Ансамбль «Медобори»

Ансамбль «Медобори»

Окремі записи

Ансамбль «Медобори» організований в Тернопільській обласній філармонії 19 серпня 1980 року Олегом Марцинківським.

Перший склад:

Олег Марцинківський – художній керівник ансамблю, кобза, вокал
Галина Шпарин – бандура, вокал
Ігор Вовк – бас-гітара, кобза, контрабас
Світлана Глєба – перкурсійні інструменти
Адріана Онуфрійчук – бандура
Уляна Вінницька – скрипка і вокал
Микола Пасічник – духові інструменти, сопілка, флейта, кларнет
Леонід Корженевський – вокал
Людмила Тимощук – вокал

В репертуарі ансамблю українські народні пісні та пісні українських авторів, які виконувались під супровід народних інструментів. Цікаве трактування фольк-пісень, дякуючи художньому керівникові Олегові Марцинківському, дозволило колективові мати свій імідж, стиль та манеру. Ансамбль швидко став популярним в Україні та відомим за її межами.

В 1981 році «Медобори» перемогли на Республіканському конкурсі популярної української пісні в Тернополі (перше місце розділили з львівською «Ватрою» Ігоря Білозіра), через рік стали другими на Міжнародному конкурсі «Кримскі зорі» в Ялті.

У 1983 році склад колективу оновився. Разом із О. Марцинківським, Л. Корженевським та Г. Шпарин почали працювати О. Куц, Г. Євсєєва (обидва – вокал), Степан Прачун (бас-гітара), Б. Мартинюк (сопілка, кларнет), Р. Теленко (скрипка).

Ансамбль провів численні концертні виступи в Україні та багатьох містах тодішніх союзних республік.

У липні 1984 році Олег Марцинківський розпочав сольну кар’єру і переїхав до Києва, а частина учасників ансамблю «Медобори» утворили фольклорний гурт «Ватрівчани» при БК виробничого об’єднання «Ватра» у м. Тернополі.

Після переїзду Олега Марцинківського до Києва ансамбль продовжив свою діяльність. Художніми керівниками були: Леонід Корженевський (1984 – 1986, 1990– 1992), Степан Прачун (1986 – 1987), Сергій Новохацький (1987 – 1990).

На початку 1990-х років економічні проблеми призвели до зменшення чисельності колективу, у 1992 році ансамбль завершив свою діяльність.

В 2005-му році у Києві Олег Марцинківський фактично організовує новий колектив, який позиціонується, як відроджений ансамбль «Медобори». Всі учасники нового колективу музиканти-віртуози, чудові вокалісти та професіонали своєї справи: Тетяна Чабан – вокал, бандура, Дара Єлізарова – вокал, флейта, Соломія Горохівська – вокал, скрипка. Репертуар ансамблю складається з авторських композицій Олега Марцинківського, обробок українських пісень, пісень народів світу, класичних та естрадних творів. У 2006 році видано компакт-диск з записами пісень у виконанні ансамблю – альбом «Три дороги» (UKRmusic – UM-CD 048). У цьому складі ансамбль припинив свою діяльність у 2007 році.

1. Маслій М.М. «Лідія Михайленко» // Золотий вік української естради (1960 – 1980-ті роки). Книга 2. Чернівці: Букрек, 2016, стор.: 48 – 52.

2. Л.Б. Горват . Медобори (ансамбль) // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018 (esu.com.ua).

3. Дем’янова І. «Медобори». Тернопільський енциклопедичний словник, Том 2, редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат 2005, стор.: 487 – 488.

4. Інформація з поліграфії до альбому «Три дороги» (UKRmusic – UM-CD 048).

_____

Фольклорний ансамбль «Медобори» | ВІА «Медобори» | ВИА «Медоборы» | Ансамбль «Медобори»

ПІДБІРКА ПУБЛІКАЦІЙ

Тернополяни прийшли послухати старі пісні, а Олег Марцинківський представив їм результат свого експерименту — зовсім новий колектив.

