Квартет «Явір»
Квартет «Явір» створений у 1966 році при Київській Державній філармонії. Організований ансамбль з ініціативи Євгена Ігнатова, у складі Миколи Гуменюка, Володимира Дідуха та Валентина Реуса, які до того часу були учасниками Державної капели бандуристів.
• Володимир Дідух* – баритон (1966 – 2016)
• Валентин Реус* – бас (1966 – 2014)
• Юрій Бадун – тенор 1 (початок 2000-х – 2016)
• Євген Бельський – тенор 2 (початок 2000-х – 2016)
• Євген Ігнатов* – тенор 1 (1966 – 1973)
• Микола Гуменюк* – тенор 2 (1966 – 1973), тенор 1 (1973 – 1975)
• Андрій Маховський – тенор 2 (1973 – 1975)
• Олесь Харченко – тенор 1 (1975 – 1995)
• Євген Пруткін – тенор (1975 – початок 2000-х)
• Ігор Борко – тенор 1 (1995 – ?)
• Роман Іванський – музичний керівник, акомпаніатор (1979 – 1999)
• Сергій Боровик – акомпаніатор (2001 – ?)
* перший склад
«Явір» на той час був чи не першим ансамблем такого зразка в Україні. Основю його репертуару стали народні пісні, які виконувались акапельно. Емоційність і виразність, акторська майстерність, досконале нюансування та гармонійне поєднання голосів чудово передавали зміст виконуваних пісень. Як наслідок – популярність та симпатію у глядачів квартет здобув дуже швидко.
Щоб розширити поле діяльності, колектив у 1973 році перейшов до Укрконцерту уже у складі – Миколи Гуменюка, Андрія Маховського, Володимира Дідуха та Валентина Реуса. Репертуар квартету збагатився авторськими піснями, піснями народів світу, класичними творами.
В 1975 році знову відбулися зміни у складі квартету. На місце Миколи Гуменюка та Андрія Маховського прийшли Олесь Харченко та Євген Пруткін. Саме в такому складі квартет досяг найвищої вершини своєї виконавської майстерності. Ні до, ні після, судячи зі записів та відгуків численних слухачів, такого звучання «Явору» не довелося досягати. Золотий склад квартету – Олесь Харченко, Євген Пруткін, Володимир Дідух, Валентин Реус творили неперевершено гарні музично-голосові модуляції. Народні пісні виконували лише в тому стилі, в якому створив їх народ, а естрадні – їхні автори, не визнаючи жодних модних аранжувань.
«Явір» був постійним учасником усіх урядових та найвизначніших республіканських концертів, Днів культури України в інших країнах, пісенних фестивалів усіх рівнів. Квартет неодноразово відвідав з гастролями всі республіки колишнього Радянського Союзу, також побував з виступами у Польщі, Угорщині, Німеччині, Словаччині та Монголії.
На перші заокеанські гастролі квартет відправився у 1983 році. «Явір» забезпечував концертне обслуговування Міжнародної виставки ЕКСПО «Людина і світ» у Монреалі, представляючи там колишній Радянський Союз. На той час вплив української спільноти в Канаді був настільки сильним, що її організації зуміли так вплинути на свій уряд, що він зробив все можливе для того, аби Радянський Союз представляли творчі колективи лише з України. Так і сталося. Ця честь випала «Явору». Виступи квартету відбулись з справжнім тріумфом.
У 1985 році Володимир Дідух, Валентин Реус, Євген Пруткін, Олесь Харченко та Роман Іванський стали лауреатами Національної премії України ім. Т.Шевченка. А в 1987 році артистам квартету були присвоєні звання «Народний артист України».
«Явір» був одним з перших колективів, які у 1986 році після катастрофи на Чорнобильській атомній станції виступали на сцені будинку культури у Прип’яті та інших пунктах 30-ти кілометрової Чорнобильської зони, де дав біля 80-ти концертів. А також брав участь в озвучуванні фільму «Два кольори часу» про цю страшну трагедію.
Після першого успішного виступу за океаном квартет, ще кілька разів побував там з концертами – у 1989 році приймав участь у фольклорному фестивалі «Фольклорама 89» (Вінніпег, Канада), у 1991 році провів велике Канадсько-Американське турне по 32-х містах цих країн, а в 1996 році квартет та знаменитий оперний співак Анатолій Солов’яненко дали спільний великий сольний концерт в Торонто (Канада).
Своє 25-ти ліття «Явір» відмітив у 1991 році великим ювілейним концертом в палаці «Україна». Також великий концерт присвячений 30-річчю колективу відбувся в Київському театрі оперети у 1996 році.
На початку 2000-х у складі квартету знову відбулись зміни. З 2001 року на місце Романа Іванського прийшов акомпаніатор Сергій Боровик. На місце О.Харченка та Є.Пруткіна прийшли Юрій Бадун та Євген Бельський. В такому складі ансамбль виступав впродовж 2000-х, провів багато концертів по всій Україні та записав один аудіоальбом.
За період творчої діяльності «Явір» мав досить широкий репертуар – від українських народних та авторських пісень, класичних творів до пісень тих національностей де побував з концертами, і це у акапельному виконанні, у супроводі оркестру, фортепіано або баяна. Частина цього репертуару видана у записах, зокрема у 1982 році видано першу платівку квартету «Українські народні пісні», два аудіоальбоми видано в Канаді лейблом «Yevshan Records», чотири компакт-диски видано і в Україні, також знято музичні фільмів за участю квартету – «Співає квартет Явір», «Земля моя світла», «Розцвітає рута-м’ята» (1981) та «Усмішки Нечипорівки» (1982).
В 2016 році минуло 50 років з часу створення «Явора» – золотий ювілей легенди української естради. Його не відзначали. Не було на той час вже на землі Валентина Реуса (помер 2014-го) і Володимира Дідуха (не дожив до ювілею кілька днів)… Залишились пам’ять і численні записи – безцінний фонд української пісні.
1. Квартет «Явір» Історія /18.02.2008/ (yavir.com.ua).
