Василь Безкоровайний – композитор, диригент, педагог, піаніст-акомпаніатор, засновник музичних шкіл, хорових колективів, оркестрів, культурно-громадський діяч
Василь Безкоровайний народився 12 січня 1880 року в Тернополі. Його музичні здібності проявилися змалку. Перші уроки гри на фортепіано дали йому батько та сестра.
Початкову освіту здобув у Тернопільській українській гімназії, згодом навчався у Учительській семінарії. В роки навчання співав у церковному хорі, вчився грати на скрипці і фортепіано у О.Голембіовського та Ю.Нижанківського. Захоплення музикою було настільки сильним, що в гімназії він створив хор та оркестр і диригував ними, а з 17-и років почав компонувати власні твори. І вже у 1898 році його твір «Не хиляйте вниз прапора» виконав чоловічий хор на ювілей Івана Франка.
Після закінчення семінарії продовжив навчання у Львівському політехнічному інституті та на фізико-математичному факультеті Львівського університету. За фахом – гімназійний учитель. В цей час також навчався гри на фортепіано, гармонії та контрапункту в Музичному інституті імені М.Лисенка (клас професорів: М.Солтиса та С.Нєвядомського).
Напружена праця підірвала здоров’я юнака, і він був змушений на кілька років перервати навчання для лікування, яке проходив в Абаці над Адріатичним морем, а потім на Гуцульщині. Повернувшись до Львова, продовжив навчання, але уже на філологічному факультеті Львівського університету.
По закінченню навчання почав педагогічну працю. У 1908 та 1909 роках працював на вчительській посаді в академічній гімназії і водночас у Вищому музичному інституті у Львові. В цей час також був заступником диригента львівського хору «Бояну». Потім три роки вчителював на Лемківщині (тепер Польща) у Новому Торгу і в Тарнові (1910 – 1911).
У 1911 – 1913 роках працював у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Тут диригував хором «Боян» та заснував музичну школу (1913).
Згодом Василя Безкоровайного перевели до Тернополя, де він працював учителем в українській гімназії. У 1919 році, коли польське військо окупувало місто, його арештували. Після кількох тижнів ув’язнення повернувся до Тернополя.
В 1920 році, Василь Безкоровайний одружився з своєю ученицею Стефанією Стебницькою, яка мала неабиякі здібності до музики та драматургії. Вона, разом із чоловіком і учнями української гімназії, активно взялася за постановку цілої низки драматичних вистав, у тому числі опер «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» і «Чорноморці» М.Лисенка. Саме Стефанія й була виконавцем всіх головних партій у цих операх. У цей же час у них народилася донька Неоніла (відома в майбутньому драматична акторка й громадська діячка).
У 1922 році Василь Безкоровайний відкрив при товаристві «Боян» філію Львівського вищого музичного інституту ім. М.Лисенка. Лекції там проводили перед полуднем, а вечорами відбувалися репетиції хору. На той час «Боян» був найкращим мішаним хором у місті. Його членами були вчителі гімназій, городяни, студенти та урядовці.
Активна музична діяльність Василя Безкоровайного не подобалась окупаційній владі і в 1925 році його перевели до Золочева, а згодом звільнили з роботи. Не маючи інших обов’язків, він зайнявся організаційною працею. У Золочеві був одним з організаторів філії Вищого Музичного інституту ім. М.Лисенка (1931) та його директором. При золочівському «Бояні» організував струнний і духовий оркестр, а також драматичний гурток, продовжував працювати над новими композиціями.
На короткий час, у 1935 році, Василь Безкоровайний знову повернувся до Тернополя, тут керував тернопільським хором «Боян» (1935-38). А у 1938 році з сім’єю поселився у Львові, де керував церковним хором (1938 – 1944).
В 1944 році, разом із акторами Львівського Оперного Театру, сім’я Безкоровайних виїхала до Австрії. У містах Форальберг і Гогенемс, де вони проживали, В.Безкоровайний керував українським церковним хором та продовжував писати музику.
У 1949 році Безкоровайні разом із дочкою Неонілою, її чоловіком Євгеном Стецьківим та сином Любомиром емігрували до США й оселилися в Баффало. Тут композитора продовжив активну музично-хорову і композиторську діяльністю. Його обрали головою мішаного хору Українського конгресового комітету. Також він викладав у філії Українського музичного інституту Америки, давав уроки гри на скрипці і фортепіано.
В Америці інструментальні твори Василя Безкоровайного часто звучали на концертах, а пісні виконували відомі українські вокалісти, зокрема Й.Гошуляк, М.Голинський, І.Дольницька, Квартет «Верховина», В.Луців та ін. Твори композитора виконувались і на американських концертах, наприклад, в серії концертів «The works of Eastern European composers» звучали його скрипкові твори «Козаченьку, куди йдеш» та три «Думки», на іншому концерті у цій же серії – «Спомини з гір» та дві інші «Думки». Великий успіх мала «Українська Різдвяна Увертюра», яку у 1956 році виконав Баффалівський Філармонійний Оркестр.
Велику популярність здобув один з останніх великих творів композитора – дитяча оперта «Червона шапочка» (лібретто Леоніда Полтави), яку досить часто ставили в багатьох українських школах.
Помер Василь Безкоровайний 5 березня 1966 року в Буффало і там же похований на цвинтарі біля своєї дружини.
Творча спадщина Василя Безкоровайного нараховує понад 350 творів різноманітних жанрів – пісні для мішаних та чоловічих хорів, солоспіви, численні композиції для фортепіано, скрипки, віолончелі, церковні пісні, обробки народних пісень.
Образно-тематична сфера творів Василя Безкоровайного розвивалася під впливом гуцульського та подільського фольклору. Характерною особливістю творчості композитора є постійна опора на традиції української фольклору, що проявляється не тільки в тематиці, але й у ладових, ритмічних, жанрових та формотворчих принципах.
Хорові твори композитора відзначаються цікавою мелодикою, багатою та різноманітною гармонією, професійним знанням тембральних, регістрових і динамічних можливостей хорового ансамблю. В жанрі обробки народної пісні для хору у автора є кілька ліричних народних пісень, коломийки, повстанська пісня. Особливо цікавим видається його цикл колядок і щедрівок із 14-ти творів, у яких збережено оригінальні мелодії Поділля з легкою гармонізацією акордового викладу.
У 1993 році дочка композитора Неоніла Безкоровайна-Стецьків передала до Тернопільського обласного Краєзнавчого Музею значну частину архіву В.Безкоровайного – майже 400 одиниць збереження, серед яких більше сотні листів, світлин, книги, афіші, програми концертів, документи, рукописи музичних творів.
Значний внесок у збереження, вивчення та популяризацію творчості Василя Безкоровайного належить науково-творчому Товариству В.Безкоровайного, яке у 1999 році у Сімферополі створив заслужений працівник культури України Богдан Безкоровайний, внучатий племінник композитора. Зокрема, за сприяння якого, проведено багато концертів присвячених творчості В.Безкоровайного, здійснено ряд радіо- і телепередач про життя і творчість композитора, зроблені численні записи творів композитора, які зберігаються у фондах Українського радіо та видані на комакт-дисках «Затремтіли струни» (2002) та «Народжена вогнем» (2004).
Також, в Україні вийшли нотні збірники творів композитора: «Українські думки» для скрипки і фортепіано (Сімферополь, 2004), «Сонати для фортепіано» (Сімферополь, 2008), «П’єси на українські теми для фортепіано в чотири руки» (Сімферополь, 2009), «Василь Безкорвайний. Вокальні твори» (Сімферополь, 2014).
• дитяча оперета «Казка про Червону Шапочку», лібрето Леоніда Полтави (1960, поставлена в Торонто, Гамільтон, Канада, 1965; Ессендон, Австралія; Нью-Йорк, США, 1972; Мельборн, Австралія, 2003);
• для симфонічного оркестру – «Українська різдвяна увертюра» (1956), «Думка-шумка»; «Українські мелодії» для струнного квартету, Фортепіанне тріо;
• для скрипки і фортепіано (близько 30), поміж них – «Для розради» («Думка і коломийки», 1911), «Спомини з гір» (1911), «Українська рапсодія» (1914), думки, вальси, ноктюрни, п’єси; народні мелодії
• для віолончелі і фортепіано; для цитри – В’язанка народних пісень, танці;
• твори для фортепіано (30), у т. ч. 3 сонати (c-moll, As-dur, D-dur), фантазія «В гаю зеленім», «Пісня без слів», «Думка», «Мала фуга», збірки легких п’єс у 2-х частинах, збірка колядок «При ялинці», збірка обробок українських народних пісень тощо;
• хори мішані – «Думи мої» (1928). «Полуботок» (обидва – сл. Т. Шевченка), «Піду в садочок», слова народні, «Золоті зорі», «Пісня кооператорів» (усі – 1920-ті), «Квітчастий луг» (1927), сл. П. Тичини, «Країно див» сл. Олександра Олеся (1929), «Гетьте думи», сл. Лесі Українки, «Дністров’янка» сл. М. Шашкевича, церковні хори, обробки українських народних пісень;
• чоловічі хори – «Гей, хто на світі», сл. І. Франка (1898), «Не хиляйте вниз прапора», сл. Богдана Лепкого (1914), «О люба Вкраїно» сл. І. Давидовського (1919),»Гукайте їх», сл. Миколи Филянського (1929), «На городі пастернак», «Садок вишневий» (1929), обидва – сл. Тараса Шевченка, «Плотію уснув» (1928), «Народнім лицарям» (1929), обидва – сл. О. Олеся, «Реве, гуде негодонька» , сл. Лесі Українки (1930-35);
• жіночі хори – «Садок вишневий», сл. Т. Шевченка (1921), «Соловейковий спів», «Лагідні весняні ночі», обидва – сл. Лесі Українки (1930-35); «Під весну», сл. Р. Завадовича (1920-і) тощо;
• солоспіви – «Думи мої», «Сон» («Гори мої»), «Калина» («Чого ти ходиш на могилу»), всі – на сл. Т. Шевченка, «Затремтіли струни» , «Малесенька ластівка», «І знов страшні чутки», всі на сл. Олександра Олеся (1920-і), «Рожевий квіте», «Де ж ти, листочку», «На склоні гір», «Снишся мені» – сл. Богдана Лепкого, «Треба всюди приятеля мати», сл. С. Руданського, тощо;
• вокальні дуети – «Чому з тобою ми не хвилі» сл. О. Олеся (1920-ті), «І ми колись цвили» сл. М. Філянського, тощо;
• мелодекламації – «Минають дні», «Тополя», обидва – сл. Тараса Шевченка (1930), «Скорбна мати», сл. П. Тичини (1940-50-і), тощо;
• музика до драматичних вистав – «Тополя» Г. Лужницького за Т.Шевченком (пост. 1938), до п’єси М. Куліша «Мина Мазайло» (пост. 1942); оркестрування опери «Наталка Полтавка».
1. Шевчук О. «Безкоровайний Василь Васильович» // Українська музична енциклопедія, Т.1 – Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. 2006, стор.: 164-165.
2. Залеський О. «Композитор Василь Безкоровайний помер у Бофало» // Свобода. Український щоденник. 09.03.1966, №44, стор.: 1, 3.
3. Бризгун-Соколик О. «Василь Безкоровайний (У спізнене століття з дня народження)» // Свобода. Український щоденник. 03.08.1983, №145, стор.: 1, 3.
4. Гайдукевич Я. «Повернення забутих мелодій» // Газета «Свобода» (Тернопіль). 20.07.1997.
5. Безкоровайний Б. «Дивосвіт музики Василя Безкоровайного. До 125-річчя від дня народження композитора» // Свобода. Український щоденник. 22.10.2004, №43, стор.-15.
