Євген-Орест Садовський

Євген-Орест Садовський – хормейстер, диригент, композитор та актор

Євген-Орест Садовський

Євген Садовський народився 5 травня 1913 року в селі Ріпнів на Львівщині (Україна). Навчаючись у Золочівській гімназії, вчився гри на скрипці, керував шкільним хором.

З двадцяти років Євген Садовський вступив до мандрівних галицьких театрів П.Карабіневича, званого як театр ім. Садовського, згодом до театру Б. Сарамаги, театру ім. І.К.Тобілевича, з якими чотири роки гастролював Галичиною. Маючи добрий голос (тенор), він співав провідні опереткові партії, акторську працю поєднував з керівництвом мішаним хором з акторів театру.

В 1938 році Євген Садовський вступив до театру Й.Стадника як актор та керівник хору, а 1939 року переїхав до Станиславова (нині Івано-Франківськ). Спершу працював хормейстером і актором Станиславівського театру, вчителем співу у двох школах, співпрацював у філармонії з новоствореним гуцульським ансамблем пісні і танцю як заступник диригента Я. Барнича. В театрі Є. Садовський мав свій квартет і керував хором в частині танкістів.

В серпні 1944 року Є. Садовський у третій хвилі української політичної еміграції виїхав до Австрії. З цього часу розпочалась його діяльність на ниві української музичної культури західної діаспори як диригента, регента, педагога, композитора.

В Інсбруку в 1945 році Євген Садовський став дяком і диригентом у братстві св. Андрея, організував спочатку мішаний, а згодом лише чоловічий хор, брав уроки вокалу в оперної співачки професора Рози Гагенавер.

За допомогою Євгена Садовського восени 1945 року постав чоловічий хор «Думка» під керівництвом п. Струка. В липні 1946 р. управа хору запросила Садовського очолити колектив і прибути до Брегенсу. Так постав хор «Ватра». Деякий час Садовський керував хором самостійно, а пізніше спільно з Левом Туркевичем, як його заступник.

Згодом Садовський переїхав до табору в Ляндеку, організував чоловічий хор, співав з ним у церкві, брав участь у виставах місцевого театру. В 1949 році знову перебрав хор «Ватра» від Лева Туркевича, який виїхав до Канади, і вже керував ним самостійно.

Восени 1949 року хор виїхав до США, частина хористів роз’їхалася по всьому світу. Євген Садовський переїхав до Канади і разом з Левом Туркевичем у 1950 році в Альберті відновив діяльність хору «Ватра», здійснив турне Канадою. Проте згодом хор припинив своє існування.

У червні 1951 року митець переїхав до Клівленда на посаду дяка-диригента при парафії св. ап. Петра і Павла, яка була однією з найбільших у США. З того часу він жив і працював у США. Тут він керував церковним, шкільним хорами, шкільним оркестром, проводив постановки вистав. В цей час також організував чоловічий квартет «Розвага».

У 1955 році Є. Садовський організував у Клівленді чоловічий хор «Дніпро», яким керував до 1987 року. Хор став одним із кращих непрофесійних хорів США, який гідно репрезентував українське хорове мистецтво, продовжував українську традицію чоловічого хорового співу.

Це найбільш продуктивний період митця, в який виявилися всі грані його таланту – диригента, композитора, педагога, організатора музичного життя.

Євген Садовський присвячував себе і педагогічній діяльності. Працюючи в школі св. Йосафата (1951 – 1972), він керував шкільними хором та оркестром, готував концерти, написав музику і лібрето дитячої опери «Ведмежа порада» (1968), здійснив постановки дитячих опер «Коза-дереза» М. Лисенка, «Лісова царівна» В. Овчаренка (1969), «Чарівна шапочка» В. Безкоровайного (1970).

Маючи набутий у мандрівних галицьких театрах театральний досвід, Євген Садовський у 70 – 80-х роках проявив себе як організатор, музичний керівник театрального життя української громади Клівленда. У постановці «Наталки Полтавки» (1970) він керував оркестром, прем’єру народної опери «Сватання» Марка Кропивницького (1982) здійснив силами хору «Дніпро», власним оркестром, а сам виступав як музичний керівник.

Особливо подвижницькою і активною була участь Садовського у церковному житті української громади. Служив регентом і дяком у церкві св. Марії (Філадельфія), церкві ап. Петра і Павла (Клівленд), понад п’ятдесят років присвятив церкві св. Йосафата (Клівленд). До 1000-ліття хрещення України-Руси організував збірний хор і підготував великий репертуар із творів Д. Бортнянського, І. Лаврівського, Д. Котка, М. Леонтовича, С. Гулака-Артемовського і власних творів. За великий внесок у духовну спадщину в 2000 році Є. Садовський іменований Папою Іваном Павлом II лицарем Ордену св. Григорія.