2. Корсун Лідія. Пісня на все життя. Творчий портрет Народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Олеся Харченка. 09.05.2013, «Час і Події» №2013-36.
3. Чечель Людмила. Піснями яворовими. Культура і життя, №51, 23-29 грудня. 2011.
4. Рудаков Микола. Квартет Явір (pisni.org.ua).
_____
Вокальний квартет «Явір» | Квартет «Явір» | Yavir Quartet
Цілком зрозуміло, що хороший співак – це, перш за все, красивий, сильний голос. Але для справжнього актора самого тільки голосу – замало. Артистичність, манера виконання, високий мистецький смак у доборі репертуару, любов до народної творчості і тактовне використання її, – без цих якостей навіть володар дуже сильного голосу сьогодні вже не може називатися справжнім співаком.
Скажете, важко? Так. Але справжнього мистецтва не буває без великої праці. Тому-то заслужені артисти УРСР Євген Ігнатов, Микола Гуменюк, Володимир Дідух та Валентин Реус більше відомі нашим глядачам як вокальний чоловічий квартет «Явір», так старанно, невтомно відпрацьовують не тільки кожну ноту – кожний жест, прискіпливо добирають репертуар, докладно обговорюють найменші деталі одягу та реквізиту. Зате вже коли виходить на сцену цей прекрасний колективний митець – кожне слово його, кожна думка, найтонші нюанси гумору зрозумілі глядачам, близькі й дорогі для них. І вибухає зал схвильованими і вдячними оплесками, вітаючи своїх улюбленців, щиро дякуючи їм за радість побачення з піснею, за щедрий народний гумор, за красу, яку дарують вони людям.
В багатьох концертних залах нашої країни та за рубежем виступав останнім часом квартет «Явір».
Завжди – майстерно завжди – з успіхом. І слава цього маленького колективу сягнула вже далеко. Але як в перші дні своєї сценічної діяльності, так і зараз митці – «явірчани» часто і охоче приїздять у гості до своїх шанувальників привозячи з собою дзвінку українську пісню і щиру веселу усмішку.
«Київська правда» 1970 р.
текст – (yavir.com.ua) /18.02.2008/
У середу 16-го серпня ц. р., в авдиторії школи Гарборд Колліджіет, подарував нам вечір народних пісень чоловічий квартет «Явір» з України. Квартет був запрошений на «Фолкльораму» до Вінніпегу і скінчивши там свої виступи, (по чотири денно!), мав ще кілька вільних днів. Торонтонці з того скористали і запросили квартет до себе.
У складі квартету співали Олесь Харченко, перший тенор, Євген Пруткін, другий тенор, Володимир Дідух, баритон, Валентин Реуc, бас, всі народні артисти України і лавреати премії ім. Тараса Шевченка. Їхній музичний керівник і акомпаньятор Роман Іванський, лавреат премії ім. Т. Шевченка. З ними ще був журналіст, який вступним словом розпочав концерт.
Виконавців представила Надя Ковальчук.
У програмі було 20 пісень, програмок не було. Програму проголошував переважно О.Харченко. Зорове вражіння досить прикре. Ансамбль виконує народні пісні, а костюми, хоч вишивані, то хтозна які.
Перша пісня відразу «схопила» слухачів – «Чом, чом, чом», обробка Гетьманського, при супроводі фортепіяна. Голоси знаменито зливалися і дуже гарно гармонізували. (Слова одного рядка замінені). Далі «Гей, видно село» квартет виконав технічно чудово. Не потрібно було до цієї стрілецької, а не «козацької» пісні гармошки.
«Їхав козак містом» та «Повіяв вітер степовий», в обробці Іванського. «В’язанка», обробка Козака, а’капела, вокально знаменито! В цій пісні, як і в деяких інших рухи та міміка співаків були трохи перетягнуті. Знаменита стара полтавська «Українське весілля», акапела, повна гумору, не легка до виконання, захопила всіх! Цікава була також Білаша, слова Бровченка «До сторіччя української еміграції». Типічна музика Білаша, твір гарно виконаний з кінцевими словами: «Не покидай мене, моя дитино. На світі є одним одна Вкраїна. Твоє життя і правда і крило».
«Явір, яворнна», музика Білаша, слова Павличка, написана спеціяльно для них, з чудовими словами: «Розітнуть його печальні груди. Зроблять скрипку із його журби». Квартет виконав з ніжним піяно.
Шевченкові присвячено після перерви «Така її доля», в обробці Іванського. та «За байраком байрак» народна, на вірш Шевченка. А тоді несподіванка – «Гей ви стрільці січовії! Раз – два – три!», – яку публіка прийняла з ентузіязмом!
Р.Іванський виконав сольо на акордеоні свою композицію «Дощик». Ще слухати сам акордеон та й в мистецькому виконанні, – це одна справа. А народні пісні в супроводі акордеону – це вже надає пісні характер «сучасности», міщанства, решток революції. При кінці програми була дуже гарна «Гуцульська мозаїка» В. Листопада. Майстерно пов’язані пісні квартетом дуже добре виконані.
Співаки «Явора» мають дуже прнємні голоси, вони добре зіспівані, у них знаменита вокальна техніка, дуже добра дикція. Відчувається здисциплінована одність, навіть в найделікатніших динамічних нюансах. «Явір» має доброго музичного керівника і акомпаньятора на піяні і на акордеоні. Р.Іванськнй з відчуттям та знанням народної пісні пише обробки для квартету.
Концерт був великою приємністю для слухачів. І хоч серед літа, заля була заповнена. Треба мати надію, що незадовго знову матимемо нагоду почути квартет «Явір» на цьому континенті.
Оксана Бризгун -Соколик
Свобода. Український щоденник.
09.09.1989, №171, стор.- 2
МОНТРЕАЛЬ. – Турне відомого чоловічого квартету «Явір» з Києва відбудеться вперше на терені Америки і Канади в місяцях травні і червні 1991 року під патронатом Українського Народного Союзу.