6. Бережна Т. «Музика Василя Безкоровайного повертається!» // «Кримська Свiтлиця, 31.10.2008, №44 (текст – svitlytsia.crimea.ua).
7. Василь Безкоровайний. Біографія (mubis.com.ua).
8. Безкоровайна Н. «Творчість Василя Безкоровайного як об’єкт мистецтвознавчого дослідження» // Київське музикознавство. Культурологія і мистецтвознавство : збірка статей. – К.: КІМ ім. Р.Глієра, 2011. – Вип. 38. – C. 287-298.
9. Житкевич А. «Син Золотого Поділля» // Розсіяні світами : нариси з життя та творчої діяльності відомих українських діячів музичного мистецтва на заокеанських берегах Америки. Том I. – Т. : Підручники і посібники, 2015, стор.: 36- 41.
10. Карась Г. // Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ століття, Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012, стор.: 63, 522, 523, 541.
11. Фото з архіву Б.Безкоровайного (фотографія В.Безкоровайного, подарована своїм родичам з нагоди складеного професорського іспиту (27 лютого 1907 р., м. Львів)) та поліграфії до альбому «Затремтіли струни».
Безкоровайний Василь Васильович | Василь Безкоровайний | В.Безкоровайний | Wasyl Bezkorowajnyj | Vasiliy Bezkorovainy | V.Bezkorovavnyj
Засніженим шляхом мчить «сірий пес», який переганяє і найшвидші особові авта – це мчить зручний для подорожей «ґрей гавнд», великий автобус, у якого впряжено не одну сотню кінських сил. Щочотири години зупинка, кава і подорожні короткі розмови про все і нічого.
Тут, на околиці мільйонового міста, у затишній привітній хатині живе наш невтомний композитор, автор філософічних «Псальмів» і глибоко-народної, українського звучання «Баркароллі», професор Василь Безкоровайний.
По скрипучому снігу підходимо до будиночка, що вже встиг стати дорогим не одному українському серцю. Ген-ген зліва курять димарі, розтоплюючи вогнем снігові хмари; з другого боку вулиці скачуть горобцями школярі на шкільному майдані; по бічній дорозі пробігають авта, змагаючись із заметами… А з будинку композитора долітають на вулицю уривки музичних фраз – уривки майбутньої української пісні, що полонитиме слухача мелодійністю і виразністю музичної мови, що вмітиме перенести на крилах аж ген під рідні стріхи.
Василь Безкоровайний, не зважаючи на свої 80 років, працює над новим твором. Ця поставна, сива, як голуб – так співається у наших піснях, – людина не лише сама палає творчим вогнем, – вона щедро роздає його нам, частині рідного народу.
«Посаджу коло хати», – нова пісня на текст Т.Шевченка. Це одна з пісень нового, шевченківського циклу, над яким тепер композитор працює. На наше прохання він програв нам початок твору: мелодія вражає глибиною почуття, хвилює, як хвилює нас, і хвилюватиме вічно Тарас Шевченко. Ми прохаємо грати далі, але Василь Безкоровайний, посміхаючись, каже, що він ще не закінчив твору.
Зате композитор, програв для свого, гостя ліричний «Ноктюрн» і кілька філософічно-релігійних псальмів, між якими «До Тебе, Господи» звучить як молитва, висловлена мовою музики і пісні.
З цікавістю ми прослухали уривки з оперети для дітей «Казка про Червону Шапочку». Цю триактову дитячу оперету написав В.Безкоровайний минулого року, тобто у віці 79 років. Але яка ж це чарівна, по-юначому свіжа й бадьора музика! Все у ній: і мотиви народних пісень чи танків (танок «Коломийка», пісня « Верховино»), і повна радости мелодійність нашої дитячої пісні у «Пісні про матусю», що її співає Червова Шапочка, і так вдало передана музичною мовою краса природи України (музична картина «Сходить сонце»). Дія оперети відбувається на Закарпатті, сюжет трохи від-мінний від класичної міжнародної казки, але тим оперета й цінніша: якщо колись діти (і дорослі) побачать «Казку про Червону Шапочку» на сцені, то вони будуть зачаровані красою нашої природи (сцена «Танець квітів» чи «Пісенька квітів»), і внутрішньою красою української людини (образ відважного Гуцула – Мисливця та Дівчинки Червоної Шапочки), і взагалі дивом української народної казки, бо в такому пляні написана оперета. На наше запитання про оперету, композитор Василь Безкоровайний сказав:
«Музику до оперети для дітей «Казка про Червону Шапочку» я написав на віршоване лібрето Леоніда Полтави. Дотепер ця оперета ще не видрукувана. Але сподіваюсь, що колись буде ж така нагода надрукувати, і українські діти, якщо не на Україні, то бодай на чужині, зможуть оперету – казку побачити»
Професор Василь Безкоровайний оптимістично дивиться на розвиток української музичної й вокальної культури за кордоном. З власної практика він знає те з одного, то з другого міста З’єднаних Держав і Европи – пишуть йому диригенти хорів чи виконавці пісень, прохаючи нових творів. «Українське музично – вокальне життя на чужині не занепадає – говорить нам композитор, – Звичайно, є міста, де воно менше інтенсивно розвивається, але є люди які серйозно для цього працюють».
Можемо сказати, що між такими людьми одним із перших стоїть професор Василь Безкоровайний: його велика робітна кімната з фортепіяном і квітами є свідком невтомної праці українського мистця, якому Америка уможливила вільну працю, а Україна дала не лише хвилюючі мелодії, а й життьову мету – творити в ім’я і для українського народу.
Увечері повернувся з університету Любомир Безкоровайний, син композитора. На наше прохання він співає «І знов страшні чутки» – слова Олеся, музика Батька; його баритоновий молодий голос дзвенить упевнено й широко. А потім приїздить із дітками донька проф. Безкоровайного, пані Неоніля Стецьків, колишня акторка Театру – Студії Йосипа Гірняка. І цей затишний будиночок на околиці промислового центру Нюйоркського стейту перетворюється в гамірливий вулик – сюди зносять мед мистецтва української музики й пісні. За співом, Любомира йде мелодекламація п-і Стецків у супроводі автора музики «Спогаду про Львів», а потім обоє діток радісно деклямують, співають, оповідають прохають розповідати казки і співати для них пісень.
Багато українських дітей в Америці прохають своїх матерів заспівати їм їхніх дитячих пісеньок.
Але цей наш репертуар дуже бідний, дитячих пісеньок маємо мало, ще менше знаємо. Під час розмови на цю тему довідуємося, що композитор Василь Безкоровайний має цілу збірку «Дитячі пісні». Але хто її видасть?
Ми прощаємося з усією талановитою родиною, бажаємо нашому дорогому композиторові довгих років життя і нових творів, в тому числі й нової опери!
А коли «сірий пес» мчав до Филаделфії, коли ж сніговії зникли останні димарі Боффало з постійними жовтими прапорами полум’я, – у переділку автобуса сама Доля примусила нас почути розмову. Говорили Він і Вона. Голосно, бо хто ж тут зрозуміє українську мову? Він: – Пощо нам три авта? Ромко може їздити моїм … Вона: – Ні, ні, ми вже сплатили за хату 21 тисячу, ще залишилось там яких дві. Тепер уже маємо змогу купити йому «кару»… Він: – Подумаємо ще, а тепер час трохи заснути…
Подорожні заснули під ритмічний шум мотора. Хотілося заговорити з ними, розповісти їм про щойно пережиту радість у хаті композитора, про рідне мистецтво. Але їхня розмова була така, господарська, ділова, а спосіб думання такий суто буденний, що я не наважився заговорити, тільки мовчки думав про «кари» і про хату, що коштує понад 20,000 долярів. Все це добрі речі, але вони могли б бути ще кращими коли б кожний із нас розумів так само проблеми української культури, як і свої хатні проблеми.
В.Гальченко
Свобода. Український щоденник
19.03.1960, №53, стор.- 2
Бофало. Н.Й. (О.З.) В суботу 5-го березня 1966 р. тут помер, проживши 86 років проф. Василь Безкоровайний, зі смертю якого відійшов у вічність один з найстарших діячів на полі української музики. Народжений 12-го січня 1880 р. в Тернополі, по закінченні університетських студій у Львові був гімназійним учителем у Львові, Станіславові, Тернополі і Золочеві і у всіх тих містах, крім своєї учительської праці, включався у культурне життя українських громад, організуючи хори, оркестральні ансамблі та мистецькі імпрези. В Тернополі, а згодом у Золочеві був співосновником і директором шкіл львівського музичного Інституту ім. Лисенка. Не кидав праці й на еміграції у Форальбергу, а згодом у ЗДА, куди переїхав з сім’єю у 1949 році. Поселившись у м. Бофало, Н.Й., був головою хору Відділу УККА та учителем в Українськім Музичнім Інституті. Окремою ділянкою його праці була композиторська творчість.
З дитячих років вчився гри на фортепіяні та скрипці, пізніше також на віольончелі, а в часі університетських студій доповняв своє музичне знання у львівській консерваторії. У тому часі починається його багатогранна композиторська творчість, яка виявляється у вокальній та інструментальній ділянках. Солоспіви, дуети, твори для Чоловічого і мішаного хорів, світські і церковні; фортепіянові три сонати, Спомини з гір, Варіяції на тему пісні «В гаю зеленім», танкові твори та обробітки пісень для дитячого репертуару, а зі скрипкових 12 українських «Думок», Спомини з гір, Козаченьку, Українська рапсодія; для оркестри Думка-шумка і Різдвяна увертюра, яка була виконана бофалівською фільгармопічною оркестрою, – це тільки назви деяких дворів Покійного.
Інструментував музику до «Наталки Полтавки» і написав музику для дитячої оперети «Червона шапочка», яка є одним з останніх його творів. Василь Безкоровайний є епігоном тих українських композиторів, яких праця складалася з двох професій: одна, з якої жили і друга, для якої жили. Усі вони клали основи для розвитку музичної культури і на тих основах розвивалося і росло музичне життя нашої Батьківщини. Хоч покійний Василь Безкоровайний працював на культурному відтинку, але і того не могла дарувати йому польська окупаційна влада заславши у концентраційний табір у Стшалково у 1919 році, а згодом післала передчасно на емеритуру. Осиротив сина Любомира, дочку і зятя – відомих наших громадян д-ра Євгена і Неонілю Стецькових, внуків Адрійка і Рому та дальшу родину, як і велику українську культурну громаду, для якої все життя працював. Похорони Покійного відбулися дня 9-го березня 1966 р. у Бофало, Н.Й.
Осип Залеський
Свобода. Український щоденник
09.03.1966, №44, стор.: 1, 3
Пісня і праця – великі дві сили
Їм я до скону бажаю служить…
Композиції Василя Безкоровайного грали мої студенти давно, хоч я листовно познайомилася з Василем Безкоровайним аж у 1959 році, тоді як св. п. професорові було вже 79 років, мені здається, що ці два рядки з поезії Івана Франка були життєвим дороговказом нашого композитора.
Високий, кримезний, з ледь помітною усмішкою добросердечности – такого я пізнала його, як приїхав до Торонто в червні 1960 року на виступ моїх учнів. Виступ, яким моя студія відзначала 80-ліття невтомного композитора. Терпеливо і з любов’ю, він, вислухавши 30 своїх композицій – від найлегших до найтяжчих – встав і сказав дітям тепле слово признання. І не відмовив бажанню присутніх. Спокійним кроком вийшов на сцену та заграв ще кілька своїх творів…
Дітвора була захоплена. В черзі стояли за підписом композитора, відчувався подив, пошана, любов і зацікавлення, а він для кожного мав тепле слово. Не відчувалося «прірви поколінь».
