Жеплинський Б.М., Ковальчук Д.Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2011. – 316 с., 1154 іл.

Книга присвячена українському кобзарству. Подані творчі біографії кобзарів, бандуристів, лірників, майстрів кобз, бандур і лір усіх часів, окремих учасників ансамблів та капел бандуристів. Приведені деякі висловлювання народних музик, які характеризують їх погляди на мистецтво та своїх побратимів. Книга ілюстрована портретами персоналій. Розрахована на дослідників кобзарства, фольклористів, істориків, музикознавців, педагогів та на широке коло читачів.

Рецензенти:
Кирчів Р.Ф. – доктор філологічних наук, професор Інституту народознавства НАН України;
Вертій О.І. – доктор філологічних наук, м.Суми;
Чорнописький М.Г. – канд. філол. наук, доцент кафедри української фольклористики ім.Ф.Колесси Львівського національного університету ім.І.Франка.

ISBN 978-966-1633-26-0
© Богдан Жеплинський, 2011
© Дарія Ковальчук, 2011

ПЕРЕДМОВА

Мистецтво кобзарів, бандуристів лірників, яке своїми зачатками сягає періоду Київської Русі, мало в усі часи велике значення для України і завжди було в пошані серед народу. Народні співці – кобзарі, бандуристи й лірники завжди були поруч з борцями за свободу, рівність та незалежність і часто гинули в цій боротьбі. Як правило вони вели скромне життя, не претендували на своє возвеличення і тому часто їх імена залишалися маловідомими, незважаючи на те, що більшість з них були не тільки великими митцямимузикантами, але і цікавими особистостями.

В даній роботі автори старались передати творчі біографії кобзарів, бандуристів, лірників усіх часів, подаючи їх в доступній формі, зберігаючи в окремих випадках їх дослівні висловлювання про своє життя, творчість та спілкування (особливо ранніх часів) з іншими музиками. Такі цитування можуть пригодитися дослідникам кобзарства та науковцям.

Один із авторів багато десятиліть безпосередньо спілкувався з народними співцями, зібрав численний матеріал про їх життя та творчість, який використано в даній роботі. Кобзарі, як правило, грали на простіших інструментах – кобзах і бандурах різних типів, а бандуристи – на досконаліших інструментах – бандурах. Кобзарі суворо дотримувались кобзарських законів і правил, знали таємну (лебійську) мову, тоді як бандуристи не всі дотримувались цих кобзарських законів або зовсім їх не знали. Зате, як правило, бандуристи мали музичну освіту, знали нотну грамоту. Незважаючи на такі відмінності, точного розрізнення між кобзарями та бандуристами провести важко і тому автори деяких музик подають їх як кобзар-бандурист, коли сама особистість відповідає повністю або частково обом визначенням народного співця.

Лірники грали на українських народних інструментах – лірах (релях), які мало відрізнялися від подібних інструментів інших народів, наприклад білоруських лір, зате відрізняються від кобз і бандур. Багато кобзарів вміли грати і на лірах, тому виступали і як лірники. Кобзарі і лірники часто входили у спільні братства, мали спільні цехи, звичаї, обряди, репертуар.

В статтях подається не тільки біографія, але, по можливості, репертуар народного співця, перелік його власних творів, повідомлення в кого вчився, з ким, коли і де виступав в Україні та за її межами. Приводяться дані про закінчення бандуристами навчальних закладів, долю їх учнів, виступи на оглядах та конкурсах, отримані нагороди та відзначення, присвоєні звання. Подаються також роки вступу до Всеукраїнської (тепер Національної) Спілки кобзарів України.

Цитуються деякі окремі висловлювання самих народних музик про їх мистецтво, обряди, звичаї, спілкування з іншими митцями, а також із глядачами та слухачами їх виступів, вказуються оцінки ними майстерності своїх побратимів.

Авторами вміло використані не тільки численні публікації, що видно із поданих літературних джерел, але й архівні матеріали з різних архівних фондів.

Один із авторів, Богдан Михайлович Жеплинський, багато спілкувався з народними музиками, вів багаторічне листування з ними та із знавцями кобзарства, що дало можливість авторам уникнути численних помилок, які знаходимо часто в інших публікаціях, але й послужило реальному висвітленню відомостей, приведених в даній роботі.

Автори також подають творчі біографії багатьох визначніших майстрів кобз, бандур, лір, які, як правило, вміли і грати на цих інструментах. Включено також повідомлення про деяких організаторів, керівників та учасників капел бандуристів, науковців та дослідників кобзарства різних часів.