Серед багатьох вокальних ансамблів України особливе місце належить чоловічому квартетові «Явір». Його унікальність полягає в тому, що все, що він виконує – від народних, стрілецьких, клясичних до сучасних творів – він підносить на справжній професійний рівень. Народні артисти України, лавреати Шевченківської премії Володимир Дідух (баритон), Валентин Реус (бас), Євген Пруткін (тенор), Олександер Харченко (тенор) та акомпаніятор Анатолій Мамалиґа становлять ансамбль, який несе в своїй творчості справжній дух України.
Квартетові притаманний оригінальний спосіб виконання, тонкий та артистичний. Володіючи добре поставленими зіспіваними голосами, виконавці музикально і переконливо відтворюють ідею пісень. Та найбільший чар ансамблю полягає в безмежному захопленні рідною піснею, яке передається слухачам.
Квартет існує вже 25 років і користується заслуженим признанням. Пісні, які вперше прозвучали у виконанні «Явора», підхоплюються і відразу стають популярними, наприклад, написана спеціяльно для нього пісня «Явір і яворина» (музика О. Білаша на слова Д. Павличка). Про популярність квартету в Україні та поза її межами свідчить не тільки велика кількість публіки на його виступах, але й висока оцінка критиками та режисерами. В 1983 році «Явір» виступав у Канаді у виставі «Людина і світ» (Монтреаль) і в 1989 році на виставці «Фолкльорама» (Вінніпег). Публіка вітала квартет скрізь гучними оплесками і оваціями.
Організацією турне займається фірма «Євшан». Виступи відбудуться: в травні – Віндзор – 8-го, Дітройт – 9-го, Піттсбурґ-Карнеґі – 10-го, Клівленд – 11-го, Чикаґо – 12-го, Вашінґтон – 16-го, Нюарк- Юніон – 18-го, Філадель-фія – 19-го, Гартфорд – 21-го, Йонкерс – 22-го, Бавнд Брук – 24-го, Ню Йорк – 25-го, Ґлен Спей – 26-го, Рочестер – 28-го, Баффало – 30-го, Гамилтон – 31-го, в червні Оттава – 1-го, Торонто – 2-го, Саскатун – 4-го, Калґарі – 5-го, Едмонтон 6-го, Вінніпег 7-го, Ванкувер – 9-го, Лос Анджелес – 10-го, Сан Франсіско – 13-го, Монтреаль – 18-го.
Слухаючи виступ квартету, кожен знайде для себе те, що відповідає його душі – адже репертуар ансамблю багатий і жанрово різноманітний. В ньому широко представлені традиційні народні пісні, включаючи патріотичні, ліричні та жартівливі. Пісні січових стрільців багатьом пригадають стремління молодих літ і ще раз покажуть, що молодші покоління продовжують ці ідеї Українську клясику репрезентують твори М. Лисенка, Д. Бортнянського. Важлмве місце в репертуарі квартету займають і пісні сучасних композиторів, з якими ансамбль тісно співпрацює, таких, як Олександр Білаш, Платон Майборода та інші.
Завдяки фірмі «Євшан» цінувальники української пісні зможуть не тільки вітати на Північноамериканському континенті цей чудовий ансамбль, але й внести його творчість в кожний дім, збагативши колекції музичних записів. Касети та компакт диски продаватимуться під час концертів.
Бажаючих отримати детальніші інформації про виступи квартету проситься звертатися до фірми «Євшан»: (514) 630-9858: факс (514) 630-9960.
Свобода. Український щоденник.
27.04.1991, №79, стор.: 1- 4
Дітройт. – Київський вокальний квартет «Явір», який приїхав в турне по Америці й Канаді під патронатом Українського Народ ного Союзу й під технічною координацією фірми «Євшан», 9-го травня відбув свою американську прем’єру в Дітройті.
Концерт відкрила Марійка Сохан-Тимець із фірми «Євшан», вітаючи гостей та виконавців з України. Вигоошено признання і подяку УНСоюзові за патронат та допомогу у здійсненні цього концертового турне.
Двогодинна програма, яка включала патріотичні, стрілецькі, ліричні та інші пісні, повністю захопила увагу слухачів, особливо пісні Білаша «Пісня з далекого краю» та «Два кольори», Лепкого «Ой, видно село», стрілецька «Гей, ви, стрільці січовії», Чарнецького «Ой, у лузі червона калина», на слова Шевченка «За байраком байрак» та блискуче аранжування під назвою «Гуцульська мозаїка», яка заповнила залю барвами мелодій та бадьорістю. Після щедрих та гучних овацій «Міс Союзівка» Марта Куропась передала подяку і квіти виконавцям.
Ось які враження з концерту виніс диригент з Дітройту Кирило Цепенда: «Явір» – це один з найкращих мистецьких ансамблів в пов-ному розумінні цього слова. Виконавці володіють професійно вишколеними голосами, програма виховно-патріотична, а наші народні пісні виконані прекрасно! Слухати цей квартет – велика мистецька насолода. Обов’язково прийдіть на концерт, бо словами не можна висловити те враження, яке викликає «Явір» у слухача. З української преси ви знаєте про їхнє турне по Америці та Канаді… Прийдіть самі і запросіть Ваших приятелів! Ви не пожалуєте!
Свобода. Український щоденник.
15.05.1991, №91, стор.: 1 – 3
Велике задоволення одержала я від концерту «Явора» 22-го травня в Йонкерсі. По веселих усмішках на обличчях присутніх і бурхливих оплесках після кожної пісні можна судити, що задоволення дістали всі, хоч, правду кажучи, хотілось побачити на цьому концерті значно більше громадян. Я слухала виступи цього квартету на Україні від початку його заснування і завжди була захоплена їхньою манерою співу, любов’ю до української пісні, особливо народної. В їхніх виступах я не чула іншої мови, крім української.
Був період, коли їхня популярність трохи впала, особливо серед молоді – то був час захоплень різними модерними течіями, «рок, поп» музикою. В недільних концертах на замовлення телеглядачів «Явір» з’являвся все рідше. Але люди поважного віку ніколи не втрачали до нього зацікавлення і симпатій. Незважаючи ні на що, квартет стояв на своїх позиціях, не звернувши з вибраного шляху популяризації української пісні, як деякі інші співаки (Софія Ротару, Микола Гнатюк) в погоні за більшою славою зрадили українську пісню і через це програли в симпатіях людей.
