Оркестра Богдана Гірняка (Глен Спей, США)

Минулого року, в травні, коли земля нашої прибраної батьківщини пробуджувалася із зимового сну, як весна сонячні дні заповідала, на 88-му році життя відійшов у засвіти Богдан Гірняк (Няко). Помер він в Ґлен Спей, у власному домі, в околиці української оселі «Верховина». В селі Ґлен Спей, серед гарних гірських краєвидів, які нагадують наше Підкарпаття, поселилось багато українських пенсіонерів, в тому числі і Богдан Гірняк з дружиною Гертою.

Богдан був сином визначного і відомого в західній Україні громадського, військового і наукового діяча Никифора Гірняка, під час Першої світової війни – отамана Січових Стрільців, а опісля – професора гімназій, спочатку в Рогатині, а після її закриття – в Тернополі.

У вересні 1938 року Богдан приїхав з Кракова до Познаня продовжувати студії в Академії закордонної торгівлі. Почавши з кінця 1920-их років число українських студентів в Познані збільшувалось, засновано Студентську громаду та дві корпорації – «Чорне море» і «Багряний цвіт». Був гарний звичай, що члени Студентської громади зустрічали на двірці нового студента, давали у себе тимчасове приміщення, підшукували для нього кімнату та допомагали полагоджувати всякі формальності в університеті. На початку вересня 1938 року мені було доручено зустріти Богдана і зайнятися його влаштуванням. Богдан мав життєрадісну, веселу вдачу, гарно грав на гармонії, скоро включився у студентське життя, і так ми стали добрими приятелями.

В Студентській громаді було біля 200 членів. Часто відбувались доповіді з української історії та літератури, за що були вдячні ті студенти, які кінчали польські гімназії, де не було українських предметів. Були також доповіді для українських вояків, які служили в познанських полках і таємно приходили до студентської домівки.

Урочисто відбувались різні ювілеї – 22 січня, Крути, Базар, 1 Листопада, Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, Симона Петлюри. До програм академії введено мистецькі точки під проводом Богдана, до якого горнулись студенти, які грали або співали, та радо приходили на проби, які часто кінчались танцями при звуках гармонії.

Згадуючи після років молодість, безжурне студентське життя в Познані, стають перед очима події, поодинокі фрагменти, цікаві часом гострі дискусії, концерти та ряд комічних ситуацій, автором яких був Няко.

Ось одна з багатьох подій: свято 22 січня. Заля і бічні кімнати повністю заповнені студентами, а між ними – українські вояки з познанських полків. Після доповіді мистецька програма: сольоспів при акомпаніяменті гармонії. Несподівано відчиняються двері – і до залі вриваються військові жандарми. Старшина наказує припинити музику та подає команду виступити присутнім воякам, які арештуються за участь в забороненій домівці Студентської громади. В цей момент Богдан, а за ним піяністка починають грати польський гимн. Під брязкіт шабель жандарми стають на «струнко і віддають пошану гимнові, а за цей час українські вояки бічними дверима через другу кімнату виходять. Згодом про цю подію кружляли веселі розповіді, а Е.Козак, редактор гумористичного журналу «Комар», помістив гарні карикатури.

У вересні 1939 року війна нас розлучила. Богдан мав ще здавати іспити і залишився в Познані, а я повернувся до Львова, а згодом опинився в Сибіру. Щойно через 10 років, вже тут, в США, ми зустрілися, відновили наше приятельство і співпрацю.

В 1954 році Український Братський Союз (в тому часі Український Робітничий Союз) купив відпочинкову оселю «Верховину» в Ґлен Спей, якою протягом довгих років я завідував. Я домовився з Богданом про його співпрацю, що вже в тому часі мав власну оркестру та добрі зв’язки з українським мистецьким світом. Оркестра грала кожного тижня до танців, Богдан ініціював і складав мистецькі програми для концертів, а його дружина, піяністка, акомпаніювала. При помочі Няка оселя ожила, стала культурним центром під час літа.

Оркестра Богдана Гірняка вирізнялася доброю музично-вокальною інтерпретацією. Це був оригінальний музичний ансамбль, в якому панувала зіграність добре підібраних інструментів, милозвучного співака-баритона, однозвучність і мелодійність. Богдан постійно працював над удосконаленням своєї оркестри, українські народні пісні в його аранжуванні ставали більш модерними, а своїм ритмом, мелодійністю та ліричним жанром подобалися слухачам, зокрема молоді.

Богдан любив Ґлен Спей, зокрема «Верховину», для якої не жалів праці і зусиль, щоб мистецькі імпрези на ній були цікаві, найкращі.

Богдан любив людей, своїм талантом з’єднував приятелів, в його товаристві приємно було проводити час, своїм оптимізмом обдаровував присутніх.

Змістом життя Богдана Гірняка була музика, а тому напрошуються до цього дуже недокладного спомину слова Богдана Лепкого:

«Все, що мав, він віддав,
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страдав,
І трудився для неї».

Роман Ричок
Свобода. Український щоденник
27.05.2005, №21, стор.– 30