Шиповик Тарас

Мистецька група «Одеса», зорганізована при Інституті св. Володимира в Торонто, замає вже три роки підряд перше місце в міжнародному фестивалі «Караван» за найкраще проведення мистецької програми.

Душею і мистецьким керівником цієї 45-членної групи української молоді є 22-літній талановитий уродженець третього покоління Канади, Тарас Шиповик. Він, ще будучи студентом факультету театрознавства при Йоркському університеті, зумів захопити своїх однолітків і старших від себе віком любителів сцени своїм всебічним талантом і професійним підходом до праці.

Маючи за собою студії гри на фортепіяні й сольоспіву в торонтській консерваторії. Тарас поширив свої сценічні можливості студіями балету, модерного танку й міміки, що відкрило йому двері до кількох нових продукцій модерного театру Канади та цілосезонових виступів у телепрограмах. Крім того Тарас виявляє неабиякий композиторський хист, доказом чого є кілька пісень та три музичні спектаклі — спеціяльно писані для програм павільйону «Одеса». Це й стало зазивом до української молоді, теперішніх членів групи «Одеса». Автором текстів є молодий поет Яр Балан.

Кожна продукція групи «Одеса» (хоч не довша 30 хвилин) — це вислід солідної підготовки відповідних матеріалів із українських історичних довідок, етнографії й фолкльору як мистецького керівника так і компетентних у ділянці мистецтва молодих людей, згуртованих у цій групі ентузіястів.

Оригінальність названої групи в тому, що в двомовній стислій, але сценічно експресивній формі передається багатозначний зміст чи то з української народної творчости — «Ніч під Івана Купала», чи з документального минулого українських піонерів — «Пісня прощання». Мистецький керівник використовує всі зорові і звукові ефекти, будує по кілька мізансцен нараз (всі учасники є майже ввесь час на сцені) і цим тримає глядача уважливим до кожного руху й звуку.

Українські народні пісні й компоновані відповідно до змісту модерні пісні переплітаються з оригінально уложеними танками, а музичні інтерлюдії злучують їх у одну цілість, доповнюючи зміст і зміни поодиноких картин.

А яка музикально й артистично талановита молодь виконує задуми режисера – Тараса Шиповика! Милозвучні дівочі голоси в хороводах «Ночі під Івана Купала», як «Зеленеє жито», «Піду в садочок», «Кругом Мариноньки» вливаються чар-бальзамом у душу слухачів, а чоловічі нагадують степову широчінь, напр., «Ой літа орел» із «Пісні прощання» із заспівом П.Балана. Українські народні пісні, виконані з найменшими нюансами й динамікою, і, багаті на зміни акордів та темпів, як також на синкопічні фразування, модерні композиції створюють різнобарвне звучання голосів і добре зіграної оркестри. Щоправда музичні синкопи спричиняють неправильні наголоси в українському тексті (зЕмля, жИття, сонцЕ й ін.) і їх треба поправити.

Але згадані контрастуючі елементи наближають театральний колектив «Одесу» до театрів нових форм на американському континенті та надає йому особливого значення в загально канадському, театральному світі.

Не дивно, що продукціями групи «Одеса» зацікавилися Рада Мистецтва Онтеріо, Театр Канада, Канадська Національна Фільмова Корпорація, яка зфільмувала обидві музичні картини: «Ніч під Івана Купала» і «Пісню прощання» для користування бібліотек і шкіл, а телевізійні станції передали ці продукції на своїх програмах.

Розквіт мистецької групи «Одеса» треба завдячувати також членам Інституту св. Володимира, як: проф. Е.Бурштинський, Ганна Балан, Наталія Кулик та багато інших, які стараються відтяжити всі проблеми, пов’язані з новими продукціями, щоб наша молодь відчувала, як бажаною є в українському житті їхня праця.

Шкода, що розміри сцени обмежують творчий розмах незвичайно талановитого Тараса Шиповика та його динамічного гурту молоді, яка помимо своїх студій з любов’ю присвячує час на працю для урізноманітнення українського культурного життя в Торонто.

Тепер Тарас Шиповик продовжує свої студії театрального мистецтва в школі Джуліярд в Ню-Йорку, але, приїжджаючи на принагідні виступи до Торонто, він переводить підготову до наступнорічної участи в фестивалі «Караван».

Незабутнім у пам’яті залишиться його останній виступ на Спортово – Мистецькому Вечорі Українських Професіоналістів і Підприємців, де його виконання «Два кольори» І. Білаша викликали невгаваючі оплески та постання з місць громадно зібраної культурної публіки.

Тарас Шиповик має за собою вже три цінні нагороди й стипендії, і можна сподіватись, що його незмірна працьовитість і талант, рядом з культурною і щироскромною поведінкою не зведуть його з дороги до наміченої мети.

Олена Глібович
Свобода. Український щоденник
31.12.1976, №259 – с.6