Кушплер Ігор Федорович

Ігор Кушплер – оперний співак (баритон), 3аслужений артист УРСР (1985), Народний артист України (1999), педагог

Ігор Кушплер народився 2 січня 1949 року в селі Покрівці Жидачівського району Львівської області.

Змалку захоплювався музикою та співом. У чотирнадцять років (1963 р.) вступив до Самбірського культосвітнього училища на диригентсько-хорове відділення. Працював солістом Державного заслуженого ансамблю пісні і танцю «Верховина». Тут його першим музичним наставником був художній керівник ансамблю заслужений артист України Ю.Корчинський. Звідти Ігор Кушплер пішов на строкову службу в армію. Після демобілізації навчався у Дрогобицькому педагогічному інституті у класі педагога М.Копніна, вихованця харківської вокальної школи.

У Львівській державній консерваторії ім. М.В.Лисенка Ігор Кушплер здобував освіту на двох факультетах – вокальному та диригентському. У 1978 році закінчив вокальний факультет (навчався у класі професора П.Кармалюка, 1973 – 1975 та професора О.Дарчука, 1975 – 1978), а за рік – диригентський (клас профессора Ю. Луціва).

З 1978 до 1980 року Iгор Кушплер – соліст Львівської філармонії, з 1980 року – соліст Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької, у 1998 – 1999 роках також художній керівник театру.

Ігор Кушплер брав участь в оперних фестивалях в Україні (Львів, Київ,Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк), Росії (Нижній Новгород, Москва, Казань), Польщі (Варшава, Познань, Сянок, Битом, Вроцлав), у містах Німеччини, Іспанії, Австрії, Угорщини, Лівії, Лівану,Катару. Як концертний співак гастролював у багатьох країнах Європи й Америки. В 1986 та 1987 роках виступала в складі тріо «Світлиця» на фестивалі «Фольклорама» у Вінніпезі, Канада.

В репертуарі Ігора Кушплера близько 50 оперних партій. Серед них: Остап («Тарас Бульба» М. Лисенка), Михайло Гурман («Украдене щастя» Ю. Мейтуса), Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Онєгін, Роберт («Євгеній Онєгін», «Іоланта» П. Чайковського), Дон Жуан (однойм. опера В.-А. Моцарта), Фіґаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Жермон, Яґо, Граф ді Луна, Амонасро, Ріґолетто, Набукко («Травіата», «Отелло», «Трубадур», «Аїда», «Ріґолетто», «Набукко» Дж. Верді), Шарплес («Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні), Сільвіо («Паяци» Р. Леонкавалло), Альфіо («Сільська честь» П. Масканьї), Барнаба («Джоконда» А. Понкієллі), Андрій Болконський («Війна і мир» С. Прокоф’єва), Вольфрам («Тангейзер» Р. Вагнера), Ескамільо («Кармен» Ж. Бізе).

Залишив численні фондові записи, у тому числі знявся у телеверсіях опер «Маестро капели» Д.Чімарози та «Телефон» Дж. Менотті. Ігор Кушплер – автор солоспівів, творів для вокальних ансамблів і хорів, обробок народних пісень, що надруковані в авторських збірках: «Із глибинних джерел» (1999), «Шукай любов» (2000), «В передчутті весни» (2004), а також у збірках вокальних творів різних авторів.

Не менш щедрим був доробок Ігора Кушплера і на педагогічній ниві, де співак передавав свій багатий вокальний та сценічний досвід. На кафедрі сольного співу Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка Ігор Кушплер викладав з 1983 року, професор (2000 р.). Чимало його випускників працюють солістами оперних театрів Львова, Києва, Варшави, Гамбурга, Відня,Торонто й інших міст Європи та світу.

Багато вихованців класу Ігора Кушплера (студентів та асистентів стажистів) стали лауреатами (у тому числі перших премій) престижних Міжнародних конкурсів. Серед його випускників: заслужені артисти України – лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка А.Шкурган, I.Дерда, О.Сидір, солістка Віденської штатсопери З.Кушплер, соліст Національної опери України (Київ) М.Губчук, солісти Львівської опери – Віктор Дудар, В.Загорбенський, А.Бенюк, Т.Вахновська, за контрактами в оперних театрах США,Канади, Італії працюють О.Ситницька, С.Шуптар, С.Соловей, С.Слив’янчук та інші. У 1999 році журі конкурсу ім. Iвана Паторжинського відзначило I.Кушплера дипломом «Кращий викладач».