Квартет «Явір», а також багато інших співаків-патріотів української пісні не піддалися ніяким впливам, твердо вірили, що прийде час відновлення популярності національної пісні, культури, традицій. За це їм велика вдячність від українців.
Я ніяк не можу погодитися з критичними зауваженнями відносно програми і композицій «Явора». Цінність музичного твору будь-якого жанру – в умінні донести його до слухача, і кожен колектив по-своєму це робить. Є пісні, які ніколи не старіють і переходять від покоління до покоління незмінними, не втрачаючи від того, що виконуються різними співаками по-різному. Власне, це й є завданням музичного мистецтва: знайомий, звичний твір відкрити як новий. І «Явір» є таким відкривачем української народної пісні, водночас залишаючись якнайближче до її первісної мелодії. «Явір» має свій творчий шлях, свій смак, свій голос і разом з тим – це один з хвилюючих українських голосів.
Бажаю квартетові великих успіхів, нехай завжди зберігає вірність своєму покликанню.
Марія Левенець
Свобода. Український щоденник.
01.06.1991, №103, стор. – 3
Скільки ж це я знаю наш знаменитий (не побоюсь цього слова) квартет «Явір» і маю щастя спілкуватись з цими щедрими на віддачу, мандрівними, невтомними людьми? – подумки запитував себе, коли мені запропонували написати про цей колектив. І сам відповідав: напевно з дитинства, коли почув у своєму селі на Поліщині оту яворову пісню, що співали батько і мати, і всі мої сільчани:
Стоїть явір над водою,
На воду схилився,
На козака пригодонька,
Козак зажурився.
А якщо точніше, то років з тридцять, бо й самому «Явору» виповнюється майже стільки. Тридцять років творчості, пошуків, мандрівок. А скільки доріг пройдено, подолано, скільки виступів, не кажучи уже про численні репетиції, – їх ніхто, либонь, не лічив та й не злічить.
Пам’ятаю тільки, що десь у середині шістдесятих ми з композитором Володимиром Верменичем прийшли до Київської філармонії на репетицію «Явора» і, звісно, запропонували свою пісню, тобто показали. Досі в пам’яті та розмова, і вимоги квартету здебільшого до композитора. А там дійсно свої вимоги, адже твори виконувались без супроводу «а капела». Відтак діяло прагнення наблизитись до народного співу, відтворити народну пісню у всій повноті звучання, у джерельній чистоті голосової тональності. Тут уже не заспіваєш, як кажуть, з чужого голосу. Та й наслідування, хай навіть кращих зразків, не пройде, не вивезе. Потрібна поліфонія, спільне звучання голосів, з доповненням один одного. Певна річ, таке злиття відбулось не одразу навіть у «Явора», хоч усі хлопці мають добрий слух, так би мовити, природжену музикальність. Про це якось у розмові мене переконали Володимир Дідух та Валентин Реус. Я розпитував про їхню роботу, концертні навантаження, артистичне життя і почув у відповідь таке: з давніх давен існує слово «вокал», що означає поставлений голос. Є просто спів десь за столом – за дружньою вечерею, а є вокал. Вам же відомо, щоб стати артистом, а надто співаком, вчаться довгі роки в училищі, в консерваторії. А потім – ще все життя не полишають навчання. На те ж воно і вокалізм, щоб пізнати всі тайнощі звучання. А тепер без ніякої тобі науки виходять на сцену, причому з якою впевненістю. Прокукурікав, а там хай і не світає. Зірвав три оплески чи навіть здійняв бурю в склянці води – і вже дивись величає себе артистом. Тож про яку тональність може іти мова. В одній починає, в іншій закінчує ту ж саму пісню. Таке враження, що деякі сучасні співаки не мають найменшого поняття про тонування і тональність. Тому хочу ще раз наголосити, що у більшості фахівців особливої відзнаки завжди заслуговує акапельне виконання, вони вважають його просто ідеальним.
Пам’ятаю розмову зі своїм земляком, композитором і художнім керівником відомого поліського хору «Льонок» Іваном Сльотою, де ми торкались проблем роз поширення народної пісні, співу, поверненню українському народові його ж скарбів. Запитав я у маестро і про квартет «Явір». Іван тоді високо і щиро поцінував майстерність «Явора». Не зайве навести тут його слова, що запали мені в пам’ять: Яскрава самобутність квартету, своєрідність виконавського стилю, заснованого на традиціях народного співу, в поєднанні з високою професійною культурою забезпечили йому заслужений успіх і визнання. Такий колектив дуже потрібний, сказати б, необхідний нам сьогодні. Це живі крила народної пісні. Я міг би у цих нотатках багато наводити високих і найвищих оцінок на адресу «Явора», причому людей, котрі працюють у різних мистецьких жанрах. Люди, які цікавляться народною й сучасною піснею, її виконанням і звучанням добре знають, скільки гарного і талановитого зроблено цим колективом у розвої народної пісні.
Неоднораз мене зводила щаслива доля з «Явором» і, звичайно ж, на дорогах близьких і далеких. Географія найширша. І мені завжди було приємно бачити себе в одному товаристві. По-перше, всі «яворяни» дотепні люди, талановиті оповідачі. Скажімо, Володимир Дідух – невичерпне джерело народної мудрості, він знає не лише сотні пісень, а сипле, як з мішка, прислів’я, анекдоти, забави, епізоди із власного життя, усміхнені та приперчені народним гумором, – і все це багатство більшість акторів, либонь, чули вперше. Багато добрих і щирих слів можна сказати про інших співаків цього уславленого колективу.
Дорога, як відомо, завжди зближує, зріднює. І то були справжні уроки народознавства. Пізнання людей і людяності. Скажу відверто, що «Явір» нікого не залишав без уваги, прагнув допомогти і словом, і ділом. До «Явора» завжди сходилось товариство.
