Іщук Лев Пилипович (Lew Ischuk)

Лев Іщук народився 5 березня 1912 року в с. Грибовиця, Володимирського повіту, Волинської губернії (нині село у Володимир-Волинському районі Волинської області України). Був першою дитиною в сім’ї селян Пилипа та Марії Іщуків.

У 1927 році Левко в 15-ти річному віці поступив в народну вчительську чоловічу семінарію в Острозі, в якій проходив навчання до літа 1933 року. Під час навчання в семінарії вступив в ряди членів Організації українських націоналістів (ОУН).

З 29.09.1934 року по 15.06.1935 рік Левко Іщук проходив безоплатну практику вчителя в 7-ми класній рівненській народній школі № 7. З 01.09.1935 року по 01.07.1936 рік працював вчителем та вихователем 5-го класу в 6-ти класній українській народній школі ім. Гетьмана Ів. Мазепи. З 01.09.1936 року по 30.06.1937 року працював вчителем в школі с. Котів, Тучинського району, Рівненської області.

01 серпня 1937 року Левко Іщук одружився з Лисенко Євгенією Іванівною (16.04.1912 р., м. Рівне – 15.09.2002 р., м. Львів). Вінчання відбулося в м. Рівному. Шлюб відзначали дуже скромно. 29 вересня 1938 року в їхньому шлюбі народилась донька Людмила.

З 01.09.1937 року Л.Іщук працював директором та вчителем в школі с. Суйми, (гміна Будераж), Здолбунівського району, Рівненської області.

З 20.09.1939 року Левка Іщука призначили вчителем народної школи в с. Шубків, Тучинського району. В цій самій школі з 01.10.1939 року почала працювати його дружина Євгенія на посаді вчительки української мови та літератури в 5-7 класах.

З червня 1941 року Л.Іщук став керівником Народної школи в с. Шубків. Під час свого керування школою брав активну участь в навчанні учнів та суспільному житті села. Організовував в селі народний хор, яким сам і диригував. 28 червня 1942 року в честь століття народження Миколи Лисенка організував поїздку цього хору м. Рівне, де в залі кіно «Скеля» виступав разом з іншими чотирма хорами.

В другій половині 1943 року Левко Іщук був арештований німецькою владою, та поміщений в тюрму в м. Рівному за націоналістичні погляди та зв’язки з підпіллям. Дружина Євгенія постійно відвідувала тюрму, де знаходився Левко, але могла тільки передавати для нього харчі та листи, без можливості зустрічей.

За рахунок доброї фізичної підготовки, та кмітливості, йому вдалося втекти з тюрми, перестрибнувши огорожу. Після зустрічі з дружиною, Левко розповідав, що він цілими днями скакав на місці в камері, тренуючи себе таким чином для втечі.

Після втечі Л.Іщук перейшов на нелегальне положення. Його дружина Євгенія звільнилась з роботи в школі нібито по причині хвороби горла та переїхала жити в м. Рівне, де в неї є була велика родина.

Імовірно по причині переходу на нелегальне становище, Л.Іщук вирішив виїхати з Рівного разом з рідними. Спочатку сім’я вирушила в сторону с. Борщовичі, коло Львова, де жила донька хресного батька Євгенії та її добра приятелька Зіна Лавренчук. Чоловік Зіни був лісником. В них була велика хата та один син. Левко попросився пожити в них деякий час, на що і отримав згоду. Щоб забезпечити існування сім’ї, Левко в с. Борщовичі попросився на роботу до місцевого католицького священника костелу Благовіщення Казимира Совінського на роботу, в якості доглядача худоби та майстра на фільварку.

Але фронт невпинно просувався в перед і наближався до Львова. Священник з сім’єю почав організувати свою евакуацію на Захід. Він домовився та отримав від німецької влади два вантажні вагони. В один вагон він завантажив все своє майно та сім’ю. В другий вагон він завантажив всю худобу та запропонував Левкові з сім’єю доглядати за худобою під час транспортування.

Ешелон з вагонами священника, в одному з яких була худоба, Левко, Євгенія, 6-ти річна Людмила та тітка Ірина, рухався в сторону Польсько-Чехословацького кордону, перевал Lubkower, залізно-дорожна станція Stary Lupkow. Під час прикордонного та митного огляду, або більш імовірно ще перед кордоном, на найбільшій перед кордоном станції Ustrzyki Dolne, працівники залізної дороги відмовилися пропустити через кордон корови на основі того, що в них відсутні ветеринарні документи. Священник змирився з тим, що він втратить корови, та поїхав далі. Вагон з коровами відщепили, від ешелону та поставили на запасну колію. Левко вирішив не лишати корів, а приглянути їх та в кращому випадку продати майно та наздогнати сім’ю священника через пару днів.

Але цьому не судилося здійснитися, оскільки фронт дуже швидко наближався, та ситуація швидко мінялася.