гор Кушплер неодноразово був членом журі різноманітних конкурсів співаків, зокрема, IІІ Міжнародного конкур су ім. Соломії Крушельницької (2003), II і ІІІ Міжнародного конкурсу ім. Адама Дідура (Польща, 2008, 2012), систематично провадив майстер-класи у музичних навчальних закладах Німеччини та Польщі.

З 2011 року Ігор Кушплер успішно здійснював керівництво кафедрою сольного співу. Він – автор та керівник численних творчих проектів, які успішно втілював у життя разом з викладачами кафедри .

З дружиною Адою Кушплер виховав двох доньок Зоряну та Олену Кушплерів.

Літературні твори Ігора Кушплера: Ювілей митця //Музика. – 1986. – № 5; Мені поталанило (штрихи до портрету В. Івасюка) // Жовтень. – 1988. – №10; Сорок років з піснею // Дзвін. – 1994. – № 2; Цінності справжні й умовні // Вільна Україна. – 1987. – 11 лют.; Сюрпризи з музикою //Львів. правда. – 1988. – 29 груд.; “Я не прагну спочивати на лаврах” // День. – 1998. – 26 жовт.; Оперний театр – це престиж культурного міста // Високий замок. – 1998. – 29 груд.

23 квітня 2012 Повертаючись на Україну з міжнародного конкурсу вокалістів ім. Адама Дідура, де Ігор Кушплер був членом жюрі, він трагічно загинув у автомобільній катастрофі під Краковом. Поховали Ігоря Кушплера у Львові на Личаківському цвинтарі.

1. Ніколаєва Л. «Кушплер Ігор Федорович» // Українська музична енциклопедія, Т.2 – Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. 2008, стор.: 662 – 663/ Літ.: Горбовий В. Принципи гармонії // Висота: книга про лауреатів Республіканської комсомольської премії ім. Островського. – К., 1987; Максимчук Л. Лауреат премії // Музика. – 1982. – № 6; Церлюк-Аскодська С. Малерівські вечори // Там само. – 1985. – №4; Ніколоєва Л. Зрілість таланту // Театр. бесіда. – 1999. – N9 2; Її ж. Полудень віку // Музика. – 2000. – № 1-3; Її ж. Талант і майстерність // Молода Галичина. – 1980. – 5 жовт.; Її ж. На порозі творчої зрілості // Вільна Україна. – 1982. – 13 черв.; Її ж. Осягнення // КіЖ. – 1986. – 27 квіт.; Миколаєнко Л. Щасливий дар // Вісті з України. – 1982. – З черв.; Паламарчук О. Розкрилля таланту // Життя і слово. – 1982. – 5 лип.; Її ж. Пісня у лавах борців // Ленін. молодь. – 1982. – 28 жовт.; Терновий В. Дні. як кроки //Там само. – 1983. – 1 жовт.; Веселка С. Золотий колос (портрет бенефіціанта в сімейному інтер’єрі) // Арт-Поступ. – 1999. – 26 лют./

2. Ніколаєва Л.М. Кушплер Ігор Федорович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=52598 (Літ.: Паламарчук О. Розкрилля таланту // ЖС. 1982, 5 лип.; Веселка С. Золотий голос (портрет бенефіціанта в сімейному інтер’єрі) // Арт-Поступ. 1999, 26 лют.; Ніколаєва Л. Зрілість таланту // Театр. бесіда. 1999. № 2; Її ж. Полудень віку // Музика. 2000. № 1–3; Її ж. Гармонія таланту // Митці Львівщини. Л., 2009.).

3. Ігор Федорович Кушплер (gnizdichiv.at.ua).

4. Половину машини Ігоря Кушплера зім’яло. Денис Мандзюк. 28.04.2012, Gazeta.ua (gazeta.ua).