Євген Садовський контактував і співпрацював з композиторами та диригентами діаспори Антоном Рудницьким, Василем Витвицьким, Андрієм Гнатишиним, Григорієм Китастим, Ярославом Бабуняком, Василем Кардашем та ін.

Вагомий внесок в українську музичну культуру зробив митець своїм композиторським доробком. Видання вокально-хорових творів здійснене трьома авторськими накладами в 1973, 1990 та 2002 рр. До останнього третього композитор включив понад вісімдесят вокально-хорових творів, написаних у різні періоди діяльності.

Тільки із часу проголошення незалежності України, Є. Садовський отримав змогу не лише відвідати рідну землю, але знайомити земляків зі своєю творчістю. В 1992 році відбувся концерт із творів композитора у Золочеві за участю хорових колективів та народної артистки України Ніни Матвієнко, а своє 90-ліття маестро відсвяткував у 2003 році у Львові авторським концертом за участю провідних колективів Львівщини, диригуючи на сцені, а також відвідав місто своєї молодості – Івано-Франківськ як почесний гість Всеукраїнського конкурсу хорової музики ім. Д.Січинського.

Багатогранна діяльність Євген Садовський, як диригента, регента, композитора, педагога була нерозривно пов’язана із життям української громади. Саме такі особистості, як Євген Садовський допомагали багатьом українцям зберегти свою етнічність, демонстрували представникам інших націй незнищенність українського духу, високу музичну культуру, наближали незалежність України.

Помер Євген Садовський на 102 році свого життя, 2 серпня 2014 року. Похований на цвинтарі св. Андрія (Interment St. Andrew Cemetery) в м. Парма (США).

1. Карась Ганна. Євген Орест Садовський у контексті української музичної культури західної діаспори. Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. 2004. Вип. VII, Видавництво «Плай» Прикарпатського університету, 2004, стор.: 107 – 113.

2. Твардовський Петро. В пам’ять композитора Євгена-Ореста Садовського. Свобода, 05.09.2014, №36 – с.18, 19.

3. Sir Eugene Sadowsky. Obituaries & Guestbooks (obits.cleveland.com).

_____

Євген-Орест Садовський | Садовський Євген-Орест (Іванович) | Євген Садовський | Eugene Sadowsky | Eugene Sadovskii | E.Sadowskyj

ПІДБІРКА ПУБЛІКАЦІЙ

Наша громада вшанувала свого дириґента-дяка Євгена О. Садовського у його 45-ліття праці під час бенкету в честь св. Йосафата в неділю, 17-го листопада.

Чим заслужив Є. Садовський на таку увагу клівлендської громади. Перш за все своєю наполегливою працею у громаді, школі та хорами!

Ось кілька даних з його життя. Народився Євген у священичій родині о. Івана та Ольги з дому Кончевич. Вже в 5-ій гімназійній диригував шкільним хором і брав участь у шкільних виставах золочівської «Рідної Школи», помагав Сестрам Василіянкам у вихованні дітей у сиротинці. Маючи гарний голос, співав у крилосі з дяками. Після закінчення студій виступав у театрах П. Карабіневича, В. Сарамаги-Тобілевича, Й. Стадника (старший) та І. Франка у Станиславові. Був і хормайстром, провадив театральний хор, який часто співав Служби Божі. Був заступником диригента гуцульського ансамблю в Станиславові. У Станиславові провадив хор у двох гімназіях та хор танкістів в армії. З акторів-утікачів організував хор і виступав у містах Підкарпаття. Після великого ісходу в 1944 році виїхав на Захід, до Інсбруку, Австрія, і тут провадив хором при Братстві св. Андрея в Інсбурку. З хором концертував по всіх таборах переселенців в Інсбруку — Канізіянумі, Мюзікферайні, на радіо.

На запрошення управи хору «Думка» в Бреґенсі перебрав дириґентуру хору аж до приїзду проф. Туркевича як головного диригента. Залишився в хорі «Ватра» як основник та соліст. По виїзді проф. Туркевича перебрав «Ватру» і з небувалим успіхом провадив концерти хору по Швайцарії та Австрії. По приїзді до Філадельфії далі займався хором «Ватра» та місцевим мішаним хором. Відновлений хор «Ватра» в Едмонтоні завдячує йому всі проби та перші концерти (головний диригент був хворий цілий місяць).

Вернувшись з турне по Канаді, в 1951 році переїхав з родиною до Клівленду на посаду дяка-дириґента в церкві свв. Апп. Петра й Павла, згодом св. Марії та у парафії св. Йосафата, де працює по сьогодні. При парафіяльній школі працює з дітьми. Ставить вистави, оперетки «Коза-дереза», «Червона шапочка», «Ведмежа порада», «Лісова царівна», дитячі концерти, де часами було і понад 200 дітей на сцені. Крім того возив дітей автобусом до школи.

В 1955 році організувався чоловічий хор «Дніпро». Євген став його мистецьким керівником і був ним понад 25 років. Крім місцевих імпрез — концерти, виступи на телебаченні — хор виїжджав з концертами по різних містах Америки та Канади.