На жаль, відомості про окремих, навіть визначніших, кобзарів, бандуристів, лірників збереглися не повністю, про інших – вимагають уточнень та нових пошуків, тому дописи відрізняються своїм об’ємом та різноманітністю.

Назви подій (напр. Велика Жовтнева революція, Велика Вітчизняна війна і т. п.) в деяких дописах автори залишили без змін, так як подавали окремі джерела чи інформатори. Треба зазначити, що збір відомостей та підготовка рукопису тривали кілька років і деякі відомості можуть бути дещо застарілими.

Багатство різних першоджерел дає можливість не тільки розширити чи уточнити подані відомості, але і визначити дальші напрямки пошуків, як для розширення поданих відомостей, так і для пошуків нових цікавих постатей та вивчення їх діяльності.

Дана робота є унікальною за своїм охопленням в часі і в просторі відомостей про народних музик, кобзарів, бандуристів, лірників усіх часів, знайшла сприятливі відгуки рецензентів і може послужити основним джерелом для створення повноцінної великої багатотомної «Кобзарської енциклопедії».

Автори роботи виносять свою щиру подяку рецензентам роботи, а також усім, хто причинився до її підготовки і видання.

ПІДБІРКА ПУБЛІКАЦІЙ

Богдан М. Жеплинський та Дарія Б.Ковальчук. Енциклопедичний довідник «Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Видавець: Галицька видавнича спілка. Львів. 2011. 316 стор.

У Львові видано монументальну працю, у якій подано творчі біографії 2,562 діячів кобзарського мистецтва. Книжку збагачують 1,253 фотографії (167 кольорових) кобзарів, бандуристів, лірників, майстрів кобз і бандур, починаючи з другої половини ХІХ ст. і кінчаючи учнями Школи коб-зарського мистецтва у Ню-Йорку.

Це вислід довголітньої праці, досліджень, листування багатьох осіб з авторами, а передусім з Богданом Жеплинським. У довіднику зібрано дані про кобзарів, бандуристів, лірників від VIII ст. до наших часів. Йдеться не тільки про кобзарів і бандуристів України, а й про бандуристів, які перебувають у різних країнах. Ця книга об’єднує українських бандуристів в одне величаве Кобзарське братство, як колись, у ХІХ ст., об’єднувало кобзарів так зване Лебедійське братство.

Книга збагачена історичними портретами кобзарів роботи визначного художника Опанаса Сластіона (1855-1933), який виконав 23 портрети різних кобзарів з різних частин України. О.Сластіон був дослідником кобзарського мистецтва, автором статтей про кобзарів у виданні «Рідний край» (1909), автором серії ілюстрацій до українських народних пісень. Він вчився грати на бандурі і співати у кобзаря Петра Неховайзуба. Великою заслугою О.Сластіона для української культури було те, що він запросив до Мир-города найкращих кобзарів, куди на запрошення Лесі Українки приїздив і Філарет Колесса, який використав записи дум О.Сластіона і поробив особисті записи, після чого у 1910 році опублікував у Львові знамениту працю «Мелодії українських дум».

Думи – це надзвичайна музична форма української старовинної народної культури. Ф.Колесса про думи пише: «Багато дум заховалися у пам’яті цілих ґенерацій аж до наших часів, і не тільки у словесній формі, але також у мелодійній».

Дума представляє старовинну народну музику, тісно пов’язану з такими давніми видами народної поезії, як голосіння.

У своїй праці «О малоросійскіх пєснях» (1833) Микола Гоголь писав: «Думи – це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини історія, яка розкриває все життя народу. Для України вони все: і поезія, і історія, і батьківська могила». Думи були і є важливим джерелом літератури, музики, малярства. Письменники Тарас Шевченко, М.Гоголь, художники Ілля Рєпін, Сергій Васильківський, Георгій Нарбут, композитори Микола Лисенко, Володимир Сокальський та інші черпали в думах теми, мотиви й образи для своїх творів.

Говорячи про О.Сластіона, годиться згадати хоч деяких кобзарів, яких він увічнив портретами. Це – Дмитро Скорик з села Нехристівки, Лохвицького повіту (1876), Петро Ткаченко з Синявки на Чернігівщині (1904), Опанас Савченко з села Черевки, Полтавської губернії (два портрети – 1902 та 1904).

Бандура так пов’язана з історією змагань українського народу за свою незалежність, що стала символом у цих змаганнях. Вороги українського народу розуміли символіку і значення бандури. Про переслідування кобзарів годиться хоч коротко згадати.