_____

Кушплер Ігор Федорович | Ігор Кушплер | Ihor Kushpler | I. Kushpler

ПІДБІРКА ПУБЛІКАЦІЙ

Народний артист України, професор Львівської національної музичної академії, композитор і провідний соліст Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької – Ігор Кушплер (на фото) відсвяткував 60-річчя у вузькому родинному колі.

Але не у Львові, а в Гамбурзі, де живе одна з його доньок. Вшанував ювіляра й рідний театр – виставою фундатора української опери Юлія Мейтуса «Украдене щастя», де іменинник співав партію Гурмана. Постановку для творчого вечора Ігор Федорович вибирав сам. «Украдене щастя», на його думку, – одна з найкращих українських опер.

– Я також великий прихильник творчості Джузеппе Верді, – додає Ігор Кушплер. – Близький моєму нутру й Ріхард Вагнер. Це вершина оперного мистецтва. Його музика спонукає до філософських роздумів.

– Ви тридцять років працюєте в Оперному театрі. Чи не втомилися співати лише оперні партії? Маю на увазі доволі обмежений репертуар…

– Театральне мистецтво, музичне – зокрема, не є штампом. Якщо ти справжній митець і творча людина, у тебе ніколи не може бути повторення. Кожен раз починаєш ніби спочатку. Крім того, опера – це класика, що дає можливості розмаїтого вираження. Якби цього не ставалося, опера вмерла б вже давно. Але опера постійно повинна бути в пошуку нового матеріалу. І не лише творів зарубіжних класиків, а й розвивати український оперний жанр. Коли я був художнім керівником нашого театру, ми з Тадеєм Едером дійшли висновку, що це треба робити. Саме в той час була написана опера Мирослава Скорика «Мойсей». Оперу ставили в Києві, вона мала зарубіжні гастролі. І, що найприємніше, «Мойсей» завжди збирає повні зали.

– Чи є у вас кумири в оперному мистецтві?

– Таких, як ікон, – нема, але є співаки, якими можна захоплюватися. Наприклад, Пласідо Домінго, який щиро служить мистецтву. Подобається мені італієць Лео Нуччі. А ще – Лучано Паваротті, Рената Тебальді, Ольга Бородіна та мексиканський тенор Роландо Вілазон.

– Коли почали співати?

– У нас в родині немає професійних музикантів. Любили співати всі, а особливо батько. Я свою долю вирішив змалку. Пригадую, подобалося слухати церковний хор. Малим часто вилазив у церкві на сходи і слухав, слухав… Здається, мене вела доля… Батьки хотіли залишити мене біля себе. Але я проявив наполегливість і характер. Мало не пішов з дому. І батькам нічого не залишалося, як знайти мені транспорт, аби я завіз документи на навчання до Самбора, у культосвітнє училище. На першому курсі мене “охрестили” Робертіно Лоретті й залучили до гуртків та ансамблів. Тоді ж, 1964-го року вперше виступив на Львівському телебаченні – за «Самбірських лісорубів». І почалося моє професійне сходження. Працював в ансамблі «Верховина», співав в армії. Потім вчився у Дрогобицькому педінституті. У Львові, в консерваторії, вчився співу у класі професора Павла Кармалюка. А знайомий мені ще з Дрогобича Іван Попович заохотив до навчання на диригентському факультеті. Вчився спочатку у Миколи Колесси, згодом – у Юрія Луціва. 1973-го до Львова приїхав Ігор Лацанич, людина творча, з новим підходом до репертуару. З ним я вперше вийшов на сцену Львівського оперного – в «Євгенії Онєгіні» Чайковського. Згодом – у «Дон Жуані» Моцарта. Лацанич запросив мене до Оперного. Часто брав на гастролі. Співав у Казані – Фігаро із «Севільського цирульника», в Нижньому Новгороді на фестивалі «Болдінська осінь» разом із солістами Большого театру – Онєгіна в «Євгенії Онєгіні». Також «Травіату» у Вроцлаві…

– Напередодні ювілею Володимира Івасюка варто згадати про вашу співпрацю. Я й досі пам’ятаю ваше виконання Івасюкової «Літо пізніх жоржин». Попри те, що було це понад 30 років тому… Ви, якщо не помиляюся, були першим виконавцем багатьох його пісень?