Презентація нового складу гурту «Медобори» під час концерту, що відбувся на сцені драмтеатру, стала для тернопільської публіки одкровенням. Дарма, що зал був на третину порожнім. Коли звучить «жива» музика, це вже добре. Звучали того дня і овації, і вигуки «Браво!», а дехто з глядачів похапцем витирав сльози зі щік. Флейта, скрипка, бандура і тенор Більшість глядачів, і наші кореспонденти також, очікували того вечора побачити копію колишніх «Медоборів». Того колективу, який у 80-ті здобув шалену популярність — притому що співав тільки українські пісні. Саме почуття ностальгії за тим часом і привело людей на концерт. Принаймні такими думками ділилися між собою глядачі у фойє. До речі, один з найвідоміших творів колишніх «Медоборів» — «Три дороги» того вечора теж звучав, але зовсім по-іншому. Публіка побачила новий колектив із власним обличчям. Незмінним залишився лише керівник «Медоборів» Олег Марцинківський. Роки зовсім не вплинули на його голос. А особливо виразно тенор співака звучав на тлі трьох дівочих голосів, казали глядачі. Львів’янка Дара Єлізарова, як розповіла ведуча концерту Тамара Стратієнко, сама пише музику, має власну збірку. У «Медоборах» вона грає на флейті і співає. Тернополянка Соломія Горохівська грає на скрипці не гірше, ніж Асія Ахат, і теж співає. Виявилося, що у дівчини чимало талантів. За словами Т.Стратієнко, Соломія з відзнакою закінчила музучилище, грає в ансамблі старовинних інструментів, захоплюється туризмом, плаванням. А працює дівчина перекладачем. По-справжньому народний голос — у третьої учасниці колективу, Тетяни Чабан. Ця дівчина з Мелітополя — студентка київської академії мистецтв. Вона теж має чимало «регалій». Найвизначнішим здобутком, розповіла ведуча, є гран-прі на Всеукраїнському конкурсі бандуристів. До речі, при відборі у нові «Медобори» музикантів, які не розмовляли українською мовою, навіть не прослуховували. О.Марцинківський переконаний, що тоді глядачі відразу відчули б фальш у піснях. Як зізналися нам кілька тернопільських меломанів (свої прізвища вони просили не називати, мовляв, щоб їхні слова не сприйняли як образу — прим. авт.), нові солістки справді добре володіють своїми інструментами, а от із вокалом їм ще треба працювати. І радість, і сльози.

На відміну від колишніх «Медоборів», нові експериментують. О.Марцинківський виконував твори і соло, і дуетом з Тетяною, і разом з усіма дівчатами. А коли учасниці гурту грали інструментальне попурі з відомих класичних творів, мурашки, напевно, бігали по спині не лише у нас. Зі сцени лунали і давно відомі пісні «Хурделиця», «Я люблю тільки вас», «Віночок барвінку», і зовсім нові. — Сміються й плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди. Цілуй її, цілуй її, Знов молодість не буде… Цю пісню пан Олег заспівав акапела — без музичного супроводу, продемонструвавши всі грані свого голосу. А ще виконавець кілька разів упродовж концерту нагадував, що найкрасивіші жінки і дівчата живуть у Тернополі і зізнавався їм у коханні.

Проте особливо трепетним був момент, коли на сцену вийшли колишні «ватрівчани». Серед них тільки троє пройшли школу «Медоборів». Нагадаємо, що після від’їзду О.Мацинківського до Києва більшість «медоборівців» продовжили кар’єру у цьому гурті. І хоча «Ватрівчан» вже теж немає, його учасники того вечора вийшли на сцену, аби довести тернополянам, що «є ще порох у порохівницях».

Пісня «Твоє весілля» викликала шквал оплесків і… не одну сльозу. Ще більше жінки у залі схлипували, коли зазвучав голос колишньої солістки «Медоборів» Людмили Тимощук. Тепер вона живе у Римі. О.Марцинківський говорив з Людмилою по телефону, і цей запис прокрутили у залі. — Чудовий концерт. Відчуття таке, ніби на дві години поринув у молодість, — зізнався тернопільський астролог Іван Круп’як. — І хоч більшість глядачів на концерт привела ностальгія, вони зрозуміли, що колишнього не повернути. Треба звикати до нових «Медоборів».