А ще я був свідком того, як сприймають українську пісню у виконанні квартету, скільки вдячності засвічується в очах людей, котрі слухають і переймаються її неповторним чаром. Справді, народна манера вокального співу, ідеальна злагодженість голосів, тонке нюансування завжди свідчили про високий професіоналізм співаків, а отже, не залишали байдужих у залі. Люди мовби відчували, що пісня – пам’ятка духовної культури народу, і до неї треба ставитись бережно, розумно, відтворювати її первозданну красу, як це завжди робить у своєму співотворенні наш чудовий квартет.
За роки спілкування з «Явором» я не раз переконувався, що пісні у їхньому виконанні краще сприймаються «зблизька», коли буваєш у концертному залі і все можеш відчути душею, зором, усім єством.
Уже давненько я написав присвяту, будучі на якомусь концерті ансамблю, та хочеться навести її в нинішній публікації.
А «Явір» небом заспівав,
Найвищим небом пісні, –
І покотилась поміж трав
Співанки добро вісні.
Вони були, мов дивосвіт,
І зіткані з любові,
Як чорнобривців щемний цвіт,
Як небо яворове.
То «Явір» небом володів,
Хоч виростав з коріння,
І в пісні завжди молодів,
Народ – його прозріння.
Я запитав у своїх друзів про найближчі задуми і плани. І почув у відповідь, що наші плани – це дороги і зустрічі.
Листя з «Явора» не опадає навіть узимку. Як святиня, в душі митців брунькується і квітує українська народна пісня, твори сучасних авторів. А коли є святиня в душі, то і сама душа світиться. Від роду до роду, від віку до віку.
Микола Сингаївський,
Лауреат премії імені Лесі Українки.
«Урядовий кур’єр»
текст – (yavir.com.ua) /18.02.2008/
Член редколегії «СК» композитор Олександр Білаш виступає сьогодні на сторінках нашого журналу в трьох «іпостасях»: як власне композитор, як поет і як публіцист – автор розповіді про квартет «Явір».
Коли мені запропонували написати кілька слів про «моїх» хлопців (так називаю їх і подумки, і на людях), то, спершу дуже зрадівши, я потім дещо розгубився. Про них написано чимало, і цікаво. То чи можу віднайти своє тепле людське, а також професійно-композиторське слово? На Україні немає такого населеного пункту, де б не знали й не чули славнозвісного квартету «Явір». Переконаний: якщо когось із виконавців (або якийсь ансамбль або колектив) люблять люди на рідній землі, то бути йому знаним і шанованим як в Україні так і за її межами. Повною мірою це стосується і «Явора». Що ж примушує простих і щирих людей, ім`я яким – народ, затамувавши подих слухати пісню у виконанні колись молодих і енергійних «яворят», а тепер змужнілих сивочолих козаків з «Явора»? Чисте джерело рідної народної пісні, того фундаменту нашої культури, що його неможливо знищити ні псевдо модерними ритмами, ні супермодними аранжуваннями…
Володимир Дідух, Валентин Реус, Олесь Харченко, Євген Пруткін та Роман Іванський, – ось ті вартові, які стоять на сторожі чистоти української народної пісні. І за це їм велике спасибі.
На віку – як на довгий ниві: всього буває. І у творчості «Явора» траплялися не тільки сонячні дні. Навіть у злагодженій, хорошій сім`ї виникають сварки, а тут – кожен талановитий, кожен має свій характер і свої уподобання. Але відданість спільній справі, яка всім однаково дорога, завжди брала гору. І, може, саме завдяки цьому українська народна і сучасна пісня має одного з найкращих своїх пропагандистів – вокальний ансамбль – квартет «Явір». Безмежно щасливий, що доля перехрестила наші мистецькі дороги. Мабуть, не тільки я з-поміж композиторів дякую «Яворові» за те, що він дав путівку в життя багатьом пісням. Вимогливість квартету до репертуару відома, тому пропоную співакам тільки ті твори, які, на мою думку, найбільше вдалися мені.
Не так давно у Києві, в палаці «Україна», «Явір» два вечори поспіль давав сольні концерти. На одному з них я був свідком того, як чотирьохтисячний зал не відпускав виконавців зі сцени, вони співали ще і ще. Особливо вразила мене реакція молоді, яку ми, чого гріха таїти, часто-густо лаємо за захоплення роком або іншими модними течіями в музиці, – ця реакція була настільки доброзичливою, що я вийшов з концерту з твердим переконанням: справжнє мистецтво нікого не залишає байдужім.
Я не можу ображатися на долю своїх пісень. Їх чудово виконують такі чудові співаки, як Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Діана Петриненко, Анатолій Мокренко, Лариса Остапенко… Але деякі твори – «Два кольори», «Долиною туман тече» і особливо «Явір і яворина» – пісню на слова видатного нашого поета Дмитра Павличка, яку я присвятив «Яворові», цей квартет виконує неперевершено.
Перед тим як писати про моїх добрих друзів оцей невеличкий дифірамб, утре прослухав українську народну пісню «Тече вода з-під явора». Вона і наштовхнула на перші слова: «Тече пісня з уст «Явора» – не пересихає».
текст – yavir.com.ua /18.02.2008/
Ровно 40 лет назад в Киеве был основан легендарный вокальный квартет «Явір».
Этот квартет называли «придворным. Песни в его исполнении «Чом-чом земле моя…», «Два кольори», «Із сиро пироги» обожали Владимир Щербицкий и Петр Шелест. Без этого коллектива не обходился практически ни один правительственный концерт! В народе квартет тоже любили. «Ой, «із сиром пироги пішли!» – часто говорили люди, встречая любимых артистов на улицах. «Крестным отцом» нашего коллектива стал зять Никиты Хрущева»
На протяжении 40 лет состав квартета менялся не один раз. Владимир Дидух и Валентин Реус в нем с первого дня по сегодняшний. Им есть о чем рассказать.
– Явор – разновидность клена, – говорит народный артист Украины Валентир Реус. – Это дерево испокон веков воспевали в народных песнях.
– И даже анекдоты о нем слагали! – добавляет его коллега народный артист Украины Владимир Дидух. – Знаете анекдот о том, как теща завещала зятю похоронить ее под явором? Так вот.
Приходить зять з роботи. А тут теща.