– Так. Я співав «День без тебе», «Відлуння твоїх кроків», «Тільки раз цвіте любов», «Народження дня», «Нам спокій, друже, тільки сниться”… Дружив з Івасюком з 1976 року. Познайомилися в консерваторії. Попри шалену популярність Володі, я не був на той час його фаном. Оцінював його доробок як музикант-професіонал. А коли пізнав Івасюка ближче – як товариша, творчу особистість, зрозумів, який це глибокий, потужний талант. Він був свідомий своєї популярності, можливостей і перспективи. І не закохувався в те, що йому вдалося зробити. У Володі був ясний і тверезий підхід до творчості, до самовдосконалення.

– Ніколи не виникала думка полишити рідні терени, переїхати, наприклад, до Києва? Чи за кордон?

– Можливостей було багато. Запрошували на роботу до Києва – солістом Будинку звукозапису. Житлом забезпечували. Пропонували роботу і в Київській національній опері. Починаючи з 1980 року, я багато гастролював й за кордоном – у США та Канаді, де мав можливість залишитися. Але мене ніколи ці можливості не приваблювали. Не те, що я не люблю матеріального… Але є речі, які складно полишити. Якби була пропозиція працювати, припустимо, в Ла Скала або іншому солідному театрі, можливо, я й зробив би такий крок, бо це творчий зріст і хороша перспектива. Натомість просто залишитися… Тут я мав усе. Рано почав викладати у консерваторії – з 1983 року. І це також втримало у Львові. Я щасливий, що зберіг сім’ю і дав можливість реалізуватися дітям, які тепер успішно працюють у Німеччині та Австрії (в Ігоря Кушплера доньки-близнючки Олена – піаністка та Зоряна – оперна співачка. – Т. К.).

– Як бережете голос?

– Найголовніше, що раджу своїм студентам, – не співати більше, ніж може голос. Краще недоспівати, ніж переспівати – це перша заповідь вокалістів.

– Що близьке серцю, крім роботи?

– Маю двох товаришів-мисливців, які весь час агітували мене поїхати на полювання: «Купляй, Ігорю, рушницю!». Я вже подумки йшов з ними полем, а навкруги – сніг, бігають собаки… Романтика! Це так захопило, що питання зі зброєю вирішив швидко, спромігшись навіть вмовити дружину, яка була категорично проти. І в цей час застрелили Євгена Кушнарьова, що поставило крапку в оцих мої бажаннях! Люблю спорт – плавання і лижі.

– По телевізору?..

– Ні! Регулярно ходжу в басейн. Пропливаю до трьох кілометрів, якщо буваю у хорошій формі. Якщо не маю часу, пливу 1,5 кілометра. Різними стилями, в основному, брасом…

– Може, за рахунок цього досі такий фігурант? І животика не маєте…

– Який животик?! Мені ж на сцену виходити! Не люблю грузних акторів… Можу дати рецепт, як без голодування тримати форму. Треба відмовитися від цукру, взагалі від усього солодкого, від хліба, а особливо білого, і виключити з раціону вершкове масло. Решту продуктів можна їсти скільки завгодно!

– Якусь хатню тваринку маєте?

– Зараз у нас траур, бо втратили пуделя Ніколя-Анрі, який прожив у нас близько 16 років. Собаки – моя сердечна любов. Я їх люблю з дитинства, але останній був особливо милий. Поховав на нашій дачі. Намагаюся натякнути дружині, щоб ще взяти. Наприклад, французьку болонку. Наші діти, коли були маленькі, теж марили собаками. Оленка навіть списала цілий зошит мріями про пуделя…

– Як ви чуєтеся в свої 60 років?

– Людиною, яка хоче ще чогось навчитися. Мені здається, якщо я це відчуття втрачу, то це буде для мене катастрофою.