Професор Василь Безкоровайний народився у Тернополі 12-го січня 1880 року. Змалку любив пісню, цікавився музикою і не розлучався зі скрипкою та фортепіяном. Компонувати він почав уже в часі гімназіяльної науки, коли народився його перший хоровий твір «Гей, хто на світі!». Тут також він зорганізував шкільний хор.
Один з його перших творів «Не хиляйте вниз прапора» до слів Івана Франка – виконав чоловічий хор на ювілейному концерті в честь поета. По закінченні гімназії він переїхав до Львова, де студіював фізику та математику на політехніці, продовжував музичні студії в консерваторії, заробляв собі на прожиток. Виснажений організм молодої перепрацьованої людини не витримав, і з недугою легенів виїхав Василь Безкоровайний на лікування над Адрійське море, а згодом в гори на Гуцульщині.
По кількох місяцях, уже здоровий, він вернувся до Львова і записався на філософічний відділ Львівського університету. Одночасно продовжував студіювати музику.
Після закінчення студій почав учити в Академічній гімназії у Львові, де зорганізував учнівську оркестру.
Літні вакації В.Безкоровайний використовував на подорожі до Відня, Парижу, Берліну, Лондону, де знайомився з музичними творами та виконавцями Західньої Європи.
Став він заступником диригента хору «Боян», а, переїхавши на учительську працю до Станіславова, зорганізував і там хор «Боян» і став його диригентом. На власне бажання його перенесли до Тернополя, де він також став диригентом місцевого «Бояна». Цілий той час він компонував, а хори виконували його твори.
У 1919 році поляки його заарештували і він сидів якийсь час в тюрмі коло Каліша. Звільнений – вернувся до Тернополя, де заснував філію львівського Музичного Інституту ім. М.Лисенка та зорганізував оркестру «Боян». Тут, в 1920 році він, одружився із своєю ученицею скрипки Стефанією Стебницькою, активною працівницею в українській громаді. В 1928 році громадяни Тернополя відзначили 48-річного композитора в 30-ліття його невтомної музичної діяльности святковим концертом з творів композитора.
Заширока музична діяльність Безкоровайного не сподобалася полякам. Вони його перенесли на працю до Золочева, а згодом і зовсім звільнили з праці. Та проф. Василь Безкоровайний тим не знеохочувався. Разом з дружиною він присвятився громадській праці в музичнім житті. Він заснував філію Музичного Інституту ім. Лисенка, організував смичкову і духову оркестру, дав ряд концертів з хором «Бояна», а дружина Стефанія заснувала драматичний гурток – і вони ставили «Наталку Полтавку», «Запорожця за Дунаєм», «Чорноморців» і інші. С.Безкоровайна співала головні ролі, а успішний драматичний гурток роз’їздив по околицях з виставами.
У 1934 році громадянство Золочева відзначало 35- літній ювілей музичної діяльности В.Безкоровайного великим концертом із його творів.
У 1935 році родина вернулася до Тернополя, а в 39-м переїхала до Львова, де за першої окупації Галичини большевнками родину стрінуло нещастя – доньку Неонілю арештувало НКВД за участь в протисовєтській підпільній праці. Тут В.Безкоровайний далі писав нові твори та інструментував «Наталку Полтавку» писав музику до п’єси «Мина Мазайло» для Українського Театру у Львові.
А потім прийшов 1944 рік, виїзд на Захід, де загубилися композиції, програмки, свідки творчости та активности композитора.
Родина Безкоровайних виїхала з Львівського Театру до таборів праці в Габльонці в Судетах, а потім переїхала до Форальсберґу в Австрії. Тут, по довгих місяцях чекання, радісно зустріли сина Любомира, що повернувся з юнаків Дивізії.
Василь Безкоровайний і тут непосидючий. Він навчав, компонував, організував… Ось у руках перша програмка в німецькій мові: 27-го жовтня 1946 р. концерт українського церковного хору, диригує проф. Василь Безкоровайний. В програмі поміж творами Баха, Гайдна, Бортнянського та Лисенка – «Отче наш» Безкоровайного для мішаного хору а капеля.
3 грудня 1947 року є цікава програмка. В Ляндестеатрі міста Інсбруку в програмі «Тижня культури» відбувся «Ґран консерт ентернасіонал» в програмі якого виступала наша лавреатка-танцюристка Ляна Гердан – виконуючи Ярославенка – Безкоровайного «Думку-коломийки». Багато років пізніше я мала прнємність акомпаньювати цій самій Оленці Ґердан-Заклинській ті самі «Спомини з гір» на її вечорі танку в Торонто…
І так приходить переїзд до Америки. Родина проф. Безкоровайного осідає в Баффало. Василь Безкоровайний не покинув музики. Він далі вчив на фортепіяні, інтенсивно компонував та часто грав, головно як акомпаньятор. У серпні 1959 року Пан Біг забрав від нього його дружину назавжди. Потіхою і розрадою залишилися йому музика…
І саме в цей час ми познайомилися.
Багато листів кружляло поміж Торонтом та Баффалом. І хочеться мені прочитати з них кілька уривків, які так тоді, як і тепер, викликали в мені подив до віку, працьовитости, життєрадости та потреб творити не молодого вже композитора.
Дня 27-го травня, 80-річний професор мені писав: «… я, пишу тепер ноти, з музики «Казка про Червону Шапочку» до друку. Це нова морока, бо треба писати тушом, каліграфічно. Цю «Казку про Червону Шапочку» буде друкувати «Веселка»…». І справді «Веселка» «Червону Шапочку» видрукувала, а вже по смерті композитора вийшла самостійною книжкою.
Дня 15-го грудня того ж року писав: « … я був вже на фільмі «The Song without End», це дійсно дуже гарний музичний фільм, там Ліст царює над усіми…»
Дня 14-го червня 1961 року: «… Як на мій 82-ий рік, я тримаюся досить добре. В марті грав я на святі Шевченка, в Шкільній Авдиторії, фортепіянове сольо – мою композицію «Пісня без слів», а недавно на концерті в честь Шевченка в Клайнгауз Мюзік Гол грав я супровід фортепіяну до мелодеклямації «Тополя», яку деклямувала моя донька Неоніля Стецьків – по англійськи. Поема «Popular» американцям дуже подобалася.
Дня 7-го вересня 1951 року: «… Я написав новий твір для мішаного хору до слів Шашкевича «Дністрованка» для хору в Нюарку…»
Дня 20-го липня 1962: «Ми були з Любчиком на Київськім балеті в Торонто, це була дійсно прекрасна імпреза. Я чуюся щасливий, що на 83-ім році життя мав змогу побачити таку прегарну, неперевершену мистецьку українську імпрезу…» Навіть віддаль не відстрашила композитора, який цікавився та жив культурним життям громади до кінця…
Дня 5-го липня 1963 – « … Для пана Гошуляка написав дві пісні, Псалом «Вскую отринул мя єси» і «Отче наш» сольоспів на тлі мішаного хору. Для пані Глібовнч написав пісню «Гетьте думи» до слів Лесі Українки на мішаний хор з фортепіяном і «Коломийки» на жіночий хор…»
Дня 13-го травня 1963 року: « … Дня 18 травня виступаю з моєю донькою Нілею Стецьків на концерті в Рочестері, вона виголосить мою мелодеклямацію «Скорбна Мати» а я граю супровід фортепіяновнй …»
Програмки концертів з часів проживання в Баффало прозраджують також не одне… Тут на Шевченківському концерті акомпаньював він усім виконавцям, на концерті в пам’ять Петлюри та Коновальця виконував свої власні фортепіянові твори, на іншому Шевченківському концерті грав в квартеті на чельо свій твір «Українські мелодії».
Його твори виконуються на американських концертах, як, наприклад, в серії концертів «The works of Eastern European composers» виконують його скрипкові твори «Козаченьку, куди йдеш» та три «Думки», на іншому концерті у цій же серії «Спомини з гір» та дві інші «Думки» А «Українська Різдвяна Увертюра» виконана Баффалівською Філармонійною Орксстрою в 1956 році здобула собі величезний успіх. Ця увертюра заїхала аж до Лос Анджелесу. Про її виконання там цитую лист Соні Березовської до композитора: « … «Різдвяна Увертюра» мала свій дебют в Сан Фернандо Стейт коледжі на концерті різдвяної музики «Across the map with Christmas music». Я раділа, що могла представити красу української коляди в такий цікавий спосіб. Студенти, а головно професори музичного відділу хотіли конечно глянути на ноти і довідатися щось про композитора. Композиція усім дуже подобалася…»
Чи це не подиву гідна різноманітна активність старшої вже людини, яка знаходила повно любови та тепла для своєї родини: лист з 29-го вересня 1960 року «… На вакації не їздив нікуди. Був кілька разів у доньки в Тонаванда і там бавився з моїми внуками Ромою і Андрійком. Мав з ними багато втіхи, бо вони все щось нового видумують …»
І врешті прийшов 1965 рік. Ми хотіли оригінально відзначити 85-ті уродини композитора В.Безкоровайного. З допомогою батьків моїх учнів ми приготовляли оперету «Червону Шапочку» (автор Леонід Полтава, музика – В.Безкоровайний). Режисер Ганна Тагаїв – акторка Харківського державного театру та Харківської опери. Вона вчила дітей прегарної української мови та як рухатися на сцені. Мистець Ніна Мудрик-Мриц проектувала декорації та костюми. Моя сестра Леся Шанта приготовляла таночки, а я – музичну підготову. Оперета пройшла з колосальним успіхом. Маленькі автори виводили присутнього композитора на сцену і оплескам не було кінця… І знову – підписи, захоплення, радість, піднесений настрій! 36 моїх учнів було співтворцями чудової мелодійної, зворушливої, приємної казочки на сцені. 36 дітей і кілька на залі, пережило фантазію і багато навчилося! Недалекий Гамілтон запросив нас з казкою до себе, і ми поїхали. Там щиро вітали нас і знову присутнього композитора. І так хотілося приїхати до Баффало, поставити «Червону Шапочку» там де композитор її творив… Та не вдалося…
«Червона Шапочка» – це був один з останніх більших творів композитора. З преси видно, що ставлять її досить часто. І завжди приносить вона радість та чар казки і музики…
Дня 10 жовтня того ж 1965 року мені композитор писав рукою, що вже тремтіла: «… тепер зачав компонувати пісню «Човен хитається» на піяно на чотири руки і забрався до порядкування нот, яких назбиралася велика
кількість…»
На 86-ті уродини, 12-го січня 1966 року вислали мої учні спільно китицю квітів цьому чародієві казки, якого мали щастя недавно пізнати. Дрижачою рукою прийшли слова подяки і дописка П.С. – «Червону Шапочку ставлять 21-го лютого в Джерзі Ситі на масковім балю…»
А 5-го березня Пан Біг покликав цю працьовиту людину на Вічний Спочинок.
Музика Василя Безкоровайного щира, національно своєрідна, мелодійна. Межує від найпростіших обробок народних пісень до складних п’єс для скрипки, піяна, хорів, цитри, солоспівів, дитячих пісень тощо.
Василь Безкоровайний є автором понад 350 музичних творів, багато з них друкувалися, багато ще в рукописах. Хочу згадати хоч кілька, бо всіх згадати неможливо: для фортепіяна «Думка г-моль»; три сонати «Спомини з гір» – твір улюблений всіми студентами музики!, «В гаю зеленім» та багато інших творів «Українська Рапсодія» для скрипки з фортепіяном, «Українські Думки» для скрипки, багато сольоспівів при супроводі фортепіяна, як і «Снишся мені» та «Думи мої» з оркестрою, багато хорових творів, з яких «Полуботок» для мішаного хору вважається одним з кращих, «Різдвяна Увертюра» для симфонічної оркестри. І як не згадати збірку колядок «При ялинці», яка була до диспозиції учнів, як врешті і багато творів Безкоровайного тоді, як приїхавши до Канади та Америки тяжко було що-небудь знайти, як композитор Безкоровайний робив копії часто власноручно, бо наші ноти не було засобів друкувати.