У козацькому періоді кобзар Данило Бандурка (Рихлієвський) у 1761 році був заарештований та покараний на смерть. А у 1770 році кобзарі Прокіп Скрига, Василь Варченко та Михайло Сосновий з села Шаржиполе були покарані на смерть у Кодні на Житомирщині польською шляхтою за те, що грали для гайдамаків. Під приводом порушення спокою кобзарів арештовували і часто розбивали на плечах їхні кобзи.

У 1934 році НКВД арештувало Володимира Кабачка (1892-1957), віртуоза-бандуриста, співака народних дум. Потім звільнили, але у серпні 1937 року вдруге арештували та засудили на 10 років ув’язнення на Колимі. У той же час арештували Гната Хоткевича (1877-1938), бандуриста, письменника, композитора, автора численних матеріялів про кобзарів і лірників. Автор підручника гри на бандурі Г.Хоткевич – це ціла епоха розвитку кобзарського мистецтва. Він був розстріляний більшовиками.

Виконуючи думи, бандуристи зберігали національний скарб, героїчну поезію українського народу. Т.Шевченко розумів значення цих бардів, тому назвав свою книгу – «Кобзар».

За часів сталінського режиму діяла Українська державна заслужена капеля бандуристів, репертуар якої був постійно контрольований, але Друга світова війна перервала існування капелі. У 1941-1942 роках знову відродилася капеля бандуристів, яку очолив Григорій Назаренко, мій учитель, але вже у серпні 1942 року ґестапо арештувало капелю і ув’язнило в таборі біля Гамбурґу.

Про переслідування бандуристів можна прочитати у цій монументальній книзі. Автора цього важливого видання Б.Жеплинського у 1950 році репресовано і заслано на Сибір, де він працював на каторзі з своїм братом Романом у Зирянську, Томської области.

Перечитуючи книгу, оглядаючи сотні фотографій, читач зауважує, що у давні часи жінок-бандуристок у порівнянні з чоловіками було мало. Годиться згадати Атаназію Лідовську, народжену 1899 року у селі Білійвці, Київської области, Настю Сотниченко (1880, Кубань), Євдокію Чобітко (1904, Кубань), Мандзевату Цюцюру (1916), Ірину Монастирську (1927, Борислав, Львівська область). Але вже від 1930-их років жінок-бандуристок стало багато. Вони не тільки грали і співали, але навчали грі на цьому суто українському інструменті у консерваторіях, музичних школах, стали бандурознавцями-дослідниками кобзарського мистецтва.

Тепер у різних музичних школах та консерваторіях у клясах бандури більшістю є жінки. Серед них сестри Марія, Ніна і Даниїла Байко – солістки, викладачі з кляси бандур, Галина Менкуш – солістка, педагог Київської консерваторії, Марта Шевченко – Заслужений працівник культури України, довголітній керівник капелі бандуристів в Івано-Франківську, Людмила Посікіра – завідуюча катедрою народних інструментів Львівської національної академії музики ім. М.Лисенка, Стефанія Пінчак – педагог, автор праць з історії кобзарства, викладач бандури у Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. Івана Франка, Оксана Герасименко – педагог, композитор, автор посібників «Етюди для бандури на різні види техніки», Заслужений діяч мистецтв України Ольга Герасименко – солістка відома з своїх виступів у різних країнах світу, особливо у Сакраменто, Каліфорнія, де провадить ансамбль бандуристів і живе постійно. Оксана і Ольга Герасименко є дочками проф. Василя Герасименка, славного конструктора бандур, довголітнього викладача кляси бандури у Львівській музичній академії, автора численних праць («Альбом бандуриста», «Ансамблі для бандурів»). Він виховав цілу плеяду бандуристок і бандуристів, які у свою чергу стали викладачами.

Надія Брояко в числі відомих бандуристок – професор катедри кобзарського мистецтва у Київському національному університеті культури та мистецтва, Віолета Дутчак – музикознавець, дослідник бандурного мистецтва, автор численних праць, завідувач катедри у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника в Івано-Франківську, Наталя Бендик-Сидорова – викладач бандури та співу у Чернігові, Оксана Бобечко – викладач бандури та вокалу Дрогобицького державного педагогічного університету, автор статтей з історії кобзарського мистецтва, зокрема діяльности жінок-бандуристок.