Довідка «ВЗ»

Ігор Кушплер народився 1 січня 1949 р. в селі Покрівці, що на Жидачівщині. Творчий шлях розпочав 16-річним – в ансамблі «Верховина». Після закінчення вокального та диригентського факультетів Львівської консерваторії працював в обласній філармонії. Вже 30 років – соліст, провідний соліст Львівського національного театру опери та балету. Неодноразово брав участь в оперних фестивалях в Україні, Польщі, Росії, Угорщині, Іспанії, здійснив ряд концертних турне в містах Великої Британії, Аргентини, Бразилії, Канади, США. У репертуарі баритона Кушплера – «Трубадур» Дж. Верді (Граф ді Луна), «Ріголетто» Дж. Верді (Ріголетто), «Украдене щастя» Ю. Мейтуса (Михайло Гурман), «Бал-маскарад» Дж. Верді (Ренато), «Травіата» Дж. Верді (Жорж Жермон, батько Альфреда), «Мойсей» М. Скорика (Поет), «Летюча миша» Й. Штрауса (Князь Орловський)…

Професор кафедри сольного співу Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка. Проводить майстер-курси в Німеччині та Польщі.

Дружина Ігоря Кушплера – Ада Кушплер, декан вокального, диригентського та факультету народних інструментів ЛМА. Побралися 35 років тому.

Тетяна Козирєва
09.02.2009
Високий Замок – інтернет версія (wz.lviv.ua)

Gazeta.ua

Із солістом Львівського театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької, народним артистом 63-річним Ігором Кушплером прощалися в четвер, 26 квітня. Труну виставили в каплиці медичного університету. Прийшли 200 знайомих і шанувальників.

— У нас квартира на другому поверсі, Кушплери поверхом вище живуть, — каже сусідка загиблого Галина Петровська. — Майже щодня слухали, як Ігор Федорович розспівується.

Співак загинув у ніч на понеділок біля польського міста Катовіце. Повертався на власному авто до Львова з Варшави, куди його запросили судити конкурс вокалістів. Вантажівка, яка їхала попереду, різко загальмувала. Ігор Кушплер не встиг зупинитися.

— Поспішав до Львова, навіть на фуршет не лишився, — розповідає Мирослава Логойда, 72 роки, професор музичної академії ім. Лисенка. Ігор Кушплер останні 1,5 року очолював тут кафедру сольного співу. — О десятій ранку в академії мала бути вчена рада, не хотів спізнитися. Переглядала відео з місця аварії в інтернеті. Половину машини просто зім’яло.

— В Ігоря була улюблена фраза: “Краще недоспівати, ніж переспівати”, — додає його товариш Богдан Косопуд, 64 роки. — Мав на увазі, що треба берегти голос. Любив каву. Ще в неділю вранці отримав від Ігоря лист електронною поштою. Писав, що в однієї викладачки скоро ювілей, щоб я підготував вітання, а він під’їде.

— Ігор Федорович на кафедрі інтернет провів, газету випускати почав. Тримав дисципліну, — продовжує Мирослава Олександрівна. — Килим застелив. Коли хтось поставив пляму, із дому пилосос приніс і витер.

Народний артист 65-річний Мар’ян Шуневич прямує до таксі. Наприкінці 1980-х він із Ігорем Кушплером і Лідією Михайленко створив тріо “Світлиця”. Співали народні й сучасні українські пісні.

— Ми об’їздили разом Канаду, Штати, Бразилію, Аргентину, — згадує Мар’ян Васильович. — В обох були маленькі діти, а ми мусили по два-три місяці гастролювати.

Ігор Кушплер родом із села Покрівці Жидачівського району. В оперному театрі працював із 1980-го. Виконав понад 40 партій. Співав багато пісень автора “Червоної рути” Володимира Івасюка, вони товаришували. Дружина загиблого 65-річна Ада Кушплер — декан у музичній академії ім. Лисенка. 36-річні доньки-близнючки живуть за кордоном. Олена працює піаністкою в німецькому Гамбурзі, Зоряна співає у Віденській опері.

Поховали Ігоря Кушплера на Личаківському цвинтарі.

Денис Мандзюк
28.04.2012
Gazeta.ua

ГАЛЕРЕЯ