В 1973 році видав перший збірник своїх композицій. Двісті книжок розійшлися в короткому часі, тому перевидав та доповнив збірник новими піснями. Збірник прикрашений різними знімками, рецензіями та привітами: від патріярха Йосифа, митрополита Мирослава, митрополита Стефана і отців, від проф. Гнатишина, проф. Федорова, Д-ра Соневицького. Наведемо кілька голосів: «Речі Ваші усі добрі і гарні, дещо з них навіть співав я із жіночим хором» (проф. Федорів), «Хай полумінь Вашого ентузіязму не згасає! Хай горить і дає нашому знедоленому народові такі перлини як «Де гори Карпати» (д-р І. Соневицький), «Ваші твори відзначаються мелодійністю та різними характерами, бойові, маршові, радісні, поважні, вдумливі, сумні» (о. митр. Злочовський).

А ось голоси з України: «До глибини душі схвилювали слова і музика Вашого твору «Україно моя», де показано щиру любов до рідного краю і невимовну тугу за своєю Батьківщиною» (М. Федчишин), «Ваш дуже цікавий збірник «Українські пісні» я одержав. Він чудовий, гарно оформлений, він представляє не тільки мистецьку вартість, але є історичним документом» (проф. М. Колесса, Львів).
Ми подали ці голоси, які найкраще характеризують творчу працю нашого диригента дяка Є. Садовського.

Іван Фур
Свобода. Український щоденник
12.12.1991, №236 – с.3

Українська музична культура впродовж XX століття творилася не лише на теренах рідної землі, але і далеко за її межами. Якщо складні соціально-політичні процеси в Україні не дозволяли пізнавати та науково вивчати культурницькі процеси української діаспори, то сучасний розвиток нашого суспільства сприяє цьому.

Тому актуальним є повернення невідомих і забутих імен митців, які утверджували українську музичну культуру в іноетнічному середовищі. Серед них постать Євгена Ореста Садовського – українського актора, хормейстера, педагога, композитора – належить до малознаних на батьківщині. Більшу частину свого життя він творив українську музичну культуру в діаспорі (Європі, Америці), проте джерела його творчості – на Західній Україні. Саме тут митець здобував свій перший музичний, акторський досвід, саме тут він формувався як високодуховна, національно спрямована особистість.

В Україні про Євгена Садовського скупі відомості знаходимо лише в біографічних довідниках [1, с.522], поодиноких статтях в періодиці [2; 3; 4]. В наукових статтях його ім’я згадується фрагментарно, без аналізу особистого внеску у розвиток українського театру 40-х рр. минулого століття [5, с.61]. Набагато більше написано про митця за кордоном. Це замітки в пресі Австрії, США, висока оцінка діяльності Є. Садовського як керівника чоловічого хору «Дніпро» у Клівленді українським музикознавцем, диригентом, композитором Антоном Рудницьким в історико-критичному огляді «Українська музика», який надрукований у Мюнхені в 1963 р. [6, с.316, 328, 329]. Єдиним найповнішим джерелом про життя і творчість митця є автобіографічна книга «Життя і творчість Євгена Ореста Садовського «, яка вийшла накладом автора у 1996 р. у США [7]. Поряд із автобіографічними розповідями і спогадами, які охоплюють період від народження до 80-річчя, вміщено цитати та статті із періодики, відгуки відомих музикантів, диригентів, політиків, духовних осіб про діяльність Є. Садовського та хори, якими він керував, списки його творів. Книга багато ілюстрована історичними світлинами, проте вона не містить аналізу творчості митця.

Мета даної розвідки – не лише подати окремі факти з життя і творчості Євгена Садовського, які мало відомі на Україні, а й повернути ім’я одного із діячів музичної культури західної діаспори, спонукати до вивчення його творчої спадщини. Це одна з перших спроб створити цілісний образ багатогранного митця Євгена Ореста Садовського, дати характеристику його індивідуального диригентського стилю та композиторського доробку.

Митець народився 5 травня 1913 року в с.Ріпнів на Львівщині у священницькій родині [1, с.522]. Навчаючись у Золочівській гімназії, вчився гри на скрипці, керував шкільним хором.

З двадцяти років Євген Садовський вступає до мандрівних галицьких театрів Панаса Карабіневича, званого як театр ім. Садовського, згодом до театру Богдана Сарамаги, театру ім. І.К.Тобілевича [5,с.61], з якими чотири роки мандрує Галичиною. Маючи добрий голос (тенор), він співає провідні опереткові партії, акторську працю поєднує з керівництвом мішаним хором з акторів театру. Хор брав участь не лише у виставах, але й співав Службу Божу в тих місцевостях, де гастролював. В 1938 році Євген Садовський вступає до театру Йосифа Стадника як актор та керівник хору, а 1939 року переїжджає до Станиславова. Спершу працює хормейстером і актором Станиславівського театру, вчителем співу у двох школах, співпрацює у філармонії з новоствореним гуцульським ансамблем пісні і танцю як заступник диригента Ярослава Барнича. В театрі Є. Садовський мав свій квартет і керував хором в частині танкістів. Під час війни в театрі ставлять «Наталку Полтавку», і він диригує перші дві дії, а в третій співає партію Петра. В 1944 році митець організував хор із акторів коломийського, тернопільського і станиславівського театрів і об’їхав з ними все Підгір’я.