Серед корифеїв гри на бандурі в наші дні – Григорій Ткаченко, Сергій Баштан, Роман Гриньків, Віктор Мішалов, родина Китастих, Василь Литвин, Микола Ґвоздь, Дмитро Губяк та багато інших.
Колосальним поштовхом для дальшого розвитку кобзарського мистецтва у світі міг би стати з’їзд бандуристів в Україні.
З бандурою і я пов’язаний від 1946 року, завдяки свому учителеві Г.Назаренкові, який навчив грати та прищепив мені любов до бандури. Я знаю багатьох бандуристів у різних країнах світу і можу стверджувати, що усі вони – українські патріоти. Це важливе спостереження.

Про авторів книги.

Заслужений працівник культури України Б.Жеплинський народився 1929 року у Дрогобичі, вчився у Львівському політехнічному інституті, де грав в інститутській капелі бандуристів. За фахом інженер-хемік-технолог, науковець, публіцист, громадський діяч. У капелі грав в 1946-1950 роках. Після ув’язнення повернувся до Львова, очолив Львівське відділення Національної спілки кобзарів України.

Дарія Ковальчук (Жеплинська) народилася у Львові 1957 року. За фахом інженер-хемік-технолог, педагог-музикант. В 1967 – 1969 роках була учасницею дитячої капелі бандуристів «Заспів». Автор наукової праці «Кобзарство в церковно-релігійній традиції українського народу».

Книжка видана за сприяння Фонду св. Володимира у Львові (директор Ігор Матушевський), Лесі Крип’якевич та родини Чепелів з Дрогобича.

Замовлення на придбання книги можна надсилати на адресу: Богдан Жеплинський, вул. Любінська, 101 Б, пом. 75, Львів 79054 Ukraine. Тел.: (380-322) 629-239, або мобільний (380-67) 377-1045.

Ця важлива книжка є уже на полицях однієї з найбільших бібліотек світу – у Британській бібліотеці в Лондоні.

Лондон
Володимир Луців
Свобода. Український щоденник
16.03.2012, №11, стор. – 12, 13

Жеплинський Б.М., Ковальчук Д.Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. – Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. – 316 с.

Ця об’ємна книга – підсумок понад півстолітнього збирання Богданом Жеплинським матеріалу до історії українського кобзарства, записування біографій кобзарів, бандуристів, лірників та інших відомостей, пов’язаних з їхньою виконавською діяльністю і творчістю. Тісна поєднаність цієї роботи з навчанням гри на бандурі, участю в ансамблях бандуристів ще з студентського часу у Львівському політехнічному інституті (1946–1950), з досвідом власного практичного виконавства й іншими видами діяльності в сфері бандурного мистецтва в подальші десятиліття і до сьогодні включно збагатили зібраний матеріал додатковими важливими смислами.

А треба додати, що були це непрості і нелегкі десятиліття. Б.Жеплинський зазнав типової долі українського інтелігента-патріота свого часу. У 1950 р. зі студентської лавки був схоплений совєтськими репресивними органами і разом з братом – також студентом – засланий на каторжні роботи в Сибір. І тут також проявив типову вдачу українського інтелігента: намагання не тільки зберегти в нелюдських умовах у собі людину, а й відповідним чином впливати на своє середовище, на культивування духовності там, де тоталітарним насильством насаджувалася бездуховність. Разом з братом Романом Б.Жеплинський створює із засланців капелу бандуристів, яка грає на виготовлених її учасниками інструментах.

У 1956 р. зміг закінчити Томський політехнічний інститут, працював на хімічних заводах у м. Пермі (Росія), а з поверненням в Україну – в Новому Роздолі, старшим науковим співробітником у Львівському відділенні Інституту економіки АН УРСР та у Всесоюзному інституті сірчаної промисловості у Львові. Має опубліковані науково-дослідні праці, авторські свідоцтва і винаходи в галузі хімічної технології, виробництва сірки.

Водночас не припиняється багатогранна діяльність Б.Жеплинського на полі його захоплення кобзарським і бандурним мистецтвом: виступає як соліст- бандурист, організатор, учасник і керівник ансамблів та капел бандуристів, пропагандист і учитель гри на бандурі в школах, технікумах, вузах. Він – учасник багатьох кобзарських з’їздів, наукових конференцій з кобзарської проблематики, заслужений працівник культури України, відмінник народної освіти, член НТШ, лауреат Фонду духовного відродження ім. Митрополита Андрея Шептицького, з 1994 р. – голова Львівського відділення Всеукраїнської (тепер Національної) спілки кобзарів України.