– Ой, синок, стара я стала, мабуть, буду помирати…
– Що ви таке кажете, мамо!
– Так-так… Ти б домовився на цвинтарі, щоб могилка була в хорошому – під явором – де б сонце не пекло та «ікаруси» тим димом мене не давили.
– За хороше місце, мамо, треба хабаря давати!
– Та в мене щось трохи є у панчосі…- кволо відказує теща.
– Тоді давайте, несіть! – говорить зять.
Принесла теща гроші. Зять понабивав повні кишені. Пішов.
На другий день ввечері приходить – ледве на ногах тримається. І прямо до тещі:
– Ну, мамо, де був, з ким балакав – не питайте, але у п`ятницю…щоб були готові.
А правда, что ваш колектив появился с легкой руки зятя Ниикиты Хрущева Виктора Гонтаря, который в 60 годы возглавлял киевскую филармонию?
– Да, «путевку в жизнь» нам дал именно он, – подтверждают артисты. – До того мы работали в капелле бандуристов.
– Потом Валя уехал в Минск, – продолжает Владимир Дидух.
– А я получил предложение перейти в квартет, создаваемый Евгением Игнатовым (впоследствии он стал руководителем квартета). Я как раз был дома на Хмельнитчине. Вдруг на пороге гости – Ігнатов и Коля Гуменюк, ставший у нас в коллективе первым тенором. «Ми приїхали за Володею, – говорят маме.
– Хочемо створити квартет». Мама испугалась: «Та що це буде? В нього ж сім`я, дитина! У капелі він на квартирній черзі – а у вас що?
– От капеллы, небось, у вас и общежитие было, и прописка, которая в те времена значила очень много…
– Именно! И потерять все было большим риском! Причем в капелле у меня была и хорошая карьерная перспектива, и жилье наши коллеги получали довольно быстро. Да и общежитие у нас – прямо в Пассаже на Крещатике – было шикарное!
Точнее, сьемные квартиры – площадью 80 квадратных метров каждая. Представляете?! Можно было выйти на балкон и петь вволю, что мы и делали. Прямо под домом стояли автоматы с горячим молоком по десять копеек и булочкой по пять. Выпьешь два стакана молока – и на работу!
– И что ж вы не послушали маму?
– Наоборот, мама послушала, как мы поем, и ей очень понравилось.
«Дуже гарно», – сказала она и добавила: «Ну що ж, дай Бог нашому теляті вовка з`їсти!» Так благословила. Вернувшись в Киев, мы вызвали из Минска Валентина. Целый месяц репетировали на Русановке…в зарослях вербы. Помещения ведь не было. Подготовили смь-восемь песен – и в филармонию, прямо к директору Виктору Гонтарю, зятю Никиты Хрущева. Виктор Петрович послушал, ему понравилось, и мы стали работать… И уже спустя три года получили звание заслуженных артистов УССР.
– Правда, о том, как мы получали это звание, до сих пор забыть не можем, – улыбаются артисты. До того мы уже не раз пели в правительственных концертах. И вот нас пригласили принять участие в декаде «Дни культуры Украины в РСФР». В составе правительственной делегации вместе с Петром Шелестом, Борисом Гмырей, Александром Корнейчуком, Евгенией Мирошниченко едем в Ленинград. Там успешно выступаем, в связи с чем приглашены участвовать в заключительном концерте в Москве.
Едем экспрессом «Красная стрела» разговариваем о том о сем!
Вдруг в наше купе заходит фотокор РАТАУ – ТАСС Женя Малишевский: «Ну, ребята, накрывайте поляну. Вы уже заслуженные артисты!» Мы, конечно, не верим, думаем: розыграть хочет. Но в результате таки выставились и посидели немного…А на следующий день Кремлевский дворец сьездов. Мы должны исполнять «Віночок українських пісень» и песню «Вот не везет…» В зале присутствуют Брежнев члены правительства.
Мы уже на сцене. Все идет по плану. И тут…запевала берет тональность почти на три тона выше положенной! Это провал! Конечно, мы допели. А за кулисами – истерика! Что с нами будет? Дисквалифицируют? «Отсюда до Соловков ближе, чем до Киева», – нервно шутим.
А туту еще к трио бандуристок подходит человек из начальства и сообщает, что их номер снят. Мы стоим сами не свои. А когда этот же человек подошел и сказал: «А вы, товарищи, оставайтесь», мы уже точно поняли: наше дело – труба!
– И что же?
– И вдруг неожиданный поворот. Этот же человек подходит спустя минуту – две и сообщает: «Вы приглашены в Кремлевский дворец сьездов на банкет!» Открывал его Иван Семенович Козловский песней «Де згода в сімействі». А когда спел ее обьявил, здесь присутствует квартет с Украины, который только что прекрасно выступил на сцене дворца»…Мы от этих слов как заново на свет родились.
– Вас считали «придворным» квартетом. Как вы относились к этому?
Наш квартет действительно обожали и Петр Шелест, и Владимир Щербицкий. Когда мы исполняли в Октябрьском дворце «Два кольори», Владимир Васильевич встал – и весь зал поднялся. Нас на гастроли-то не часто отпускали из-за такого внимания к нам первых лиц государства. Мы могли понадобиться в любой момент в Киеве. Конечно, гастроли – это не легко. Но, с другой стороны, гастролеры имели другие заработки – намного больше наших. К примеру, гонорар за концерт в Магадане был в два – три раза выше чем в Киеве. Кстати, именно из этих соображений известная певица Людмила Сенчина выступала…от Магаданской филармонии. Хотя жила в Ленинграде.
– Тем не менее вы обьездили весь Советский Союз, были в США, Канаде, Польше, Франции…
– Не раз мы выступали и в горячих точках. К примеру, в Чернобыле, Афганистане. Когда выступали в Чернобыле перед ликвидаторами, потеряли голос. Они – то сидели в респираторах, а мы пели без всяких защитных масок.
– Знаю, в вашем репертуаре песни не только на украинском языке…
– Куда бы ни ехали, исполняли песни на языке страны, где гастролировали. Помнится, Муслим Магомаев после нашего выступления в Баку сказал: «Вы показали нашим певцам, как нужно исполнять нашу, азербайджанскую, классику».