В серпні 1944 року Є. Садовський у третій хвилі української політичної еміграції виїхав до Австрії.

З цього часу розпочинається його діяльність на ниві української музичної культури західної діаспори як диригента, регента, педагога, композитора.

Музичне мистецтво українців після Другої світової війни збагатилося значними мистецькими силами.

В Інсбруку в 1945 році Євген Садовський стає дяком і диригентом у братстві св. Андрея, організовує спочатку мішаний, а згодом лише чоловічий хор, бере уроки вокалу в оперної співачки професора Рози Гагенавер. Тогочасна австрійська критика відзначала різноманітну програму, добре підібрані голоси, солістів, а також диригентський талант Є. Садовського [7, с. 17]. Хор відспівує Службу Божу, дає концерти, академії як для українських переселенців, так і для американських союзників у таборах Інсбруку, Зальцбургу. У програмі – українські народні пісні, колядки, щедрівки.

За допомогою Євгена Садовського восени 1945 року постає чоловічий хор «Думка» під керівництвом п. Струка. В липні 1946 р. управа хору запрошує Садовського очолити колектив і прибути до Брегенсу. Так постає хор «Ватра». Деякий час Садовський керує хором самостійно, згодом спільно з Левом Туркевичем, колишнім диригентом Львівської опери, як його заступник. Хор з тріумфом виступає у зальцбурзькому Моцартеумі, Женеві, Цюріху, в Німеччині (Мюнхен, Баден-Баден, Міттенвальд та ін.), у Швейцарії. Згодом Садовський переїжджає до табору в Ляндеку, організовує чоловічий хор, співає з ним у церкві, бере участь у виставах місцевого театру. В 1949 році знову перебирає хор «Ватра» від Лева Туркевича, який виїжджає до Канади, і вже керує ним самостійно. Колектив здійснює турне Швейцарією (Женева, Цюріх, Берн, Люцерна, Люгано та ін.), концертує по найбільших скупченнях українців-переселенців у Німеччині (Мюнхен, Регенбург, Авсбург, Ашаффенбурґ) та Австрії (Ляндек, Зальцбург, Брегенц). Поряд з виконанням української хорової спадщини, хор виконував важливу просвітницьку місію. Кожен концерт розпочинався рефератом про Україну, її історію, боротьбу з поневолювачами, культурний та національний розвиток. Репертуар хору був різноманітним: включав класичні твори українських і світових композиторів, релігійної і світської тематики, твори великої форми (зокрема «Створення світу» Й.Гайдна, 9-ту симфонію Л.Бетховена).

Тогочасна австрійська преса (рецензент професор др. А.Гасслінґер) відзначала: «Ватру» з її голосовим матеріялом, а перед усім тенорами, мусимо поставити в першому ряді подібних ансамблів. Всі ці хори з гострим профілюванням динаміки з усіма нюансами тонової техніки тенорів у найбільш можливих найвищих позиціях та найнижчих глибинах басів, піянісіма та дзвінкі фортісіма – це той ефект, до якого міг дійти хор «Ватра» тут, у великій залі Моцартеум» [7, с.38-39].

Хор «Ватра» був не лише окрасою української еміграції, колективом високого професійного рівня, але й носієм високої національної ідеї як на європейському континенті, так згодом в Америці, Канаді, Австралії. Невмируща українська пісня будила народ, не даючи загубитись, асимілюватись на чужині.

Восени 1949 р. хор виїжджає до США, частина хористів роз’їхалася по всьому світу. Євген Садовський переїжджає до Канади і разом з Левом Туркевичем у 1950 році в Альберті відновлює діяльність хору «Ватра», здійснює турне Канадою. Проте згодом хор припинив своє існування.

У червні 1951 р. митець переїжджає до Клівленда (з того часу він живе і працює в Америці) на посаду дяка-диригента при парафії св. ап. Петра і Павла, яка була однією з найбільших у США. Тут він керує церковним, шкільним хорами, шкільним оркестром, здійснює постановки вистав. Згодом керує чоловічим квартетом, з яким записав в 1953 р. платівку пісень дивізійників «Рімінські мелодії» – музика Степана Гумініловича.