Левко з сім’єю опинився в прикордонному селі Телешниця Сянна, Нижньо-Устрицького району, Дрогобицької області, яке було розташоване на самому кордоні з Польщею.

В літі 1944 року, проживаючи в с. Телешниця Сянна, Левко кілька разів вночі переходив через річку Сян в сторону Чехословаччини, та отримував інформацію щодо можливостей подальшого шляху на Захід. В селі на той час було багато людей, які втікали від фронту.

Лев Іщук також вирішив перебиратися на Захід. Проте, це рішення не поділяла його дружина. Євгенія була не сміливого характеру, фактор наявності маленької 6-ти літньої дитини та 66-літньої старенької тітки, не давали їй впевненості в успіху задуманої справи. Одного разу Левко, рішуче сказав дружині, що необхідно тікати, поки не пізно. Євгенія не погодилася. Після цієї розмови, Левко самостійно пішов на Захід. Ще кілька днів Євгенія ходила на річку Сян та перегукувалася з Левком. Він кликав її, щоб вона не боялася та вирішала йти за ним з сім’єю через річку. Але буквально через кілька днів фронт наблизився в притул, радянські війська зайшли с. Телешниця Сянна, та встановили контроль над річкою, який полягав втому, що всіх розстрілювали, хто переходив річку.

Саме тоді Левко Іщук втратив зв’язок з своєю сім’єю, який ні йому, ні його дружині ніколи більше не вдалося відновити.

Левко Іщук добрався до Німеччини, де перебував в одному з німецьких концентраційних таборів аж до приходу американських військ. Після звільнення проживав в одному з таборів переміщених осіб в Ансбахському окрузі, а саме в таборі м. Віссенбург. Тут він був активним членом емігрантського руху в Німеччині, а саме членом учительського комітетут та СУМ-у (Спілка Української молоді), культурно-освітнім референтом ЦПУЕ (Центральне Представництво Української Еміграції) на Ансбахському округу в Баварії, організовував таборові школи, хори. Працював на лісоповалах в баварських лісах, де травмувався та втратив одне око.

Оскільки Левко Іщук мав родину в Канаді, а саме Хому Іщука, який емігрував з Підбереззя в Канаду ще на початку тридцятих років, імовірно за рахунок цього він зміг отримати запрошення та оформити документи на еміграцію до Канади.

До Канади Л.Іщук прибув в кінці 1948 року, а саме в Монреаль, де перебував кілька місяців. В 1949 році він переїхав в м. Канора, Сескачеван, де саме і проживав Хома Іщук. В 1951 році Левко перебирався назад в Лашін, Квебек, імовірно також до свого далекого родича по батьковій лінії – Ігора Ємчика, який також в той самий час емігрував до Канади з Волині, а пізніше до Монреалю.

Всюди де був в Канаді Левко Іщук активно брав участь в суспільному та релігійному житті української громади, як вчитель в Рідних Школах, диригент хорів, режисер аматорського гуртка в м. Лашін, диригент та керівник хору при Свято-Софійській Православній Громаді м. Монреаль.

В Монреалі, на початку 1952 року Левко Іщук познайомився з відомим українсько-канадським композитором Богданом Веселовським, автором багатьох танцювальних шлягерів (танго, вальсів, фокстротів), ліричних пісень та романсів.

Для виконання своїх пісень Богдан Веселовський організовував групи ансамблів. За допомогою них він не тільки виступав з ними але і записував пісні на платівки. На той час в мультикультурному Монреалі не було проблем з музикантами, вони в ансамблі Веселовського були різних національностей, але була проблема з виконавцями українських текстів пісень. Спочатку пісні Веселовського виконував співак Антін Дербіш, який проживав в Торонто. Але саме після знайомства з Левком в Монреалі, останній став незамінними виконавцем багатьох пісень Богдана Веселовського.

На ниві такої співпраці Левко Іщук повність занурився в музичне життя, де знайшов ціль свого життя та спогади про Україну, дружину Євгенію та доньку Людмилу, про яких завжди всім розказував та емоційно згадував в піснях. Його вміння грати на скрипці, фортепіано, сопілці та самостійне опанування музичної грамоти допомогли йому досягнути високих успіхів в цій справі. Левко і сам почав писати вірші і музику до своїх пісень.

22 лютого 1956 року Левко Іщук трагічно загинув у дорожньо-транспортній пригоді в районі містечка St. Calixte Co, Montreal, Quebec. Поховали Левка Іщука 27 лютого 1956 року на кладовищі Mont Royal в Монреалі.

Джерело: довідка викладена на основі інформаційної довідки про життя та творчість Лева Іщука, яку надав Левко Попель, онук Лева Іщука. Фото – geni.com.

_____

Лев Іщук | Іщук Лев Пилипович | Левко Іщук | L.Ischuk | Lew Ischuk | Lev Ischuk