Тож праця Василя Безкоровайного – широка. Він композитор, педагог, диригент, основник музичних шкіл, хорів, оркестр. Чи знайдеться дослідник його творчости, його життя? Чи знайдеться видавець великої спадщини, цих щирих, безпретенсійних, мелодійних творів? А це ж таке важливе для історії нашої музики, для майбутнього нашої культури.
Тут хочеться мені розказати про малу і ніби незначну подію. Прислали до мене молоду дівчину, щоб я їй підшукала ноти українського композитора, які можна скоро і добре навчитися. Вона сирітка, української мови через обставини не знала, вчилася на піяні сім років. Запросили її виступити в нашій церкві на концерті, але тільки з українським твором. І вона нічого не може знайти… і чи взагалі є якісь українські композитори? В думках перебігаю репертуаром і даю їй «Спомини з гір» Василя Безкоровайного. Десь за місяць прибігає вона до мене з пуделком чоколядок та словами подяки. Чудово Вийшло. Всім подобалося. Чи вся українська музика така гарна? Вона тепер зачинає вчитися української мови і просить більше творів українських композиторів…
Тут сила музики говорить сама за себе. Колос виростає зі зерна.. І кілько таких зерен засіяв композитор Василь Безкоровайний у своєму житті?…
Оксана Бризгун-Соколик
Свобода. Український щоденник
03.08.1983, №145, стор.: 1, 3
У передмові до каталогу-альбому «Мистецька збірка Стецькових» відомий український мистецтвознавець Дмитро Степовик стверджує, що у світі є 70 мільйонів українців, 40 з них проживає в Україні, 30 – поза межами рідного краю.
У тих мільйонах, розсіяних по світу, – велика частина вихідців з Тернополя. Багато з них покинуло рідну землю у часі Другої світової війни, коли сподівання на українську державність виявилися намарними, а на Україну йшов новий окупант в образі большевика. Ради іншої не було: покинувши обжиті рідні місця, без засобів до існування, без видимої надії, часто з малими дітьми і старими батьками, покидали наші краяни Україну. Ця еміграційна хвиля вимела вчених, письменників, художників, музикантів, духовних і політичних осіб, людей, що здавна складали кістяк української еліти.
Належала до них і родина Безкоровайних з Тернополя. Один з найвідоміших у краю композиторів і диригентів, талантом якого були позначені кілька десятиліть цього століття, Василь Безкоровайний у поважному віці (сповнилось йому 64 роки) також змушений був разом з родиною покинути рідну землю. Перестала звучати в Україні його музика, ім’я його замовчували і згадували хіба у мистецьких та краєзнавчих колах.
Народився Василь Безкоровайний 12-го січня 1880 року у Тернополі в родині міщан, що мешкали при вулиці Шопена, неподалік Старого парку. Тут здобув початкову і середню освіту, навчаючись у вчительській семінарії, а згодом у гімназії. Тут навчався музики і почав компонувати власні твори, уперше став за диригентський пульт. У Тернополі народився його перший твір для чоловічого хору «Гей, хто на світі» на вірші І. Франка. Потім їх буде дуже багато – музикознавці, дослідники його творчости називають цифру 350. Це інструментальна, хорова, вокальна музика, дуже багато творів для дітей, а також релігійної тематики. Написані вони у різний час та в різних місцях. Але становлення його відбулось у Тернополі.
В.Безкоровайний був дуже діяльним і в громадському культурно-мистецькому житті. З його ініціятиви у нашому місті створено філію Вищого Музичного Інституту ім. М.Лисенка, значно активізувалося життя товариства «Боян», при якому композитор створив симфонічну оркестру та диригував нею, не полишаючи цієї праці і при хорі «Бояна». А була ж іще праця в гімназії «Рідної Школи», родинні обов’язки ( у сім’ї Василя Безкоровайного та Стефанії із Стебницьких росло двоє дітей – Неоніля та Любомир). Польські окупаційні власті не дуже радо дивилися на українське музичне життя в Тернополі та на його провідника В.Безкоровайного. Тому місця проживання і праці міняв з їх «ласки» доволі часто. Львів, Станіславів, Новий Торг, Золочів теж добре пам’ятають композитора, тому що всюди, крім праці для заробітку як гімназійний професор, ставав до праці громадської.
Найбільш виконуваними у передвоєнному часі були його хорові твори «Полуботок», «Народнім лицарям», «Країна див», «Думи мої», «На небі сонце гасне», «Чорне море», а також інструментальні «Думка» сольо-мінор та «Українські думки» 1, 2, 3, 4, 5, 6 для скрипки і фортепіяну, «Українська різдвяна увертюра» для симфонічної оркестри, збірка українських пісень для смичкової оркестри, а ще чудові сольоспіви, дуети, що звучали чи не в усіх галицьких концертах.
На Захід родина Безкоровайних емігрувала 1944 року разом з театром Блавацького, у якому в часі війни подружжя мало працю. Всякого було в еміграційному житті, але сили і витримки, стійкости боротьбі з підступами долі додавала велика любов до України і безмежна – до музики. Композитор Безкоровайний створив навколо себе мистецький мікроклімат і продовжував музичну діяльність в українському середовищі, але в чужому світі. Коли прослідкувати за численними повідомленнями українських газет у ЗСА, окремих журналів, переглянути програми й афіші усіх концертів у м. Баффало, де проживали Безкоровайні, то, повно, не знайдеться жодного без прізвища композитора та його дочки Нілі Безкоровайної-Огецьків.
Музика В.Безкоровайного звучала не лише серед української громади. Написана ним ще у 1935 році у Тернополі «Різдвяна увертюра» була виконана у баффалійській опері і дістала бурю схвальних відгуків американського глядача і преси. Його твори звучали в американо-слов’янських фестивалях у найпрестижніших музичних залях. На еміграції композитор писав багато нових музичних творів, компонував дуже багато дитячих мелодій, зокрема пісень на слова Романа Завадовича. Написана ним і дитяча опера «Червона шапочка» (лібретто Леоніда Полтави). Окрім того, він викладав в Українському інституті.
В.Безкоровайний мав шляхетну і мудру старість, працював до останнього, відведеного йому на цій землі, дня. У віці 85 років він повідомляв свого друга Леоніда Полтаву, що пише музику до містерії «Великий льох» та музику для «Львівської міщанки». На столі лежала робота над новою дитячою оперою… А до кінця життя залишалося менше року. 5-го березня 1966 року композитора не стало.
Велику творчу спадщину залишив по собі В.Безкоровайний для нас, нинішніх українців в Україні. На жаль, майже невідому. Опікується нею його дочка Ніля Безкоровайна-Стецьків і з її доброї волі твори композитора передані до рідного міста, де знайшли прихисток у Тернопільському Краєзнавчому Музею. Надіємося, що знайдуться зацікавлені люди, меценати, і твори композитора Безкоровайного будуть перевидані і значно поповнять і збагатять українську музичну культуру. Багато з них – справжні раритети на вірші Б.Лепкого, О.Олеся, Лесі Українки, Т.Шевченка, Р.Завадовича – збереглися у рукописах і досі не видані. Передала до музею дочка композитора і значну частину великого архіву свого батька (майже 400 одиниць збереження), серед яких більше сотні листів, світлин, книги, афіші, програми концертів, документи.
Серед літа Ніля Безкоровайна-Стецьків разом зі своїм чоловіком д-ром Євгеном Стецьковим були гостями Тернопільського Краєзнавчого Музею. І знову, як у далекі передвоєнні часи, звучала чарівна музика композитора Безкоровайного. Під час зустрічі з подружжям Стецькових її виконали вчителі й учні обласної експериментальної школи мистецтв. Тернопільська громада (а це науковці музею, працівники культури міста, представники мистецької еліти) була приємно здивована, коли з мелодеклямацією «Снишся мені» (вірші Б.Лепкого, музика В.Безкоровайного) виступила 75-річна дочка композитора, якій акомпаньював на фортепіяні викладач школи мистецтв, прекрасний піяніст Сергій Маловічко. У його віртуозному виконанні звучав також «Спомин з гір» (думка і коломийка для фортепіяну). Після виконання сольоспіву «У мамин день» (викладач школи мистецтв Людмила Грам’як) Ніля Стецьків з хвилюванням сказала: «Мені здавалося, що всі твори батька я чула, але цей направду чую вперше». І щиро подякувала за приємну несподіванку і дуже теплу зустріч з громадськістю міста, влаштовану Тернопільським Краєзнавчим Музеєм при співпраці з обласною експериментальною школою мистецтв.
Ярослава Гайдукевич,
Газета «Свобода», Тернопіль
текст: Свобода. Український щоденник
30.12.1997, №248, стор.: 2, 3
ЛЬВІВ. – Концерт з творів Василя Безкоровайного відбувся 21 вересня. Композитор, диригент, громадський діяч Василь Безкоровайний народився 1880 року. Основна музично-громадська діяльність В.Безкоровайного проходила в Тернополі. Його зусиллями були організовані філії Музичного інституту імені М.Лисенка в Тернополі й Золочеві. У 1944 році В.Безкоровайний емігрував з України, проживав у США, став ще одним українським композитором, творчість якого не увійшла у музичне життя українського народу. Проте двадцять років тому старанням Тетяни Воробкевич, голови осередку у спеціяльній школі імені Соломії Крушельницької, було поширено серед львівської дітвори збірник колядок «При ялинці» в перекладі для фортепіяно В.Безкоровайного.
Осінній концерт з творів В.Безкоровайного став ще одним свідченням повернення творчости композитора на рідну землю. Твори В.Без-коровайного виконували кращі львівські музиканти – заслужені артисти України Володимир Дуда (скрипка) та Олександр Громиш (вокал, баритон), співачка Ярослава Крилошанська (сопрано), піяністи Борис Кокотайло та Оксана Гринько. Хорові твори виконала капеля хлопчиків та юнаків «Дударик» під орудою Миколи Кацала.
Вступне слово про композитора виголосив Заслужений артист України Юрій Брилинський. Мелодійні, настроєві вокальні і хорові твори В.Безкоровайного написані на тексти Т.Шевченка, С Руданського, О.Олеся.
Концерт у Львові на честь 120-річчя Василя Безкоровайного, як і концерти з цієї нагоди у Києві, Симферополі, Тернополі, громадськість завдячує ініціятиві і матеріяльній підтримці Євгена Стецькова зі США, уроженця села Грушева на Львівщині. Євген Стецьків, зять Василя Безкоровайного, відомий лікар-анестезіолог, активний громадський діяч української громади США, автор численних гостро-публіцистичних статтей, книжки «Листи до друга в Україні» – роздумів про сучасне життя в Україні. Він теж відомий «сміхотерапевт», блискучий виконавець гуморесок П.Глазового.
Олександер Гринько,
Народний артист України, м. Львів
Свобода. Український щоденник.
23.11.2001, №47, стор.-18
Державами та народами не раз піднімалося питання стосовно їхньої місії на землі та історичного призначення. Людина завжди замислювалася над вічною проблемою: що я є, для чого прийшла у цей світ? Відкинувши нашарування минулого – явного і нез’ясовного, славного і ганебного, – всього того, що разом складає історію, погодьтеся, що серед визначених і суперечливих призначень України є ще одне – пісенне.