У 1955 році Євген Садовський засновує у Клівленді чоловічий хор «Дніпро», яким керує до 1987 року. Хор став одним із кращих непрофесійних хорів США, який гідно репрезентував українське хорове мистецтво, продовжував українську традицію чоловічого хорового співу. Композитор, диригент та музикознавець Антін Рудницький відносить його до найважливіших українських хорів у західних штатах Америки [6, с.316, 328, 329], а Євгена Садовського характеризує як «вповні компетентного, талановитого керівника», який «змагає піднести і хор і себе самого на вищий, більш мистецький рівень» [7, с.54], професор Осип Залеський, аналізуючи особливості хору «Дніпро», робить висновок про його високий професійний рівень [7, с.62].

Репертуар хору складала переважно українська класика: М. Лисенко («Б’ють пороги», «Гетьмани», «Іван Підкова», «До 50-тих роковин», «Туман хвилями лягає» з опери «Утоплена»), К. Стеценко («Шевченкові», «Вибір гетьмана», «У неділеньку у святую»), П. Ніщинський («Закувала та сива зозуля»), С. Людкевич (3-тя частина з «Кавказу», «Косар»), Д. Січинський («Лічу в неволі»); хорова музика українських композиторів другої половини XX століття: А. Гнатишина, І. Шамо, Є. Козака, Г. Верьовки, А. Філіпенка, М. Гринишина та самого Є. Садовського.

Хор бере активну участь у різноманітних концертах, зокрема, Шевченківських, на пошану Олександра Кошиця (1959) за участю дружини композитора п. Тетяни Кошиць, у ювілейному концерті на честь Миколи Лисенка (1963), у посвяченні пам’ятника Т.Шевченкові у Вашингтоні (1964), на міжнародній виставці ЕКСПО-67 в Монреалі, де репрезентує Америку, на концерті, присвяченому 50-річчю УНР в Карнеґі-гол в Пітсбур-гу (1968), у 80-літгя Патріарха Йосифа Сліпого у Пітсбурґу (1972) та ін. Відзначаючи 15-річчя та 25-ліття заснування, хор записує три аудіо-касети зі свого репертуару [7, с. 146-148].

У цей час Євген О. Садовський особливо проявляє себе як український патріот: пише музику Гімну пластового куреня ім.Войнаровського, «Марш Дивізійників» (1973) та записує альбом пісень дивізійників з нагоди ювілею Української дивізії «Галичина» (1973), з хором «Дніпро» бере участь у концертах з нагоди Державності України, академіях на честь Симона Петлюри (1966, 1976), генерала Т.Чупринки (1975) та ін.

Це найбільш продуктивний період митця, в який виявилися всі грані його таланту – диригента, композитора, педагога, організатора музичного життя. Саме в діяльності цього колективу найбільш повно і яскраво виявляється індивідуальний диригентський стиль Євгена Ореста Садовського: добрий контакт з хором і повний контроль над ним, жвавий темперамент, увага на зовнішньо-виразові елементи, використання театральних ефектів, енергійний жест, рухи ділові і зрозумілі, впевнена рука і моментальна реакція хору, володіння інтерпретаційними нюансами, чистота інтонації, добрий баланс голосів, добір солістів, відчуття хорового звучання як оркестрового, добра дикція, чітка ритміка, зразкова дисципліна хору на сцені, добрі організаторські здібності.

Євген Садовський присвячує себе і педагогічній діяльності. Працюючи в школі св. Йосафата (1951 – 1972), він керує шкільними хором та оркестром, готує концерти, участь в яких одночасно брало понад 200 дітей, пише музику і лібрето дитячої опери «Ведмежа порада» (1968), здійснює постановки дитячих опер «Коза-дереза» М. Лисенка, «Лісова царівна» В. Овчаренка (1969), «Чарівна шапочка» В. Безкоровайного (1970).

Маючи набутий у мандрівних галицьких театрах театральний досвід, Євген О. Садовський у 70 – 80-х роках проявляє себе як організатор, музичний керівник театрального життя української громади Клівленда. У постановці «Наталки Полтавки» (1970) він керує оркестром, прем’єру народної опери «Сватання» Марка Кропивницького (1982) здійснює силами хору «Дніпро», власним оркестром, а сам виступає як музичний керівник.

Роблячи театральні постановки, Євген Садовський не лише задовільняв ностальгічні настрої за минулим у старшого покоління, але і пізнавальні для молоді.

Особливо подвижницькою і активною була участь Садовського у церковному житті української громади. Вийшовши з священницької родини, з дитинства виховувався у любові до Всевишнього і всі свої знання і талант присвятив духовному життю. Служив регентом і дяком у церкві св. Марії (Філадельфія), церкві ап. Петра і Павла (Клівленд), понад п’ятдесят років присвятив церкві св. Йосафата (Клівленд). До 1000-ліття хрещення України-Руси організував збірний хор і підготував великий репертуар із творів Д. Бортнянського, І. Лаврівського, Д. Котка, М. Леонтовича, С. Гулака-Артемовського і власних творів. За великий внесок у духовну спадщину в 2000 році Є. Садовський іменований Папою Іваном Павлом II лицарем Ордену св. Григорія.

