Зазуляк Михайло (Zazulak Michael)

Ще Мирон Сурмач, який приїхав до США в червні 1910 року, а 1913-го відкрив у Нью-Йорку першу українську книгарню, у своїх спогадах «Історія моєї «Сурми» писав: «Було би гріхом не згадати у споминах такого щирого українського патріота, яким був Михайло Зазуляк. Я застав його в Нью-Йорку 1910 року. Тоді він співав у хорі театру «Метрополітен-опери», а поза тим брав участь у майже всіх українських імпрезах. Своєю участю він робив свято святочним. Поставою, співом, повагою він кожного спонукав бути уважним при його виступі. Ходив на проби хорів. Давав вказівки не лише хористам, а й дириґентам. Не маю більше даних про нього, звідки родом, коли приїхав і як тут проживав».

Михайло Зазуляк народився 1887 року у Львові. Там закінчив гімназію та працював учителем української мови й літератури. Ще в юнацькі роки він захопився співом і мав голос досить приємного тембру. Уже тоді друзі та знайомі радили йому вчитися співу. Так він і зробив, але не в рідному місті, а виїхав до Варшави, де брав приватні уроки вокалу в одного з відомих оперних співаків.

Коли Михайлові виповнилося 22 роки, він разом із матір’ю та сестрою еміґрував до США й оселився в Нью-Йорку, де навчався співу в професорів музичної студії, що розташовувалася в приміщенні театру «Метрополітен-опера». А по закінченні навчання співав там у оперному хорі. Англійською мовою оволодів досить швидко, але, щоби бути серед українців, вступив до товариства «Українська бесіда», при якому продуктивно працювали драматичний театр, оркестр і хор.

Натхненником і керівником цих колективів був уродженець славного галицького міста Сокаля Мирон Корикора. То був визначний мистець, який набув професійних знань у Берлінській консерваторії, де здобув звання доктора музикології. Були серед членів «Української бесіди» й інші талановиті співаки — Юлія Корецька, Емілія Корнатова, Яків Корнатов, Марія Корінь, Анна Корикора, Володимир Ярема та Володимир Лавришко. Усі вони завоювали велику популярність у Нью-Йорку.

Але вперше виступити на великий сцені Михайлові випало зі славетним польським басом Адамом Дідуром, солісткою «Метрополітен-опери» Марією Раппольд і піаністкою Софією Наїмською 19 січня 1915-го в знаменитому «Карнеґі-голі», де Михайло співав соло в супроводі «Українського хору» м. Нью-Йорка під орудою Мирона Гундича. Він з успіхом виконав українську народну пісню «Ой, вербо, вербо» та «Заповіт» Т. Шевченка.

Це була одна з перших знаменних подій у мистецькому житті української громади великого Нью-Йорка. Тож не випадково напередодні імпрези в газеті «Свобода» від 16 січня 1915 року писалося: «Перший раз вийдуть американські українці на широку арену перед чужою публікою зі своєю прекрасною піснею». А американська преса зазначала, що велика зала на майже 3 тис. осіб була переповнений вщерть. Прибутки від цього концерту віддали вдовам і сиротам загиблих на війні галичан.

Удруге на велику сцену М. Зазуляк вийшов у жовтні того ж року. Про це в часописі «Свобода» від 16 листопада 1915-го зазначалося: «М. Зазуляк — випускник музичної школи «Метрополітен-опери» прикрасив концерт своїм баритоновим соло. Його сильний голос і артистичне виконання пісні визнали всі присутні. Ми можемо бути горді за нашого славного молодого співака». Цього разу він виконував «Гетьмани, гетьмани» М. Лисенка та дует «Де ти бродиш, моя доле» у парі з Юлією Корецькою. У концерті брав участь хор під орудою М. Корикори та співаки «Української бесіди».

1915 рік був дуже врожайним і продуктивним для співака. Саме тоді Михайло налагодив контакти з американською компанією «Колумбія», на замовлення якої здійснив перші записи українських пісень. А вже наступного року він вперше у світі записав на платівку славетний гімн «Ще не вмерла Україна».

Швидко зростала популярність співака. Його любили та поважали всі, а він був готовий співати для української громади безкоштовно, аби тільки вистачало коштів на транспортні витрати та музичний супровід, який найчастіше здійснювала Віра Стеткевич. І це при тому, що сам був хворий на цукрицю й утримував стареньку матір і хвору сестру.

В українській громаді Нью-Йорка давно вже йшли розмови про те, що час надати мистцеві відповідну матеріальну допомогу. І ось 1 січня 1922 року спільними зусиллями його приятелів і друзів у залі Українського дому відбувся великий концерт. Учасниками цієї благодійної акції стали: драматична група «Українського театру», очолена В. Карповичем, церковний хор під орудою Т. Онуфрика та колеги по сцені Марія Корінь, Юлія Бемко, Емілія Корнатова, Володимир Лавришко, Анеля Ольшевська та Володимир Ярема.