Який чинник є визначальним, за якою такою ознакою українська душа відчуває їй споріднену та близьку у далеких Австралії, Америці чи Канаді? За одягом? Його можна купити. Предметами побуту? Цього замало. Врешті-решт зробити щось власноруч можна і навчитися. А от коли звучить українське слово, лине українська пісня, спадає усе набуте, і бачаться сутність людини, її культура, її походження.
Чи знають наші діти (та й ми самі) ту українську еліту, котра творила історію начебто й у себе вдома, але завжди під пильним наглядом держави, а за кордоном – ніби вільно, але за ґратами багаторічної завіси? Якщо є розумний вчитель, він сам розповість дітям про це, оскільки поки що в підручниках цих відомостей обмаль (а то й немає взагалі), та щось доповнять вдома батьки при умові, що їм є про що розповісти. Тож залишається уповати на діяльність справжніх подвижників, котрі, розуміючи та відчуваючи вакуум знань з розвитку рідної української культури, відкривають для нас імена, вписані золотими літерами в історію світової культури та мистецтва. Серед них – ім’я композитора Василя Васильовича Безкоровайного.
Творча спадщина Василя Безкоровайного нараховує понад 350 творів різноманітних жанрів – пісні для мішаних та чоловічих хорів, солоспіви, численні композиції для фортепіано, скрипки, віолончелі, церковні пісні, обробки народних пісень. Серед творів, написаних для симфонічного оркестру, – «Думка-шумка», «Різдвяна увертюра». Дитяча казка-опера на три дії «Червона Шапочка» – один з останніх великих закінчених творів митця. Плідна діяльність Василя Безкоровайного свідчить про те, що він був не лише композитором, а й диригентом хорів, піаністом, педагогом, засновником оркестрів, музичних шкіл.
Василь Васильович Безкоровайний народився в місті Тернополі, 12 січня 1880 року. Змалку любив пісню й цікавився музикою, навчався грі на скрипці та фортепіано. Вивчав у Львові математику й фізику, продовжував вдосконалювати музичну освіту в консерваторії, де опановував також теорію музики. У 1898 році пише свій перший твір «Гей, хто на світі!» для баритона та чоловічого хору на вірші Івана Франка. Після навчання у Львові здійснив подорож країнами Західної Європи (побував у Відні, Парижі, Лондоні), де поглибив свою музичну освіту, знайомлячись з творами визначних композиторів. Повернувшись додому, викладав у Станіславові (Івано-Франківську), Тернополі, Золочеві. У цих містах організовував хори та оркестри, засновував відділи Українського Музичного Інституту ім. Миколи Лисенка. Безупинно створював нові музичні й вокальні твори, став відомим українським композитором, його хорові пісні й солоспіви лунали по містах і селах Галичини та поза нею.
Треба зважити на те, що це були важкі часи, коли людям нав’язувалися чужі звичаї, мова, адже західноукраїнські землі до 1939 року були під пануванням Австро-Угорщини, Польщі. Діяльність Василя Безкоровайного можна порівняти з подвигом, адже всією своєю творчістю він пропагував українську народну пісню, творчість рідного народу. Василь Безкоровайний ніколи не забував своїх витоків. Під час Другої світової війни був змушений залишити Батьківщину, спочатку перебував в Австрії, а 1949 року переїхав до США, до міста Баффало, де продовжив свою музично-композиторську діяльність. Перша українська казка-оперета для дітей «Червона Шапочка» була написана В. Безкоровайним у 1961 році на вірші поета Леоніда Полтави і з успіхом пройшла на сценах українських дитячих театрів у США, Канаді, Австралії.
12 березня 1999 року в Сімферополі було створено науково-творче товариство Василя Безкоровайного, мета і завдання якого – духовне відродження української нації, пропагування творчості маловідомих українських композиторів, насамперед, спадщини Василя Васильовича. Головою товариства є Богдан Миколайович Безкоровайний – родич композитора. У 2000 році мистецькі кола України широко відзначали 120-річчя від дня народження Василя Безкоровайного. Концерти, присвячені цій даті, пройшли у багатьох куточках нашої держави: у Будинку вчителя м. Києва, навчально-виховному комплексі «Українська школа-гімназія» м. Сімферополя, церкві святого Лазаря м. Львова, в Ужгородському державному музичному училищі ім. Дезидерія Задора, в Українському культурно-інформаційному центрі м. Севастополя, Луганській обласній універсальній бібліотеці, концертному залі ім. С. Прокоф’єва Донецької обласної філармонії. Проведенню концертів сприяв та надавав фінансову підтримку зять композитора, доктор медицини Євген Стецьків зі США.
Значущою подією для пропаганди українського пісенного слова та музичної спадщини талановитого українського композитора став вихід у світ компакт-диска «Затремтіли струни», присвяченого його творчості. Цей випуск був здійснений за ініціативи та жертовної підтримки Євгена Стецьківа в пам’ять про дружину Неонілу – дочку композитора Василя Безкоровайного. 26 листопада 2002 року у редакцію «Кримської світлиці» завітали Богдан Миколайович та Наталя Степанівна Безкоровайні. Тут відбулася презентація цього диска.
Робота над компакт-диском тривала шість років. Всі записи були здійснені у великій студії Національної радіокомпанії України. В роботі брали участь заслужена артистка України, лауреат премії АРК, солістка Кримської державної філармонії Наталя Безкоровайна (сопрано), заслужений артист України, соліст Національної радіокомпанії України Василь Бокач (баритон), лауреат міжнародних конкурсів Олесь Журавчак (сопілка), соліст Оркестру народних інструментів Національної радіокомпанії України Володимир Гонтар (скрипка), заслужена артистка України, солістка Національної філармонії України та Національного Будинку органної і камерної музики, солістка камерного ансамблю «Київ» Ганна Нужа (віолончель), викладач Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Людмила Скірко (фортепіано), а також оркестр народних інструментів Національної радіокомпанії України (художній керівник і головний диригент – народний артист України, професор Святослав Литвиненко). За словами Богдана Миколайовича, компакт-диск, котрий поєднав солоспіви, інструментальну музику, різножанрові твори (а всього їх 15), буде безкоштовно розповсюджений в музичних закладах Криму та України.
– З 350 творів Василя Безкоровайного свого часу видавалося лише близько 100 (на кошти автора), а ще 250 зараз перебувають у рукописах, – розповів журналістам Богдан Безкоровайний. – Вони збереглися завдяки зусиллям Стефанії Стебницької – дружини композитора та дочки Неоніли. Деякі твори знаходяться в науковій бібліотеці ім. В. Стефаника у Львові, а також в закритих фондах наукової бібліотеки Національної академії наук України. Наше завдання – їх відшукати, відтворити, дати нове життя. Частина спадщини була передана в Тернопільський краєзнавчий музей, Сімферопольському науково-творчому товариству, в Музей ім. М. Лисенка м. Києва.
На майбутнє плануємо організувати концерти в багатьох регіонах України, в яких звучатиме музика Василя Васильовича. Сподіваємося, що і в Криму його твори житимуть у виконанні дитячих, а також інструментальних, оркестрових колективів.
– Коли я вперше взяла ноти в руки, то зрозуміла, що не виконувати ці твори неможливо, вони наче для мене написані, – продовжує розмову Наталя Степанівна. – Ми повинні виховувати в собі почуття національності, слухаючи свою музику. За кордоном українці виживають, слухаючи національні твори. Стирається надпис на камені, пам’ятнику, а українська пісня залишатиметься вічно.
На цьому компакт-диску записаний «Сон» на слова Т. Шевченка у виконанні заслуженого артиста України Василя Бокача. Яка велич ідеї, думки! В чому наше призначення? Куди зникла наша козацька слава? Тож нам не треба плакатися, – треба співати, будувати, йти до людей! Тепер я знаю, що говорити людям зі сцени. Виходиш до них і відчуваєш цю ауру. Іноді відбуваються дивні речі, але це також зцілення – музикою, голосом, самою своєю присутністю. І душа людини відкривається, оживає, тому що її торкається жива українська пісня. Після концертів до мене підходять і дорослі, і діти, дивуються почутому та діляться враженнями: «Ми вперше почули такий величний голос!» Коли виступала у Польщі, прийшла до мене жіночка пересвідчитися, чи я не заховала десь мікрофон. Так я її запевнила, що ні, у мене немає нічого, окрім того, що дала мені природа. Пригадую випадок, коли, випадково потрапивши на мій виступ в Будинку офіцерів у Сімферополі, почувши українські пісні, дівчина допитувалася, де можна навчитися так співати. І тоді подумалося: так, дитино, не очерствіла твоя душа, відтанула…
Ще до виходу компакт-диска за сприяння товариства Василя Безкоровайного та Національної радіокомпанії України у 1997 році було зроблено записи, котрі увійшли до «Золотого фонду» нашої національної культури. З оркестром народних інструментів Національної радіокомпанії України я записала романси «Засумуй, трембіто» (слова Р. Купчинського), «Затремтіли струни» (на слова О. Олеся), «Де ж ти, листочку» (слова Б. Лепкого), «І сад зацвів» (слова М. Філянського), які включала до своїх концертів, що відбувалися в Криму, інших регіонах України, за кордоном. Коли відспівуєш концерт, то вже потім розмірковуєш, що вдалося, а що ні. І загалом це вже не так важливо, оскільки концерт вже пройшов.
А компакт-диск – це на віки. Чи знаєте ви, що означає записатися на компакт-диск, котрий увійде в «Золотий фонд» України? У мене на все був лише тиждень відрядження, робота виснажувала так, що не була певна, буду жива чи ні. Все потребує колосальної праці та енергії: щоб кожна нота була вивірена, кожний звук – чистий. Послухайте ж, яка тут музика! Коли слухаєш кожну пісню Василя Васильовича, уява домальовує картину, сповнену життя, простору, краси. Хочеться дихати на повні груди. Музика композитора заслуговує великої сцени, прекрасної акустики. Тож не випадково після концерту в Будинку вчителя м. Києва до нас підходили схвильовані, розчулені люди, вони плакали і говорили: «Ця музика не гірша від Рахманінова».
28 вересня 2001 року на запрошення Національної радіокомпанії України і народного артиста України, професора, композитора І. Карабиця я брала участь у ХІІ Міжнародному музичному фестивалі «КИЇВ МУЗИК ФЕСТ-2001», де композитори і виконавці багатьох країн представляли свою національну музику. На столичній сцені виконала солоспіви В. Безкоровайного на слова Олександра Олеся «Чари ночі», «Затремтіли струни». Поряд з творами корифеїв, митців зі світовим ім’ям, звучала музика і Василя Васильовича.
– Окрім концертної, займаюся й педагогічною діяльністю, викладаю в Кримському філіалі Київського національного університету культури та мистецтв, – продовжувала Наталя Степанівна. – До кожного треба шукати індивідуальний підхід. Трапляється так, що дитина гроші за навчання заплатила, а в голові немає нічого. Не хоче співати українською, відмовляється. Добре, кажу тоді, а що ж ти повезеш в Київ – столицю нашої держави, що там заспіваєш? І поступово дитина починає розуміти значимість свого навчання, своєї мови, її свідомість змінюється. Маю надію, що прекрасні твори Василя Безкоровайного будуть виконувати і наші діти.
В присутності працівників редакції «Кримської світлиці», журналістів «Кримської газети», «Голосу України» компакт-диск «Затремтіли струни» був вручений представникам радіокомпанії «Ассоль», які запевнили, що записані на ньому мелодії транслюватимуться і в радіомережі Криму. Компакт-диск «Затремтіли струни» був подарований і редактору відділу літератури газети «Кримська світлиця» Данилу Андрійовичу Кононенку, котрий, висловивши подяку, додав: «Я був особисто знайомий з Неонілою Стецьків – дочкою композитора, яка в 70-ті роки приїздила у складі українських митців Канади в Україну і побувала в Криму. Ніколи не думав, що це знайомство отаким бумерангом історії повернеться до мене і я триматиму в руках цей компакт-диск».