Євген О. Садовський контактував і співпрацював з композиторами та диригентами діаспори Антоном Рудницьким, Василем Витвицьким, Андрієм Гнатишиним, Григорієм Китастим, Ярославом Бабуняком, Василем Кардашем та ін.

Вагомий внесок в українську музичну культуру зробив митець своїм композиторським доробком. Видання вокально-хорових творів здійснене трьома авторськими накладами в 1973, 1990 та 2002 рр. До останнього третього композитор включив понад вісімдесят вокально-хорових творів, написаних у різні періоди діяльності [8]. Видання його творів щиро вітали Микола Колесса, Павло Маценко, Василь Витвицький, Андрій Гнатишин, Мирон Федорів, Ігор Соневицький [7, с. 118-123].

Палітра зацікавлення композитора досить широка: це солоспіви (переважно для сопрано, тенора, менше – баритона), твори для дуетів, тріо, хорів (жіночих, чоловічих, мішаних) із супроводом та акапельних. Твори Є. Садовського вирізняються наспівною мелодикою, прозорістю і легкістю фактури, класичною гармонією, простими формами та розмірами, нескладними ритмами. Композитор використовує гомофонно-гармонічний виклад, зіставлення хорових партій, солістів та хору.

Євген О.Садовський співпрацював із Андрієм Гнатишиним, Зіновієм Лавришиним, В. Кассарабою, З. Маркович, які уклали фортепіанні партії для його творів, що збагатило їх загальну звукову тканину.

Різноманітною є тематика творів композитора: духовні (в тому числі і частини Служби Божої), патріотичні та ліричні. Композитор звертається до поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Сосюри, Любові Забашти, Андрія Малишка, Дмитра Павличка, Михайла Ткача, поетів діаспори, пише власні поетичні тексти.

«Сповнені ліризму, світлого оптимізму, пройняті духовністю та пієтизмом до рідного краю, вони здобули заслужену популярність, стали окрасою колективів та окремих виконавців», – таку характеристику творів Євгена Садовського, як одного з плеяди «Амбасадорів» української пісні на чужині, дав відомий український хормейстер, заслужений діяч мистецтв України Олег Цигилик [2].

Тільки із часу проголошення незалежності України, Євген Орест Садовський отримав змогу не лише відвідати рідну землю, але знайомити земляків зі своєю творчістю. В 1992 р. відбувся концерт із творів композитора у Золочеві за участю хорових колективів та народної артистки України Ніни Матвієнко [7, с. 132 – 133], а своє 90-ліття маестро відсвяткував у 2003 році у Львові авторським концертом за участю провідних колективів Львівщини, диригуючи на сцені [3], а також відвідав місто своєї молодості – Івано-Франківськ [4] як почесний гість Всеукраїнського конкурсу хорової музики ім. Д.Січинського. У своєму зверненні до учасників конкурсу Євген Садовський закликав зберігати українську пісню, рівень хорового мистецтва, бути патріотами своєї землі.

Підсумовуючи викладене вище, слід підкреслити вагомий внесок Євгена Ореста Садовського у розвиток музичної культури української діаспори другої половини XX століття. Його багатогранна діяльність як диригента, регента, композитора, педагога була нерозривно пов’язана із життям української громади. Саме такі особистості, як Є. Садовський допомагали багатьом українцям зберегти свою етнічність, демонстрували представникам інших націй незнищенність українського духу, високу музичну культуру, наближали незалежність України.

Більш глибше наукове вивчення та пропагування творчого спадку митця попереду, а дана розвідка – скромна данина поваги до гідного сина України.

1. Мистецтво України: Біографічний довідник. Упор.: А.В.Кудрицький, М.Г.Лабінський. – К: Укр. енцикл., 1997. – 700 с.
2. Цигилик О. Коли душа перелилась у пісню // За вільну Україну – 1993. – 1 травня.
3. Кордоба О. З плеяди митців-Амбасадорів // За вільну Україну. – 2003. – 5 жовтня.
4. Мельник В. Жива легенда // Галичина. – 2003. – 6 листопада.
5. Полякова І., Дейчаківська І. Діяльність українського народного театру ім Івана Тобілевича // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. – Вип. VI., 2004. – С.51-63.
6. Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1963. – 406 с.
7. Життя і творчість Євгена Ореста Садовського. – Львів – Інсбрук – Клівленд –Парма, 1933-1996. – 152 с.
8. Садовський Є.О. Пісні. Третє справлене та доповнене видання. – Клівленд – Огайо, 2002. – 256 с.

The article includes the facts of biography and the analysis of the creative work Eugene Sadovskii, Ukrainian conductor, composer and pedagogue in the context of west diaspora’s Ukrainian musical culture.

Ганна Карась
Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. 2004. Вип. VII, Видавництво «Плай» Прикарпатського університету, 2004, стор.: 107 – 113.