Що сталося з першими «медоборівцями». За задумом організаторів перших «Медоборів», у складі гурту обов’язково мали бути чотири дівчини і четверо хлопців, каже солістка обласної філармонії колишня солістка гурту Адріана Онуфрійчук. Коли з колективу пішла одна з дівчат, Адріану, тоді юну бандуристку, запросили на це місце. Вона потрапила в колектив саме тоді, коли він був на піку слави. Співачка не шкодує за тим часом, хоч зітхає, що у пам’яті переважно залишилися лише репетиції та гастролі. — Довго тривати ніщо не може, — каже пані Адріана. — Спочатку жалкувала, що колектив розпався. Адже тих людей я знала краще, ніж своїх рідних. Але з плином літ на все дивишся по-іншому. Життя надто коротке. Треба пристосовуватися до змін. Єдине, за чим жалкує співачка, — не було у часи «Медоборів» і «Ватрівчан» належної реклами, продюсерів. Тому потенціал колективу, вважає вона, так і залишився цілком не розкритим. Гурт був «невиїзним» через банальну, як на сьогодні, причину — таких великих колективів за кордон тоді не випускали. — Нам треба було заспівати на цьому концерті, — продовжує пані Адріана. — Як на мене, люди йшли не на нові «Медобори», а щоб згадати свої враження від нашого колишнього співу. Шкода, що зібратися нині ми всі й не зможемо. Флейтист і кларнетист ансамблю Микола Пасічник помер якраз напередодні презентації відроджених «Медоборів». Вокалістка Людмила Тимощук знайшла свою долю в Італії. Скрипалька Уляна Вінницька, наскільки відомо пані Онуфрійчук, працює в оркестрі Львівського оперного театру. Колишній басист гурту, а згодом керівник «Ватрівчан» Ігор Вовк живе у Тернополі, але музику покинув. Бандуристка Галина Шпарин мешкає у Золочеві. Сцену не покинули тільки Адріана Онуфрійчук та Левко Коржиневський. Він теж соліст Тернопільської філармонії.

Довідка «RIA плюс»: «Медобори» у 1980 р. створив О.Марцинківський. За два роки «Медобори» увійшли в число найпопулярніших ансамблів України. Найвідоміші пісні: «Три дороги», «Батькова криниця», «Колодязьний журавель». У 1984 р. О.Марцинківський перебрався до Києва, а музиканти «Медоборів» створили суто фольклорний гурт «Ватрівчани». О.Марцинківський продовжив сольну кар’єру. Його репертуар наполовину складений з власних пісень. У співака є два альбоми. У 1994 р. він почав облаштовувати власну студію звукозапису «Оболонь». Відродження «Медоборів» співпало з 25-річним ювілеєм «старого» колективу.

07 грудня 2005
(vsim.ua)

У Творчій вітальні імені Івана Козловського мистецьку імпрезу влаштував вокально-інструментальний ансамбль «Медобори», відроджений композитором і співаком Олегом Марцинківським

У їхньому репертуарі попси немає. Хоч як це не дивно, навіть київська російськомовна публіка захоплено затамовує подих, коли вони співають «Роде наш красний», «Три дороги», «Ой на горі білий камінь», «Дівочі мрії», «Хурделицю», а потім — вибухає оваціями… А на концерті, що відбувся у Творчій вітальні імені Івана Козловського, дівчата з гурту «Медобори» та їхній керівник — заслужений артист України, композитор і співак Олег Марцинківський вкотре довели, що плекають рідні традиції, а також залюбки виконують класику та фольклор народів світу мовами оригіналу.