Богдан Миколайович та Наталя Степанівна Безкоровайні побажали працівникам «КС» добробуту, процвітання і висловили сподівання, що ця зустріч започаткує тісну співпрацю.
Оксана ЛИХОВЕЦЬКА
«Кримська Свiтлиця»
#49 за 06.12.2002
Якщо життя пройдене і уявлене у звуках, то рано чи пізно вони зіллються рясним дощем на ниви рідної землі, допомагаючи рости майбуттю. Велемовний тому приклад – творчість Василя Безкоровайного (1880 – 1966 рр.), видатного українського композитора, автора понад 350 різножанрових творів, диригента, піяніста-акомпаніятора, засновника музичних шкіл, хорів, оркестрів, громадського діяча, члена Українського музичного інституту Америки, чиї твори як і багатьох інших українських мистців, розвіяних лихоліттями першої половини XX віку, повертаються з архівних захоронень, з приватних збірок в Україну.
Вперше від свого батька я довідався, що у нашій родині був композитор, дідусі були двоюрідними братами. В часі тоталітарного режиму контакти з емігрантами не схвалювалися, зв’язків сім’ї не підтримували, тож про долю Василя Безкоровайного ми не знали. Лише навчаючись у Львівській консерваторії ім. М.Лисенка (1981-1986 рр.) у Науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, я вперше знайшов пожовклі партитури Василя Безкоровайного. Тоді ж проявилася професійна зацікавленість – подарувати друге життя його незаслужено забутій музичній спадщині.
В Симферополі вдалося віднайти адресу дочки композитора – Неоніли, яка мешкала в Америці. Відповідь не забарилась. Завдяки нашому активному листуванню вдалося повністю повернути творчість далекого родича в Україну.
12 березня 1999 року в Симферополі було створено науково-творче товариство Василя Безкоровайного, мета і завдання якого – пропагування творчості маловідомих українських композиторів. Відкриття такої організації, у зросійщеному Криму було не з легких. Прийшлось долати багато труднощів.
Оглядаючись на пройдений п’ятирічний шлях товариства, ми бачимо, що немало зроблено у популяризації музичної спадщини композитора Василя Безкоровайного. Разом з мистецькими колами України широко відзначалося 120-річчя від дня його народження. Концерти, присвячені цій даті відбулись у Будинку вчителя в Києві, навчально-виховному комплексі «Українська школа-гімназія у Симферополі, церкві святого Лазаря у Львові, в Ужгородському державному музичному училищі ім. Дезидерія Задора, в Українському культурно-інформаційному центрі Севастополя, в Тернопільській обласній філярмонії та інших осередках. Україна вперше почула відлуння з- за океану творчої спадщини Василя Безкоровайного. Проведенню концертів сприяв та надав фінансову підтримку зять композитора, уродженець села Грушева на Львівщині, відомий лікар-анестезіолог, активний громадський діяч української громади Америки, автор численних публіцистичних статтей, книжки «Листи до друга в Україні» – роздумів про сучасне життя в Україні – д-р Євген Стецьків.
Разом з Національною радіокомпанією України зроблені численні записи сольоспівів, інструментальних творів у перекладі для оркестри народних інструментів, здійснено ряд радіо- і телепередач про життя і творчість композитора у різних регіонах України.
На XII Міжнародному музичному фестивалі «Київ музик фест – 2001» вперше після довгих років замовчування прозвучали сольоспіви і В.Безкоровайного на слова Олександра Олеся «Чари ночі», «Затремтіли струни» у виконанні Заслуженої артистки України Наталі Безкоровайної. З 1 по 7 травня 2004 року в Сімферополі проходив V Міжнародний музичний конкурс «Синій птах», на якому зачаровувала всіх вокальна і скрипкова музика Василя Безкоровайного. Юний скрипаль Олександер Шинкаренко з Криму віртуозно виконав «Українську рапсодію» для скрипки і фортепіяно. Значущою подією став вихід у світ першого компакт-диск «Затремтіли струни» В.Безкоровайного. Цей випуск був здійснений на жертовної підтримки Євгена Стецьківа в пам’ять про дружину Неонілу – дочку композитора.
Праця над компакт-диском тривала шість років. В цьому проекті брали участь відомі співаки і музиканти Наталя Безкоровайна, Василь Бокоч, Олесь Журавчик, Володимир Гонтар, Ганна Нужа, Людмила Скірко, а також оркестр народних інструментів національної радіокомпанії України (художній керівник і головний диригент – Народний артист України, проф. Святослав Литвиненко). Компакт-диск поєднав сольоспіви, інструментальну музику, різножанрові твори. За словами відомого музикознавця Романа Савицького (мол.), ця музика «щира, непідроблена, національно виразна… є радше музикою серця, ніж мистецтва інтелекту».
Наступною важливою працею товариства став випуск компакт-диску концертно-оперної співачки Наталі Безкоровайної – «Народжена вогнем» (червень 2004 р.). Починаючи з 1996 року співачка здійснила багато записів на Українському радіо з симфонічною і народною оркестрами (Національної радіокомпанії України), що увійшли до золотого фонду нашої національної культури. Українські народні пісні, романси, оперні арії, сольоспіви Василя Безкоровайного (всього 23 твори) гідно представляє компакт-диск, створити який допомогли Євген Стецьків (США), Тетяна Мосіюк (Україна), Зіна Зубович (Канада).
Наступне завдання – відтворити і дати нове життя нотам Василя Безкоровайного. Свого часу з 350 творів видавалося близько 100 (на кошти автора), а ще 250 збереглися завдяки зусиллям Стефанії Стебницької – дружини композитора та дочки Неоніли. Деякі ноти є в бібліотеках і музеях. В липні 2004 року, за сприянням і фінансовою підтримкою Євгена Стецьківа і Зіни Зубович, у видавництві «Доля» (Сімферополь), вийшов збірник Василя Безкоровайного «Українські думки» для скрипки і фортепіяна. У здійсненні проекту брав участь Заслужений діяч мистців України Олег Мамченко.
У 2005 році товариство планує організувати ювілейні концерти до 125-річчя від дня народження В.Безкоровайного в багатьох регіонах України, особливо на батьківщині композитора у Тернополі. Ми щиро дякуємо за матеріяльну допомогу жертводавцям Стефанії Тисовській, Люсі і Степану Дудадякам, Миронові Чолганові зі США, які не залишилися байдужі до культурної спадщини Василя Безкоровайного.
Богдан Безкоровайний, Симферополь
Свобода. Український щоденник
22.10.2004, №43, стор.-15
Нещодавно в актовій залі Сімферопольського художнього музею відбулася презентація навчального посібника «Сонати для фортепіано» та концерт, присвячений творчості Василя Безкоровайного. Це свято не залишило байдужим жодного з присутніх, подарувавши відчуття віри, надії, впевненості у всепереможній силі любові до ближніх, до рідної землі. Ведучий вечора – племінник композитора Богдан Безкоровайний – голова Товариства імені Василя Безкоровайного у Сімферополі, щиро подякував В. Ю. Кунцову – голові Сімферопольської організації партії «Народний союз» «Наша Україна», В. Е. Єрмакову – генеральному директору Всеукраїнського інформаційно-культурного центру, та директору Сімферопольського художнього музею Л. В. Кудряшовій за допомогу у проведенні заходу.
Коли нація не має вождів, вождями стають митці! Йшлося про долю Василя Безкоровайного та його сучасників. Композитор народився 12 січня 1880 року у Тернополі. З юних літ захопився грою на фортепіано та скрипці, брав участь у струнному оркестрі гімназистів. Закінчив фізико-математичний факультет Львівського університету (1908) і працював учителем Львівської гімназії (1908-1910), вчився гармонії та композиції у Мечислава Солтиса та Станіслава Нев’ядомського. Згодом, був учителем гімназій міст Тарнова (Польща, 1910-1911), Станіслава (1911-1913), Тернополя (1914-1929), Золочева (1929-1935).
Під час педагогічної праці з 1908 року (окрім Тарнова), як правило, диригував хорами товариства «Боян». З 1935 року керує тернопільським «Бояном» та церковним хором у Львові (1938-1944). Василь Безкоровайний жив і творив у складні, тривожні часи – Перша й Друга світові війни, виживання в умовах переслідування, табори в Австрії (м. Габльонц, 1944-1949). У 1949 році переїхав до США (Буффало), де працював професором гри на фортепіано. Брав активну участь, як піаніст, в українських ювілейних концертах, зокрема, пам’яті Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, а також балетних виступах дітей і молоді в Буффало та інших містах. У цих концертах звучала і його вокальна та інструментальна музика, яка виконувалася і на американських концертах. Наприклад, в серії концертів музики композиторів слов’янських народів виконували скрипкові твори Василя Безкоровайного: «Козаченьку, куди йдеш?» та три «Думки», на іншому – «Спомин з гір» та дві «Думки». А творчо оновлена «Українська різдвяна увертюра», виконана оркестром Буффальської філармонії в 1956 році, здобула величезний успіх. Ця ж увертюра успішно виконувалася і в Лос-Анджелесі. У листі до Василя Безкоровайного Соня Березовська писала: «Різдвяна увертюра» мала свій дебют у Сан-Фернандо Стейт коледжі… Я раділа, що могла представити красу української коляди в такий спосіб. Студенти, а головне, професори музичного відділу хотіли глянути на ноти і довідатися щось про композитора. Композиція всім дуже сподобалася…».
Музика Василя Безкоровайного щира, національно своєрідна, мелодійна. Вона близька духом і зрозуміла нашому сучасникові. Його творчість сягає корінням до рідної землі, взаємопов’язана з народним пісенним мелосом, хвилююча у своїй задушевності, ліричності. Діапазон тематики творів широкий – вони то елегійні, то лірико-драматичні, то збуджено емоційні. Напевно, ключ до ліризму В.Безкоровайного варто шукати також у поезії Т. Шевченка та О. Олеся. Його музика – від найпростіших обробок народних пісень до складних п’єс для скрипки, фортепіано, хорів, солоспівів і дитячих пісень.
Помер Василь Безкоровайний 5 березня 1966 року в США, у місті Буффало, залишивши у спадок понад 350 творів. Композитор Василь Безкоровайний належить до покоління митців, які жили і працювали для свого народу, але їхня творчість з різних причин була майже не відома широкій громадськості. Тільки в роки незалежності України вдалося відродити це ім’я для нашої культури завдяки дослідницько-пропагандистській діяльності завідувача культурно-освітницького відділу ВІКЦ, заслуженого працівника культури України Богдана Безкоровайного, який, маючи з ним спільні родинні корені, організував і провів в Україні понад 30 концертів його творів, створив у Криму наукове товариство його імені.
Музика В.Безкоровайного все частіше звучить у концертних програмах, по телебаченню і радіомовленню. У 2002 році Національна радіокомпанія України випустила перший ліцензійний компакт-диск композитора «Затремтіли струни», в який увійшли твори різних жанрів для оркестру, п’єси для скрипки та фортепіано, солоспіви, а в 2004 р. – другий: «Народжена вогнем» із записами його солоспівів у виконанні заслуженої артистки України, солістки Кримської державної філармонії Наталі Безкоровайної. У цьому ж році у м. Сімферополі товариством було випущено перший нотний збірник В.Безкоровайного із дванадцяти «Українських думок» для скрипки і фортепіано. Його ім’я занесене до Сучасної енциклопедії України (2003 р.) та Української музичної енциклопедії видавництва Національної академії наук України (2006 р.).