Наводжу далеко неповно ці біографічні відомості головно задля того, щоб зазначити, як глибоко заангажований Б. Жеплинський упродовж усього свого життя і діяльності у предметній сфері названої на початку цього відгуку книги. А ще присутні в передісторії останньої численні його статті про кобзарів і кобзарство в українській і зарубіжній пресі, книжкові публікації «Коротка історія кобзарства в Україні» (Львів: Видавництво «Край», 2000. – 196 с.), «Кобзарськими стежками» (Львів: Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 2002. – 278 с.).

Отож, ще раз наголошую, «Енциклопедичний довідник» про українських кобзарів, бандуристів, лірників – не компілятивне аматорське творіння, а продукт багатолітньої цілеспрямованої компетентної праці, збагаченої великим практичним досвідом фахової творчої діяльності.

На стадії компонування тексту «Енциклопедичного довідника» і підготовки його до друку Б.Жеплинський залучив до цієї праці свою дочку Дарію Ковальчук (Жеплинську) – також з дитячих років занурену в народно-музичну стихію. За фахом інженер, хімік-технолог, науковець, педагог, магістр релігійних наук, вона відома і як організаторка та учасниця му-зичних ансамблів (грає на бандурі і цимбалах).

Корпусом гасел довідника охоплено головно персоналії кобзарів, бандуристів, лірників – від давнини до сучасності. Відомості про давніх народних музикантів почерпнуті з писемних джерел, про новіших і новочасних – крім літератури, великою мірою використано живий досвід особистого знання авторами багатьох сучасних їм митців, спілкування з ними і спостережень про особливості їхнього виконавства. Це збагачує наратив статей довідника багатьма цікавими пізнавальними моментами.

Зміст і структуру статей автори намагаються достосувати до сучасних енциклопедичних стандартів.

Крім біографічних даних, наводять відомості про характерні риси творчої особистості, подаються світлини і портрети кобзарів, бандуристів і лірників.

Переважну більшість тексту книги складають статті, довідки про кобзарів, бандуристів, лірників, виконавців-одинаків та учасників і керівників капел, ансамблів минулого і теперішнього століть. З цього погляду вона представляє важливий і цікавий матеріал про новочасні трансформації кобзарської і бандурної традиції та її вираз у різних професійних і напівпрофесійних формах.

Властиво, особливо велика і важлива цінність цієї праці, що вона добре зафіксувала новочасний стан українського кобзарства, яке зі своєї народної іпостасі, що найкраще збереглася на Лівобережній Україні, потужно розрослося і поширилося по всіх теренах України, а також за її межами. Зокрема, стало у XX ст. справжнім культурним здобутком на західно-українських землях. Тут уже виникли цілі династії континуаторів цього мистецтва. Прикладом можуть стати три покоління родини Жеплинських, бандуристська родина Михайла Барана і його двох синів Ореста й Тараса, бандуристське тріо сестер Байко…

Фактологічний та інтерпретаційний зміст книги містить велику унікальну інформацію і дає багату поживу для розмислів. Поневолювачі всіх часів переслідували, забороняли високопатріотичне мистецтво кобзарів, а більшовицькі сатрапи й фізично знищували його носіїв. Проте воно не тільки виживало, але розвивалося, множилося, протидіяло, було і залишається потужним чинником утвердження національної свідомості і показником незнищенності української духовності, є джерелом високої естетичної насолоди.

Самобутнє мистецтво українських кобзарів, бандуристів і лірників здавна здобуло визнання і захоплення багатьох чужинців. Носіїв цього мистецтва називали «рапсодами», «Гомерами нового часу». Сьогодні ми є свідками того, як це мистецтво тріумфально крокує по планеті і здобуває собі все нові серця. Воно вже – не лише набуток української національної культури, але й дієва складова світової цивілізації.

Розкрити і показати мистецький гуманістичний і цивілізаційний феномен українського кобзарства – одне з першорядних завдань науки. «Енциклопедичний довідник» Богдана Жеплинського і Дарії Ковальчук – продуктивний внесок у це Діло і добра основа для подальшого розгортання студій над цим предметом та підготовки присвяченої йому фундаментальної академічної енциклопедії.

Роман КИРЧІВ
Народознавчі зошити
2013 – № 2 (110). – С. 382-383

15 липня, перебуваючи у Львові, зустрівся з паном Богданом Жеплинським і його донькою пані Дарією Ковальчук (Жеплинською). Домовились про передачу укладеного ними Енциклопедичного довідника про кобзарів, бандуристів, лірників — у вільний доступ!

2014-08-21
Юрій Пероганич
wikimediaukraine.wordpress.com