«Медоборам» нині виповнилося б чверть століття. Втім, фольклорний ансамбль, створений 1980 року Олегом Марцинківським, зазнав змін після того, як композитор переїхав з Тернополя в Київ і почав тут сольну кар’єру. Нещодавно митець відродив «Медобори», але в новому складі й із іншим репертуаром.

Олег Марцинківський збирав свої «Медобори» по всій Україні. Майже рік витратив на пошуки. Дара народилася у Львові, Соломія — в Тернополі, а Тетяна — в Мелітополі.

— Задум відродити колектив виник несподівано,— пригадує композитор. Якось дивилися телевізор разом з другом Ігорем Ратушним з гурту «Козацькі забави». Транслювали якусь музичну програму, так зване шоу. Там все було побудовано на епатажі, співали неприродними голосами. Таке дійство мистецтвом дуже складно назвати. Дівчата, певне, виконуючи роль спокусниць, були майже роздягнуті… Посперечавшись з Ігорем, дійшли висновку, що ця маскультура вульгарна, і нічого спільного з мистецтвом взагалі немає. Такий шоу-бізнес — просто заробітчанство.

Зараз люблять «крутити» записи пісеньок якихось дівчаток. Їм спонсор дав кошти на одну фонограму та ще — на рекламу. Тож і розхвалюють їх за гроші на всі лади. Мовляв, які вони гарні, талановиті та перспективні. Після цієї розмови з Ігорем мені захотілося зробити щось значуще — на противагу низькопробній попсі. Щоб підняти культурну планку, змінити ситуацію в країні, де більшість віддає перевагу видовищним одноденкам і не цінує істинного мистецтва.

Кожна солістка ансамблю — особистість. Усі співають. Крім того, Тетяна Чабан грає на бандурі, Соломія Горохівська — на скрипці, Дара Єлізарова — на флейті. Дара з відзнакою закінчила Національну музичну академію імені Петра Чайковського, Соломія і Тетяна — студентки цього закладу.

Дара не тільки віртуозно володіє інструментом, а й пише музику, робить аранжування. А її мама — народний художник України — створила ескізи костюмів, що в них артистки виступали у вітальні Козловського.

Якби Соломія обрала сольну кар’єру, то, певне, стала б українською Ванессою Мей. Та дівчині припав до душі колектив, який пропагує рідну мову і пісню. За її словами, вона зустріла тут професіоналів, з якими легко працювати, усе відбувається динамічно, експресивно, кожен з учасників додає щось своє, а разом виходить цілісна гармонійна музична картина. Любов до всього національного дівчині прищепили батьки. І хоча їй подобаються різні музичні напрями: класика, фольк, та ж сама естрада, але наймиліша її серцю українська мелодика.

Тетяна — лауреатка і володарка Гран-прі кількох всеукраїнських конкурсів бандуристок. Хоча й народилася в Мелітополі, але коріння на Хмельниччині. Саме звідти у неї така чиста українська мова. Волею долі батьки змінили місце проживання, та любов до рідної мови привезли із собою. Дівчина співає змалечку і в цьому бачить сенс життя.

Соломія і Таня виконують ще й американські пісні, Дара — ірландські. Нині розучують народну грецьку. Не починали, аж доки Марцинківський не зустрівся з університетським викладачем цієї мови й не почув правильну транскрипцію кожного слова. Дівчата хочуть реалізуватися як музиканти, щоб діставати задоволення самим і приносити радість людям. А ще — побачити світ і себе показати, донести рідне, українське, іншим народам. Мріють аби українці нарешті почали пишатися своєю країною, як, скажімо, американці. Саме туди невдовзі «Медобори» вирушають на гастролі.