У новий нотний збірник «Сонати для фортепіано», який упорядкував Б.Безкоровайний, увійшли три сонати композитора, їхній музично-естетичний аналіз і мелодичні поради щодо виконання. Вони приваблюють широкою колористикою думок і почуттів, наснажені народнопісенними елементами, які визначили не тільки їхній образний зміст і настрій, а й принципи розвитку тематизму, ладо-гармонічне наповнення, особливості фактури і голосоведіння. Це видання стало ще одним кроком до внесення творчості В.Безкоровайного у скарбницю української музичної культури, збагачення концертного і педагогічного репертуару як мистецьких, так і музично-педагогічних навчальних закладів сучасними високохудожніми зразками національного мистецтва.
На цьому мистецькому вечорі у виконанні професійної піаністки, лауреата Всесоюзного конкурсу і міжнародних фестивалів Олени Картєлішевої прозвучали фортепіанний твір композитора – думка соль-мінор та друга частина третьої сонати № 3 презентованого збірника. Заслужена артистка України, лауреат премії АРК, солістка Кримської філармонії Наталя Безкоровайна, дружина Богдана Безкоровайного, подарувала слухачам пісні «Затремтіли струни» на слова Олександра Олеся, «Де ж ти, листочку?» на слова Богдана Лепкого. Прозвучала «Українська рапсодія» для скрипки і фортепіано у виконанні молодого конкурсанта міжнародного рівня Олександра Шинкаренка.
Хочу подякувати організаторам цієї презентації, адже такі заходи сприяють популяризації призабутих перлин рідної культури.
Тамара Бережна,
молодший науковий співробітник
Кримської філії Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України, член Наукового товариства ім. Шевченка
«Кримська Свiтлиця»
#44 за 31.10.2008
СИМФЕРОПІЛЬ. – В Білій залі Кримської філармонії 15 січня відбувся концерт «Повернення скарбів» з нагоди 130-річчя від дня народження композитора Василя Безкоровайного.
Відкрив програму жіночий вокальний ансамбль Симферопольського музичного училища ім. Петра Чайковського «Тегга Таігіса» під керівництвом Заслуженого працівника культури Автономної Республіки Крим Олени Прокопець виконанням творів «Отче наш», «Вечірня молитва», колядки «Ой, в Єрусалимі рано задзвонили» і щедрівки.
Внучатий племінник композитора, Заслужений працівник культури України, завідувач культурно-освітнім відділом Всеукраїнського інформаційно-культурного центру Богдан Безкоровайний розповів слухачам про маловідомі сторінки життя свого талановитого родича.
Б.Безкоровайний у 1999 році створив в Симферополі Науково-творче товариство ім. В.Безкоровайного, яке від 2000 року, за сприяння д-ра Євгена Стецькова (19212009), зятя композитора, провело 40 благодійних концертів у різних містах України, випустило компакт-диск В.Безкоровайного «Затремтіли струни» (Київ, 2002) та нотні збірники «Українські думки» для скрипки і фортепіяна (Симферопіль, 2004), «Сонати для фортепіяна» (Симферопіль, 2008), «П’єси на українські теми для фортепіяна в чотири руки» (Симферопіль, 2009).
Бурхливими оплесками учасники вечора зустріли виступ Заслуженої артистки України, солістки Кримської філармонії Наталі Безкоровайної. Саме їй належить честь у відкритті сольоспівів В.Безкоровайного. Солістка виконала під фортепіянний супровід Тетяни Єрмакової чотири вокальні твори мистця.
Ще один вокальний твір композитора – «Сон» на слова Тараса Шевченка виконав студент Кримського університету культури, мистецтв і туризму Федір Марченко (концертмайстер Ірина Семухіна-Боровська).
Поезію з музикою поєднала в мелодеклямації «Минають дні» на слова Т.Шевченка Олена Горковенко. Інструментальні твори В.Безкоровайного віртуозно виконали лавреат міжнародних конкурсів Олена Картелішева (фортепіян), Наталя Шапкіна (віолончель) та Ібраім Арабаджиєв (скрипка).
На завершення концерту з різдвяними привітаннями виступив відомий у Криму та за його межами ансамбль «Раданиця», яким керує Олена Політнєва. Юні артисти стали лавреатами міжнародних фестивалів у Франції та Голяндії, а на VII Всеукраїнському фестивалі «Різдвяний зорепад» у Києві здобули ґранпрі. Генеральний директор Всеукраїнського інформаційно-культурного центру Владислав Єрмаков повідомив, що спільно з Науково-творчим товариством ім. В.Безкоровайного досягнуто домовлености з керівництвом Тернопільської обласної адміністрації про присвоєння одній з музичних шкіл обласного центру імені композитора.
Мистецтвознавець Кримської філармонії Євгенія Матеєнко щиро подякувала за сприяння у проведенні цього мистецького заходу онукам композитора В.Безкоровайного – Ромі Лонґ-Стецьків і Андрієві Стецькову (США), Науково-творчому товариству ім. В.Безкоровайного та ін.
З нагоди 130-річчя від дня народження В.Безкоровайного «Укрпошта» випустила художній маркований конверт.
Богдан Безкоровайний
Свобода. Український щоденник.
12.02.2010, №7, стор.-22
Композитор Василь Безкоровайний народився 12 січня 1880 року в Тернополі. Перші лекції гри на фортепіяні давав йому батько, пізніше – сестра, яка досить добре грала. Ще учнем старших кляс української гімназії він створив хор і оркестру, а в 17-річному віці почав писати музику. Є свідчення, що першим його твором була пісня «Гей, хто на світі» на слова Івана Франка, а першим її виконавцем був очолюваний ним хор гімназистів. У той же час цю пісню виконував львівський хор «Бандурист».
В числі інших творів молодого композитора найвідомішою стала «Полуботко» («Віє вітер, віє буйний, бур’ян похилився») для мішаного хору в супроводі фортепіяна. Ця пісня припала до душі навіть авторові тексту – Богданові Лепкому, який вперше почув її у виконанні студентського хору університету в Кракові.
Після закінчення гімназії В.Безкоровайний навчався у Львівському політехнічному інституті і водночас – в Музичному інституті ім. Миколи Лисенка, однак, невдовзі захворів запаленням легенів і деякий час лікувався на узбережжі Адріятичного моря, а пізніше – у Карпатах. Саме тут, під впливом гуцульських мелодій, він написав декілька українських думок та популярні й донині «Спомини з гір».
Повернувшись до Львова, В.Безкоровайний закінчив навчання в університеті та інституті і отримав працю вчителя музики у Львівській академічній гімназії, де відразу узявся за створення учнівської камерної оркестри та став заступником дириґента «Львівського бояну». Це давало змогу заробити на подорожі, і за короткий час він побував у Відні, Парижі, Берліні й Лондоні.
Просвітницькі організації запросили композитора до Станіславова, де він керував «Станіславським бояном» і симфонічною камерною оркестрою, вчителював в українській гімназії, писав пісні. Дуже вчасно з’явилася його пісня «Не хиляйте вділ прапора» на слова Б.Лепкого.
Не хиляйте вділ прапора,
Лиш держіть його високо
І не знайте, що покора –
Страх нікчемний, думка хора.
Цю пісню підхопили маси. Не було в Галичині хору, який би її не співав, а особливо патріотично налаштована молодь.
Однак, невисока платня не влаштовувала композитора, і 1 918 року він повернувся до Тернополя, де став вчителем музики рідної гімназії. Тут його любили всі і всюди.
Та почалася польська окупація. 1919 року В.Безкоровайного арештувала поліція. Розповідає І. Назарко: «Одного дня польська поліція впала до нашої гімназії під час науки, зробила ревізію, знайшла в кишенях деяких «семаків і восьмаків» револьвери, а навіть ручні гранати. Арештувала хлопців, а з ними деяких вчителів, як нашого улюбленого господаря класу і вчителя співу Василя Безкоровайного… Після декількох тижнів наші вчителі повернулися з польської в’язниці змарнілі й збідовані, але за це ми ще більше їх полюбили».
1920 року В.Безкоровайний одружився зі своєю ученицею Стефанією Стебницькою, яка мала неабиякі здібності до музики та драматургії. Вона, разом з чоловіком і учнями української гімназії, активно взялася за постановку цілого ряд драматичних дитячих і дорослих вистав. У цей же час у сім’ї Безкоровайних народилася донька Неоніла (відома в майбутньому співачка і драматична акторка).
Ті роки були особливо плідними для мистця. Один за одним з’являються його численні фортепіянні та скрипкові твори, сольоспіви й хорові обробки. Серед них «Українська рапсодія», «Пісня без слів», «Заграй мені, цигане старий», «Вечірні мрії», «Козаченьку, куди йдеш?», «Думи мої» й інші.
1922 року В.Безкоровайний відкриває при товаристві «Боян» філію Львівського музичного інституту ім. М.Лисенка. На той час «Боян» був найкращим мішаним хором у місті.
Композитор працював із хором плідно й продуктивно, про що свідчать численні твори, які хор виконував на концерті до 30-ліття музичної діяльности композитора, що відбувся в червні 1928 року.
Польській владі не сподобалась така активна діяльність В.Безкоровайного, і його перевели до Золочева, а згодом і зовсім усунули від праці в школі. Та це не зупинило мистця. У Золочеві композитор організував смичкову і духову оркестри, разом з дружиною влаштовував театральні вистави.
1935 року сім’я Безкоровайних переїхала до Львова. У вересні 1939 року в західну Україну прийшли більшовики. Служби НКВД тримали в арешті Неонілу, звинувативши її в націоналістичній діяльності.
Розпочалася Друга світова війна. 1944 року сім’я Безкоровайних еміґрувала до Австрії, де В. Безкоровайний керував церковним хором та продовжував писати музику.
У 1949 році Безкоровайні виїхали до США і оселилися в Бафало, Ню-Йорк. Композитор працював у філії Музичного інституту ім. М.Лисенка, заснованій Михайлом Гайворонським у Ню-Йорку, його обрали головою мішаного хору Українського Конґресового Комітету Америки.
У листопаді 1956 року на концерті в «Кляйнганс Мюзік гол» у виконанні великої симфонічної оркестри вперше прозвучала його «Українська Різдвяна увертюра», що викликала захоплення американських слухачів.
У Бафало В.Безкоровайний заприятелював з поетом Леонідом Полтавою, і вони створили дитячу оперу «Червона шапочка», прем’єра якої відбулася у 1959 році. З’явилися сольоспіви, написані для відомого в Канаді баса Йосипа Гошуляка, для Михайла Голинського.
Творча спадщина композитора налічує понад 350 творів. 40 з них – для скрипки, 80 – для фортепіяна, декілька – для віолончелі, хорові твори та сольоспіви.
Ще за життя композитора в США було видано дві його збірки фортепіянових творів. Сам композитор намагався виступати перед слухачами. У березні 1961 року на одному із концертів у Бафало він виступав разом із своєю донькою Н.Безкоровайною-Стецьків.
В.Безкоровайний неодноразово бував у Торонто на концертах його творів. Тут його радо зустрічали учні музичної студії Оксани Бризгун-Соколик, яка донині є палкою шанувальницею і пропаґандисткою його творчости. 5 березня 1966 року В.Безкоровайний помер у Бафало, де його й поховано. Проминули літа, та залишилися добрі діяння мистця.
Анатолій Житкевич,
член Національної спілки письменників України
Свобода. Український щоденник.
12.02.2010, №7, стор.-22
ТЕРНОПІЛЬ. – В Україні відзначено 130-річчя від дня народження українського музиканта й композитора Василя Безкоровайного. На честь цієї річниці Тернопільська обласна адміністрація присвоїла ім’я видатного земляка одній з музичних шкіл міста. 26 лютого у школі відбулася перша в Україні вистава його музичної казки «Червона Шапочка», яка свого часу була поставлена в Торонто, Ню-Йорку та в інших містах Канади, США і Австралії. В Симферополі, видавництво «Таврія» випустило збірку його музичних творів «П’єси на українські теми для фортепіяна в чотири руки».