5 травня виповнюється 100 років від дня народження українського композитора і дириґента Євге-на-Ореста Садовського. У 100 років він не розгубив свого таланту і творчих сил. Він народився в селі Ріпнів біля Львова, у священичій родині. На жаль, мати його померла, коли він мав заледве півтора року. Народну школу закінчив у селі Стінка біля Золочева, де його батько був парохом. Пізніше навчався у Золочівській гімназії, вже у п’ятій клясі дириґував шкільним хором, брав участь у всіх виставах школи.

В 1933 році Є.-О. Садовський вступив до мандрівного театру Панаса Карабіневича (театр ім. Миколи Садовського). Згодом продовжив театральну практику в театрах Богдана Сарамаги, Йосипа Стадника (старшого) та в театрі ім. Івана Тобілевича.

Коли більшовики окупували Галичину в 1939 році, Є.-О. Садовський працював у театрі ім. Івана Франка в Станиславові (тепер Івано-Франківськ) хормайстром та був заступником дириґента в «Гуцульському ансамблі». У той час він співпрацював з відомими артистами Миколою Бенцалем, Євгеном Левицьким, Володимиром Шашаровським.

У липні 1944 року Є.-О. Садовський залишив рідну землю і зупинився в Австрії. В Інсбруку слухав лекції співу, а також організував чоловічий хор при Братстві св. Андрія, з яким концертував у Зальґбурзі та в інших містах. У 1946 році у Брегенсі Є. Садовський став співзасновником чоловічого хору «Ватра», був його першим тенором-солістом та першим і останнім дириґентом на европейському континенті. Хор «Ватра» виступав у Швайцарії, Австрії та Німеччині, де мав великий успіх серед українців і чужинців. У таборі Ляндек Є. Садовський також дириґував чоловічим хором «Сурма».

У 1949 році родина Садовських переїхала до Америки, проживала у Філядельфії, де Є. Садовський вів хор і був дяком у церкві. З відновленням хору «Ватра» 1951 року в Канаді переїхав до Едмонтону на ферму Отців-василіян, де готував хор до виступів та дириґував першими концертами.

З Канади Є. Садовський переїхав з родиною до Клівленду на посаду дяка-дириґента при церкві свв. Петра і Павла. Є. Садовський заснував квартет «Розвага» та співав першим тенором у ньому. У 1955 році в Клівленді було створено громадський хор «Дніпро», організатором якого був також і Є. Садовський. Він дириґував ним до 1987 року. З хором «Дніпро» Є. Садовський поставив «Наталку Полтавку» та оперу «Сватання». Є. Садовський організував при Школі св. Йосафата у Пармі дитячий хор, з яким ставив для дітей власні музичні п’єси.

Є.-О. Садовський створив біля 100 власних музичних композицій, більшість яких присвячені Україні, випустив дві платівки з піснями хору «Дніпро». За композицію «Марш дивізії» та інші пісні, присвячені дивізійникам, головна управа Братства дивізійників нагородила його в 1973 році медалею св. Архистратига Михаїла, а за працю при церкві він був нагроджений медалею «За Церкву та Папу». У 1997 році на Всеукраїнському конкурсі у Києві отримав звання лавреата за пісню «Вставай, Україно». З подання Святішого отця Івана-Павла II 24 вересня 2000 року Є.-О. Садовський був іменований лицарем Ордену св. Григорія.

В Україні його творчості присвячені були концерти в 1992 році у Золочеві, а в 2000 році – в Тернополі. Величний концерт, присвячений 90-літтю Є. Садовського, відбувся 25 жовтня 2003 року у Львові в Будинку органної та камерної музики. У концерті брали участь Львівський чоловічий хор «Гомін», Галицький камерний хор Львова, Дитячий камерний хор «Зоринка» з Тернополя, Народна капеля бандуристок ,Червона калина» з Золочева, інші мистецькі групи.

У Пармі 8 листопада 2003 року Катедра св. Йосафата теж вшанувала Є.-О. Садовського в зв’язку з його 90-літтям. Програма святкувань відбувалася в астродомі катедри. У концерті виступили учнівський хор Школи св. Йосафата, катедральний хор, жіноче вокальне тріо в складі Анни Келер, Дарії Раковської і Христини Глабше. Всі пісні хорів і тріо виконувалися на музику Є.-О. Садовського, а о. митрат Михайло Ревтюк вручив йому грамоту від Владики Роберта.

У свою 100-ліття Є.-О. Садовський не полишає творчу працю над новими композиціями. Щасти, Йому, Боже на многії літа!

Клівленд
Петро Твардовський
Свобода, 03.05.2013, №18 – с.16.

8 серпня українська громада Великого Клівленду провела в останню дорогу відомого в Україні та діяспорі композитора і дириґента св. п. Євгена-Ореста Садовського, який закінчив свій земний шлях на 102-му році життя. Похоронні відправи відбулися в Українській католицькій церкві св. Йоса-фата в Пармі, в якій довгі роки дякував Є.-О. Садовський. Владика Роберт очолював відправи з участю п’яти священиків. Прощальні слова виголосили Лариса Музичка, Зенон М’ягкий, Дарія Якубович (молодша) і Марта Ліщинецька-Келегер. Похований Є.-О. Садовський на цвинтарі св. Андрія в Пармі.