– Вам приходилось общаться с Юрием Гуляевым, Львом Лещенко, Андреем Совой, Анатолием Паламаренко… Слышала, вас очень любил Аркадий Райкин.
– Это правда, – говорит Валентин Реус. – Мы с ним неоднократно встречались в концертном зале «Россия». Увидев нас издалека, Аркадий Исаакович обычно приветствовал: Ой, ребята, здравствуйте!» и обязательно жал руку.
– Рука у Райкина была такая мягкая, как у Хрущева, теплая, точно только что испеченная булочка, – улыбается Владимир Дидух. – Почему-то это запомнилось. А Хрущев нам жал руки, когда мы еще работали в капелле бандуристов!
– Вы выступали на правительственных сценах. А самое необычное место выступления помните?
– (Переглядываются.) Не поверите – реанимация! Разбился на машине один наш знакомый – председатель колхоза. Мы поехали в Черновицкую область его проведать. Воскресенье, врачей в больнице нет. Глядим: наш приятель лежит на растяжках, стонет, рядом в палате еще двое в коме. Увидел нас «ожил». «Спасибі, що прийшли, ану заспівайте», – просить. Ну мы как запели. Посбегались медсестры, няни…
– От вашего пения больные не вышли из комы?
– Как говорится в анекдоте, «кома – то не крапка» (улыбаются).
Уходя из редакции, Владимир Евгеньевич и Валентин Николаевич тоже устроили концерт. Тут же набежали «зрители» из разных отделов. Я слушала их и думала: для настоящих Артистов сцена не обязательна…
В нынешнем году квартет «Явір» собирается устроить турне по городам Украины.
Ольга Сметанская
«Факты» 31 января, 2007
текст – (yavir.com.ua) /18.02.2008/
Упродовж сорока п’яти років несе у своїй творчості справжній дух України вокальний квартет «Явір». Сьогодні це – народні артисти України, лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка незмінні Володимир Дідух (баритон) та Валентин Реус (бас). У найскрутніші для національної культури часи до «Явора» прийшли Юрій Бадун (перший тенор) та Євген Бельський (другий тенор). Пісні у виконанні квартету «Явір», облетіли світ. Виконавців, мов літер у слові, – завжди четверо, хоч і уп’яте вже оновився склад. Вони міцні й незламні, мов той явір над водою.
Мій співрозмовник – Володимир ДІДУХ
ЧУЄШ, БРАТЕ МІЙ…
Ось це диск «Чуєш, брате мій», – бережно кладе на стіл Володимир Дідух. Тут увесь перший склад. На сьогодні це вже реліквія, найдорожче. А як усе починалося…
… Володимир Дідух народився в селі Іванківці, що неподалік Хмельницького. В родині співали всі. Особливо спів цінувала мама Наталія Мсіївна. Саме від неї Володимир уподобав багато пісень. Його голос спершу облетів Хмельниччину, коли разом із батьками, сіяв, орав, збирав. Від батька Євгена Ірохимовича, навчився водити трактор, комбайн, любити рідну землю. Після школи чотири роки навчався у Хмельницькому музичному училищі в неймовірно талановитого педагога Софії Михайлівни Бут. Три роки успішно пролетіли у прославленій київській капелі бандуристів.
Валентин Реус на той час поїхав до Мінська, там зустрів Євгена Ігнатова. Євген уважно підбирав людей для майбутнього колективу, придивлявся, з ким би міг працювати.
… Йшов 1966 рік. Літню відпустку Володимир зібрався провести на рідній Хмельниччині. А Євген Ігнатов з Миколою Гуменюком навздогін йому кажуть: «Тримайся, ми приїдемо порибалити на твій Буг».
Через кілька днів, коли мали приїхати хлопці, серед ночі почалася велика гроза. Володимир пішов назустріч гостям. Та ба, в дорозі розминулися. Він лише побачив сліди на чорноземі… Вдома застав картину: мама поналивала в тази дощової води, і хлопці відмивалися з дороги. Сходили на рибалку, насмажили риби. Переночувавши на запашному сіні на горищі, вранці гості серйозно заявили: – «Ми, власне, не рибу приїхали ловити. Ми за Володею приїхали, аби його до нашого гурту забрати». Мама все те уважно вислухала й запропонувала хлопцям заспівати. Наталія Мусїівна не лише гарно співала, а й дуже розумною та мудрою жінкою була. До не навіть за порадами приходили. Після короткої паузи вона мовила: «Ой гарно як!» Щоправда, співали лише втрьох, Валентина Реуса не було. «А що ти, сину, робитимеш, як вчиниш? Тебе ж на квартоблік у капелі бандуристів поставили. Та й Аня ще вчиться» (Володимир Дідух уже мав дружину Аню й донечку Аллу). Дякуючи Всевишньому й прагненню йти домети усе владналося. Викликали з Мінська Валентина Реуса. Репетиції проводили на Русанівці у вербових зарослях: приміщення не було. Підготували з десяток пісень і пішли до директора філармонії Віктора Гонтаря, зятя Микити Хрущова. Віктор Петрович уважно послухав, йому сподобався спів і він дав добро. А вже через три роки всі отримали званнязаслужених артистів! У ті часи їм ще довго навздогін кричали: «Із сиром пироги пішли»! Ось так 8 серпня 1966 року народився чоловічий вокальний квартет «Явір» у складі: Володимир Дідух (баритон), Валентин Реус (бас), Євген Ігнатов (перший тенор), Микола Гумонюк (другий тенор).
І ПОЛЕТІЛИ СІРІ ЖУРАВЛИКИ…
Із Володимиром Дідухом ми сидимо в затишній залі Національної спілки письменників. Розмовляємо, гортаємо товстелезні альбоми з фотографіями, вирізками з газет. Мій погляд зупиняється на листівочці, де рідним, материнським почерком виписано: «Дорогі сини! Сірі журавлики! Від щирого серця багато вам радості у житті, ясного сонця і чистого неба, миру на землі назавжди!» Ця листівочка прилетіла з далекого села Іванківці навесні 1976 року на адресу: Київ, Укрконцерт, квартету «Явір».