Особливо плідним для співака був початок 1920-х рр. Наприкінці грудня 1921-го з ініціативи членів «Української бесіди» при Українському народному домі в Нью-Йорку було створено «Український драматичний театр», а при ньому — «Українську оперну трупу», яку очолила колишня артистка галицького театру «Бесіда» Юлія Шустакевич. І вже в січні 1922 року колектив театру вперше в Америці поставив оперу «Катерина» Миколи Аркаса. Михайло Зазуляк виконував партію Батька. А вже через тиждень він співав партію Султана в «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, а згодом — партію Виборного в «Наталці Полтавці» М. Лисенка. Так тривало кілька років.
У цей же час Михайло зробив перші спроби зайнятися педагогічною практикою. 23 березня 1922 року у «Свободі» було опубліковано оголошення про те, що починаючи з 1 квітня він провадитиме лекції співу й працюватиме п’ять днів на тиждень. Охочі навчатися вокального мистецтва могли звертатися безпосередньо до нього.

Восени 1924 року Михайло важко захворів. Коштів на лікування він не мав, тому українська преса звернулася з проханням про допомогу до української спільноти. Українці дружно підтримали цю ініціативу. Кошти на його лікування надходили з усіх кінців Північної Америки. Співак вижив і невдовзі відновив сили для подальшої діяльності.

Надбання мистця постійно примножувалися. Щороку він записував на платівки по 8-10 пісень світського та релігійного змісту, а серед них — власні композиції «Верховина», «Вірую», «Отче Наш», «Согласно заспівайте», «Христос Воскрес» тощо. Окрім того ним було озвучено на платівках такі відомі пісні, як «Гетьмани, гетьмани», «Ой, Дніпре мій, Дніпре», «Мені однаково», «Квітка дрібная», «Помарніла наша доля», «Марсельєза», «Гей, січ іде, красен мак цвіте», «Не пора», «О Україно», «Ой, у лузі червона калина», «Ой, на горі та женці жнуть», «Свято в Чигирині», «Верховино, світку ти наш» і інші.

Широким і багатогранним було поле активності мистця. Окрім співу він захоплювався журналістикою, графікою, видавничою справою та був помітним у громадсько-політичному житті. У Нью-Йорку співак видав збірку пісень «Вже воскресла Україна», де власною рукою написав ноти й тексти творів, ілюструвавши їх своїми малюнками. А написані ним статті про діяльність книгарні «Сурма», музичного життя в Америці та рецензія про Шевченківський концерт мистецьких колективів Ньюарка за участю Соломії Крушельницької стали зразком української журналістики. Він чудово був обізнаний із творчістю Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Б. Лепкого, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, С. Руданського та молодих поетів О. Олеся, А. Лотоцького, А. Крушельницького.

Досить часто йому доводилося виступати з концертами не тільки в Нью-Йорку, а й у інших містах Америки. 11 листопада 1928 року він із великим успіхом виступив у Детройті в спільному концерті зі славетним хором «Думка» під керівництвом Івана Атаманця.

Михайло Зазуляк відзначався надзвичайною добротою та жертовністю. Можливо, що це декого дивувало, але він при найменшій нагоді допомагав іншим. Свідченням цього є невеличкий допис із назвою «І мала лепта — поміч», опублікований «Свободою» 13 червня 1925 року, у якому йдеться про те, що він розпродав певну кількість стінних календарів і брошур, а чистий зиск на суму 5 доларів вислав до Рідної школи у Львові.

І все ж найбільшим досягненням мистця була його звукозаписна діяльність. Загалом із осені 1915-го до березня 1929 року він записав 98 пісень, із них — 67 українських, 29 польських і дві литовські. Протягом 14 років співпрацював із такими американськими фірмами, як «Колумбія», «Віктор», «Окей», «Едісон» і французькою компанією «Пете». Його дискографія є однією з найчисленніших в українській музиці й поступається лише надбанню Павла Гуменюка.

Бог дав мистцеві легку смерть. Він помер уві сні. У посмертному повідомленні, опублікованому в газеті «Свобода» від 22 серпня 1936-го мовилося, що він помер у середу 19 серпня на 64-му році життя. Тут же зазначалося, що покійний не залишив жодних коштів на похорон, а тому його прах поховали на кладовищі для вбогих «Кальварія» в Нью-Йорку. Похорон було здійснено за кошти комітету, очолюваного Яковом Корнатом. Богослужіння та панахида за померлим відбулися в церкві Св. Юрія. Як виявилося пізніше, незадовго до смерті всі свої заощадження на суму 250 доларів співак вислав на підтримку Товариства імені Лисенка у Львові.

Анатолій Житкевич
Листопад 07, 2013
meest-online.com