Є.-О. Садовський народився 5 травня 1913 року в селі Ріпнів біля Львова, у священичій родині. На жаль, мати його померла, коли він мав заледве півтора року. Народну школу закінчив у селі Стінка біля Золочева, де його батько о. Іван був парохом. Пізніше навчався у Золочівській гімназії. Уже в п’ятій гімназійній клясі дириґував шкільним хором.

В 1933 році вступив до мандрівного театру Панаса Карабіневича. Згодом продовжував удосконалювати свою театральну практику в театрах Богдана Сарамаги, Йосипа Стадника (старшого) та в театрі ім. Івана Тобілевича, де крім акторських ролей, до його функцій належало розучування сольових та хорових партій. Коли в 1939 році московські завойовники окупували Галичину, працював у театрі ім. Івана Франка в Станиславові (тепер Івано-Франківськ) хормайстром та в «Гуцульському ансамблі» – заступником дириґента. У той час він також співпрацював з відомими артистами Миколою Бенцалем, Євгеном Левицьким, Володимиром Шашаровським та іншими.

У липні 1944 року Є.-О. Садовський залишив рідну землю і зупинився в Австрії. В Інсбруку слухав лекції зі співу, а також організував чоловічий хор при Братстві св. Андрія, з яким концертував у Зальцбурзі та інших містах. У 1946 році став співзасновником чоловічого хору «Ватра». Був його першим тенором-солістом та першим і останнім дириґентом на европейському континенті.

Хор «Ватра» виступав у Швайцарії, Австрії та Німеччині, де мав великий успіх серед українців і чужинців. А в таборі Ляндек Є. Садовський також дириґував чоловічим хором «Сурма».

У 1949 році родина Садовських переїхала до Америки, проживала у Філядельфії, де Є. Садовський вів хор і був дяком у церкві. З відновленням у 1951 році в Канаді хору «Ватра» переїхав до Едмонтону, на фарму Отців-Василіян, де дириґував першими концертами. Опісля переїхав з родиною до Клівленду на працю дяка-дириґента при церкві свв. апостолів Петра і Павла. Згодом таку ж працю виконував у церкві св. Марії на сході Клівленду, а потім у Катедрі св. Йосафата в Пармі.

Є. Садовський заснував квартет «Розвага» та співав у ньому першим тенором. У 1955 році в Клівленді створився громадський хор «Дніпро», організатором якого був також і Є.-О. Садовський. Він дириґував ним до 1987 року. Хор виступав в університетах, на телебаченні, під час національних свят у багатьох містах Канади й США. З хором «Дніпро» маестро поставив виставу «Наталка Полтавка» та оперу «Сватання». Є. Садовський організував при Школі св. Йосафата у Пармі дитячий хор, з яким ставив для дітей музичні вистави «Коза-дереза», «Пісня весни» та власні музичні п’єси «Ведмежа порада», «Лісова царівна», ,Червона шапочка» та інші.

Є.-О. Садовський створив близько 100 власних музичних композицій, більшість з яких присвячені Україні, випустив дві платівки з н піснями хору «Дніпро». За композицію «Марш дивізії» та інші пісні, присвячені дивізійникам, Головна управа Братства дивізійників у 1973 році нагородила його медалею св. Архистратига Михаїла. А за працю при церкві був нагороджений медалею «За церкву та Папу». У 1997 році на Всеукраїнському конкурсі у Києві за пісню «Вставай, Україно» отримав звання лавреата цього концерту. За довголітню працю в царині музичної творчости в подання Івана-Павла II 24 вересня д 2000 року був іменований лицарем Ордену св. Григорія.

Його творчості були присвячені концерти у Золочеві, в Тернополі, а 25 жовтня 2003 року у Львові, в Будинку органної та камерної музики, відбувся концерт до 90-ліття композитора. У концерті взяли участь Львівський чоловічий хор «Гомін», Галицький камерний хор Львова, Дитячий камерний хор «Зоринка» з Тернополя, Народна капеля бандуристок «Червона калина» з Золочева та інші мистецькі групи. У Пармі теж вшанували Є.-О. Садовського в зв’язку з його 90-літтям. У концерті виступали учнівський хор Школи св. Йосафата, катедральний хор, жіноче вокальне тріо в складі Анни Келлер, Дарії Раковської і Христини Глабше. Всі пісні хору і тріо виконувалися на музику Є. Садовського. Минулого року парафіяни Катедри св. Йосафата відзначили 100-літній ювілей Є.-О. Садовського. Відгомін його пісень і музики завжди буде у думках і серцях вдячних українців.

Клівленд
Петро Твардовський
Свобода, 05.09.2014, №36 – с.18, 19.

ДИСКОГРАФІЯ