… Коли заучать голоси квартету «Явір», здається всі явори своїми кронами перешіптуються й зізнаються у вірності й незрадливій синівській любові до пісні.
Що може більше надихати на творчість? Ці материнські побажання наздоганяли співучий «Явір» і на берегах Тихого океану, і на східній трасі БАМу в далекому містечку Ургал… Чотирма голосами полинула пісня на чотири сторони світу!
І злітали піснями «журавлики» високо в горах Афганістану… 1982-го року квартет у складі першої групи артистів з України працював у семи провін-ціях, давали по три-чотири концерти на добу. Всі четверо стали учасниками бойових дій. Долітали яворові пісні і в радості, а пізніше і в горі до пра-цівників Чорнобильської атомної станції… 25 травня 1986 року «Явір» виступав на сцені Чорнобильського будинку культури, де всі сиділи у спецодязі та щільних пов’язках на обличчях, а хлопці співали вживу, після чого Володимир Дідух та Валентин Реус і донині видихують те молодецтво. Крім того, квартет дав 850 концертів для ліквідаторів у 30-кілометровій зоні.
– А це наш передостанній склад із Олесем Харченком та Євгеном Пруткіним, продовжує розповідь Володимир Євгенович і подає диск з піснями: «Чом, чом, земле моя», «Смерека», «Явір і яворина»… Усього чотирнадцять пісень. А в репертуарі за всі роки близько двохсот! Моя улюблена пісня про Кармалюка «За Сибіром сонце сходить»…
Володимир Євгенович дістає фото. Їхній квартет на фоні пам’ятника Устиму Кармелюку в Летичеві що на Хмельниччині. Чорно-біле фото ретельно замальоване кольорами, аби якомога довше продовжити пам’ять. Цікавлюся: «Чому у вас написано Кармалюку, коли потрібно Кармелюку?» Відповідь доволі проста.
Історія така. – продовжує розповідь Володимир Дідух. – У нас на Хмельниччині кажуть Кармалюк, а у Старицького Кармелюк. Якось Борис Романович Гмиря телефонує до Максима Рильського й запитує: оце платівку пишу, то як мені співати «Кармалюк» чи «Кармелюк»? У відповідь почув, якщо це на Поділлі, то, звісно ж Кармалюк! Відтоді я так і співаю.
ТЕЧЕ ПІСНЯ З УСТ «ЯВОРА» – НЕ ПЕРЕСИХАЄ…
Свого часу члена редколегії журналу «Соціалістична культура» (нині «Українська культура») Олександра Білаша попросили розповісти на сторінках видання про квартет «Явір». Спершу він зізнався, що зрадів, а потім розгубився. Бо ж про квартет так багато сказано. А втім читаємо: «Я не можу ображатися на долю своїх пісень, їх чудово виконують такі відомі співаки, як Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Діана Петриненко, Анатолій Мокренко, Лариса Остапенко… А деякі твори – «Два кольори», «Долиною туман тече» і особливо «Явір і яворина» пісню на слова видатного нашого поета Дмитра Павличка, яку я присвятив «Яворові», цей квартет виконує неперевершено».
Я, власне, нещодавно слухала «Явір» у Національнй опері під час форуму українців. Зала справді не відпускала зі сцени виконавців. Згодом вони виступали в Чернігові. Треба зауважити й порадіти, що зали переповнює молодь. А це говорить про те, що справжнє мистецтво нікого не залишає байдужим. Як не залишає приміром президента корпорації «Еталон» Володимира Бутка. Воістину чоловік любить українську пісню, підтримує квартет «Явір».
«Явір» справді не можна не любити. В усі часи цей колектив зустрічали оплесками.
– Нас дуже поважав Петро Шелест, – згадує Володимир Євгенович. – Він дуже любив українські пісні. Добре ставився до нас і Володимир Щербицький. На одному з урядових концертів у тодішньому Жовтевому палаці ми співали «Два кольори», і раптом він підвівся і вже стоячи дослухав пісню. Звичайно, за ним піднялася вся зала. До речі, цю пісню ми вперше виконали в Будинку актора на вечорі Олександра Білаша і Дмитра Павличка. Тоді Дмитро Васильович сказав, що відбулося нове народження пісні у виконанні квартету «Явір».
ВДИХНУВ ПОВГРЯ – І ЖИВИ НА ПОВНІ ГРУДИ
Якось мама Володимира на запитання: святкувати чи ні день народження відповіла: сину, коли ти народився, вдихнув повітря – живи на повні груди! Співай, святкуй, тішся на цій землі.
Відтоді – він співає, бо любить. Любить рідну землю, на якій народився, небо і зірки. Любить Україну-неньку з її глядачами й слухачами.
Любить свою дружину Аню, з якою в парі ось уже 50 літ! Цього року повінчалися. Вірна дружи на опора в житті і творчості. За фахом Анна хормейстер і співачка. Обожнює донечку Аллу, зятя Михайла, онуку Аню, яка вже радує дідуся своїми виступами на сцені. Сумує на відстані за сином Владиславом, невісткою Євгенією та онукою Валерією, які нині за кордоном.
Крім співу, Володимир Дідух грає на гармошці. Сьогодні мало хто грає на цьому інструменті. Професійно володіє губними гармоніками. Грає на сопілці, дримбі, балалайці, хоча сам професійний бандурист.
… Коли звучать голоси квартету «Явір», здається всі явори своїми кронами перешіптуються й зізнаються у вірності й незрадливій синівській любові до пісні.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
Культура і життя, №51, 23-29 грудня. 2011
01 
02 
03 
04 
05 
06 
07 
08
Джерело: 01, 03, 07 – світлини з поліграфії альбомів «Чуєш, брате мій. 1967-1973 роки» (UKRmusic), «Співає квартет Явір» (Yevshan Records), «Вогнями яворовими» (Atlantic Music); 02, 04, 05, 06 – світлини з архіву Михайла Маслія, 08 – yavir.com.ua.