* * *

…Керівник «Медоборів» Олег Марцинківський родом із Полтави. Закінчив Полтавське музичне училище та Кишинівську консерваторію. Здобувши диплом, почав грати в молдавському симфо-джаз-оркестрі радіо й телебачення. Згодом навчився навіть співати молдавською. Живучи й працюючи в Кишиневі, помітив: місцеві жителі дуже шанують національну музику. Фольклорні колективи там надзвичайно популярні. Прикро ставало, коли вдома, в Україні, на весіллях просили зіграти щось із московської естради. У Молдові ж цінували свою культуру. В ансамблях були обов’язковими народні інструменти — скрипки, цимбали. Такого Олег не бачив на батьківщині. У нас тоді співали в супроводі електронних інструментів, переважно під гітари. І музикантові дуже хотілося, щоб і в Україні зазвучали пісні рідною мовою під фольклорний оркестр (не копіюючи молдаван, а показуючи найкращі надбання українців).

— Потрібно плекати народні традиції,— вважає композитор.— Адже якщо постійно запозичувати закордонне, своє можна взагалі розгубити. Нині аранжувальники роблять таку обробку для українських народних пісень, що й не зрозумієш, чи то наші наспіви, чи негритянські мотиви, чи мелодії з Куби. Тобто виходить якийсь вінегрет. Слухаєш і думаєш: куди ж поділася українська мелодика? Так мікшувати нині модно, адже все екзотичне вражає публіку. Шкода, що своє в нас не дуже цінується. Коли співаєш українську пісню, скажімо, в Німеччині, бачиш з яким захопленням слухають, а ось на батьківщині — таке випадає не часто. Слухачі інколи вважають, що народні пісні вони й самі можуть заспівати. Тож артисти їм нібито й ні до чого. У наших людей немає самоповаги, а так хочеться відтворити українство в українцях.

Батьки композитора — співаки. Обоє після війни закінчили музичну школу по класу вокалу. Мама співала в хорі Полтавського театру імені Гоголя. Потім викладала музику в школі. Тато — тенор цього театру. Партію Петра з опери «Наталка Полтавка» в його виконанні Олег пам’ятає й досі. Але потім батько, образившись на те, що, попри гарний голос, йому давали замало перших ролей, подався до Хмельницького ансамблю пісні й танцю. Там був солістом понад десять років. Нещодавно у Хмельницькому Олег зустрів тодішніх колег батька, котрі ще й досі там працюють. Почувши знайоме прізвище, запитали, чи не родич їхнього колишнього соліста. Коли дізналися, що син, почали пригадувати, як виступали разом.

* * *

Олег почав складати мелодії рано. За його словами, це сталося, коли вперше закохався.

— У дитячому садочку мені дуже подобалася одна дівчинка. Та освідчитися їй наважився лише в двадцять два роки. Розшукав свою кохану, приїхав до неї додому і привіз фото, де ми разом з нею граємося в пісочниці. Показую фото, себе на ньому, називаю ім’я… Виявляється, вона мене взагалі не пам’ятає. Навіть прізвища мого не чула… Ось так закінчилося моє перше кохання…

Так почали складатися мелодії. Чимало Олегових пісень нині в репертуарі оновлених «Медоборів» — «Віруйте!», «Незакінчений роман», «У храмі кохання», «Зоре моя», «Теплий дім», «Пісня кобзаря»…

— Виступ у Вітальні імені Івана Козловського символічний для мене,— каже Олег.— Адже Іван Семенович був моїм кумиром з дитинства. Я виріс на платівках з його піснями, котрі зберігали мої батьки. Завдяки йому й сам почав співати…

А мрія Олега Марцинківського така — аби високопосадовці зрештою зрозуміли, що держава має починатися з моралі і культури.

Наталія ЗІНЧЕНКО
«Хрещатик», 28/04/2006
(kreschatic.kiev.ua)

ГАЛЕРЕЯ

Джерело та примітки:

01, 06, 07 – архів Михайла Маслія; 02 – Енциклопедія Сучасної України (esu.com.ua); 03 – з сторінка Олега Марцинківського у Facebook (facebook.com/olegmedobor); 04 – sssrviapesni.info; 05, 08 – medobor.com.

01, 02, 03, 04, 05, 06 – Ансамбль «Медобори» першої половини 1980-х (1981 – 1984); 07 – склад ансамблю 1986 року; 08 – «Медобори», 2005 (м. Київ).

ДИСКОГРАФІЯ