3 березня відбулося ювілейне погашення художнього конверту, випущеного «Укрпоштою» до пам’ятної дати. В залі пошти кримської столиці була розгорнута ювілейна виставка, на якій були показані видані за кордоном і в Україні твори В.Безкоровайного, оригінали його рукописів, світлини, лунала його музика.
Зі словами вітання до тих, хто прийшов на урочистості, звернувся головний організатор заходу в Симферополі, відомий музикант, Заслужений працівник культури України, внучатий племінник композитора Богдан Безкоровайний.
Олекса Рубан
СИМФЕРОПІЛЬ. – «Коли я вперше зіграла на фортепіяні вокальний твір «Затремтіли струни» нового тоді для мене композитора Василя Безкоровайного, то зрозуміла, що він написаний ніби для мене», – сказала Заслужена артистка України Наталя Безкоровайна, дружина Б.Безкоровайного, яка першою відкрила для українських слухачів сім із більш як 40 створених ним солоспівів, записавши їх із оркестрою народних інструментів Національної радіокомпанії України у 2002 році на компакт-диску під такою ж назвою, який увійшов до золотої колекції українського музичного мистецтва.
Нова зустріч з творчістю В.Безкоровайного відбулася в залі мистецтв Кримської республіканської наукової бібліотеки ім. Івана Франка. На ній було представлено новий нотний збірник «П’єси на українські теми для фортепіяна в чотири руки».
Презентацію провело Симферопольське міське науково-творче товариство ім. В.Безкоровайного спільно з Всеукраїнським інформаційно-культурним центром в рамках відзначення 130-річчя від дня народження композитора.
Заслужений працівник культури України Богдан Безкоровайний розповів про нове видання.
На презентації збірника учениці Симферопольської музичної школи № 1 Злата Семенова і Олена Батлук виконали в парі з Веронікою Євдокимовою дві п’єси композитора В.Безкоровайного – «Вийшли в поле косарі» та «Вільхівка». Вони першими й отримали в подарунок від видавців нове нотне видання, яке незабаром надійде в усі музичні школи Симферополя.
Завершальним акордом свята музики став виступ Заслуженої артистки України Н.Безкоровайної, яка виконала в супроводі концертмайстра Тетяни Єрмакової два його солоспіви – «Затремтіли струни» і «Де ж ти, листочку?».
Валентина Настіна
Свобода. Український щоденник.
09.04.2010, №15, стор.-15
Довгий шлях пройшов у часі – майже півстоліття, подолалися в просторі тисячі кілометрів через Атлантичний океан, щоб зібралися і були видані в одному збірнику всі вокальні твори українського композитора Василя Безкоровайного, чия спадщина тривалий час залишалася невідомою не лише широким колам меломанів, а й музикантам-професіоналам. Та чи композитора тільки? Широта його інтересів була настільки велика – фізика, математика, філологія, музика, що він одночасно навчався в трьох університетах. Гімназія, учительська семінарія, переїзд із Тернополя у Львів. Дивовижна біографія!
Так розпочав свій виступ Олег Габріелян, ректор Кримського університету культури, мистецтв і туризму, професор, доктор філософських наук, на презентації нотного збірника «Василь Безкоровайний. Вокальні твори», що відбулася цього тижня в одній з аудиторій закладу.
— Невтримна енергія композитора, його бажання поділитися нею з людьми передалися наступним поколінням цієї талановитої родини. Створену Василем Безкоровайним музику, немов факел, перенесли з іншого континенту на рідну землю, додому, подружжя Наталя і Богдан Безкоровайні. І мені приємно, що це зробили мої колеги, — зазначив О. Габріелян.
— Безкоровайних знали в Криму як працівників мистецтва, а після цього проекту вони стали відомі і як видавці, — додає генеральний директор Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр», кандидат філософських наук Микола Кузьмін. – Їхнє нове видання, уже четверте за рахунком, — не просто зібрання нот для виконавців. Це і красиво, естетично оформлена книга.
У перших трьох збірниках Сімферопольське міське науково-творче товариство композитора Василя Безкоровайного відкрило музичній громадськості «Українські думки для скрипки і фортепіано», «Три сонати для фортепіано» і «П’єси на українські теми для фортепіано в чотири руки». Всього ж музична спадщина композитора налічує понад 350 творів різних жанрів для скрипки, віолончелі, цитри, фортепіано, хорів, голосу, оркестрів.
Сьогодні не так багато видається в Криму нот, в основному кишенькового формату, і нотні збірники творів В. Безкоровайного, поповнивши скарбницю української музики, засвідчують, що музи не мовчать, продовжують будити, радувати людей, залишають як артефакти історії слід на землі та в наших душах.
Але якщо книги нині можна читати і в електронному вигляді, з планшета наприклад, то ноти без паперових носіїв грати неможливо. Отже, цінність друкованого нотного матеріалу стає ще більшою.
Рецензенти нотного збірника — доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри історії мистецтвознавства Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Любов Кияновська та кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри мистецтвознавства та фортепіано Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, голова Дрогобицького НТШ Людомир Філоненко зазначають, що його видання стало можливим завдяки самовідданій праці авторів та упорядників нотного матеріалу – нащадків Василя Безкоровайного: внучатого племінника композитора, заслуженого працівника культури України, завідувача культурно-освітнього відділу ВІКЦ Богдана Безкоровайного та його дружини, заслуженої артистки України, доцента кафедри вокального та інструментального мистецтва Кримського університету культури, мистецтв і туризму, відомої співачки Наталії Безкоровайної. Адже, піднімаючи з архівів на поверхню спадщину митця, що так довго залишалася недослідженою, світила не тільки численними пустками, а й обросла об’ємною неточною інформацією, вони змушені були займатися як своїм безпосереднім завданням – збиранням і редагуванням нот солоспівів Василя Безкоровайного, так і почасти відкривати в собі таланти детектива – в пошуках бракуючих ланок ланцюга, реставратора, – складаючи з неповних, уривчастих, іноді «затертих» повідомлень цілісну картину, а також виявляти докладність історика, художню інтуїцію естетика, філософа. Інакше справді неможливо вибудувати обґрунтовану панораму його вокальної творчості, як і творчого доробку в усьому обсязі.
— Я навчався у Львівській консерваторії, коли мені в обласній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника зробили ксерокопії п’яти творів Василя Безкоровайного: трьох – для скрипки і двох – для фортепіано. З того часу і розпочалося моє знайомство з його творчістю, — розповідає Б. Безкоровайний. – Він був дуже освіченою людиною, досконало знав шість мов, грав на багатьох музичних інструментах, найкраще – на фортепіано. У 27 років став професором.
Його розповідь продовжив документальний відеоряд, створений провідним редактором ВІКЦ Сергієм Анур’євим. І на екрані кадр за кадром проходить усе життя композитора, диригента, піаніста, педагога, культурно-громадського діяча, який жив і працював в Україні, Австрії та США (1880-1966). В озвученні слайдів використано «Гуцульську думку та коломийки» В. Безкоровайного у виконанні оркестру народних інструментів Національної радіокомпанії України під керуванням диригента, народного артиста України Святослава Литвиненка.
Музика створена. Однак якщо партитура тільки лежить у шухляді столу, то перестає бути подієвим явищем.
— Я слухаю, як у наших аудиторіях з подачі Наталії Безкоровайної музику Василя Безкоровайного виконують студенти, хор і впевнена, що вона звучатиме і в майбутньому, — говорить проректор з наукової роботи університету, кандидат мистецтвознавства Олена Чайка. – Його музика – мелодійна, слов’янська, близька нам за духом.
І як підтвердження її слів у зал заходить студентський мішаний хор і виконує під керівництвом заслуженого працівника культури України Катерини Альохіної твори В. Безкоровайного «Народним лицарям» на слова О. Олеся та «Ой у саду» (слова народні). Ще один вокальний твір на слова О. Олеся – романс «Чари ночі» заспівала вихованка Н. Безкоровайної, студентка четвертого курсу вокального факультету Анастасія Бистрова.
А Н. Безкоровайна, враховуючи голосові регістри студентів, уже підбирає їм для співу інші твори з нового вокального збірника. Його рекомендовано до друку Вченою радою університету та адресовано студентам, викладачам музичних закладів, а також усім шанувальникам української вокальної музики як вагоме джерело у формуванні художнього смаку і творчої особистості. Сама вона першою в Україні ще більше десяти років тому виконала цілу низку солоспівів, шість записала на своєму іменному компакт-диску «Народжена вогнем». Ще вісім вокальних творів у її виконанні та інших українських артистів записані разом з інструментальною музикою композитора на диску «Затремтіли струни».
Ці два диски увійшли в золотий фонд Національної радіокомпанії України, і в багатонаціональному Криму можуть бути орієнтиром у вивченні української пісенної творчості. Адже недарма в народі говорять: чим букет різноманітніший, тим він духмяніший.
Інструментальна музика В. Безкоровайного звучала на міжнародних фестивалях «Синій птах», «Київ Музик Фест». А його романси «Затремтіли струни» на слова О. Олеся і «Де ж ти, листочку?» на слова Б. Лепкого торкалися найглибших струн душі присутніх у залі, коли їх заспівала Наталя Безкоровайна у супроводі концертмейстера Тетяни Єрмакової.
Нотний збірник обсягом понад 180 сторінок, в який увійшли 47 музичних творів, 33 з яких були в рукописах, підготовлено до друку у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі. Його видано тиражем в одну тисячу примірників за сприяння Міністерства культури АР Крим, Кримського університету культури, мистецтв і туризму та при фінансовій підтримці Роми Стецьків-Лонґ із Флориди та Андрія Стецьківа, відомого філадельфійського адвоката – внуків композитора Василя Безкоровайного в пам’ять про своїх батьків – Неонілу Стецьків-Безкоровайну і доктора медицини Євгена Стецьківа.
У листопаді 2013 року Наталя і Богдан Безкоровайні здійснили поїздку в США і побували в місцях, де композитор проживав в останні роки (м. Буффало, штат Нью-Йорк). У концерті, проведеному в Українському освітньо-культурному центрі Філадельфії, Н. Безкоровайна виконала його вокальні твори, а в Нью-Йорку – в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка та Українському музеї подружжя провело презентацію компакт-дисків і видань архівних нот.
Музика В. Безкоровайного звучить по радіо, телебаченню, у концертах, і все більше людей у Криму відкривають для себе цей пласт української пісенної культури, потрапляють у коло її зачарування. Композитор і музикант, заслужений діяч мистецтв Криму В’ячеслав Бобров зазначив, що його професійний інтерес до творчості В. Безкоровайного зростав з кожним концертом, на яких він побував. Ця музика яскрава, емоційна, дуже різноманітна за своєю жанровою спрямованістю і стилістикою. Вона написана істинним майстром, професіоналом з широким творчим діапазоном.
В’ячеслав Бобров, головний редактор газети «Кримська світлиця» Віктор Качула, голова республіканського культурно-просвітницького товариства кримчаків «Кримчахлар» Дора Пиркова та інші виступаючі висловлювали щиру вдячність Наталії та Богдану Безкоровайним за те, що протягом майже трьох десятиріч так послідовно, натхненно і захоплено проводять на високому професійному рівні роботу щодо систематизації, видання і популяризації творчої спадщини свого талановитого родича. Презентація збірника вокальних творів В. Безкоровайного, на їхню думку, ще більше наблизить виконавців і слухачів до його музики, яка, без сумніву, належить до скарбниці не лише української, а й європейської і світової музичної культури.
Валентина НАСТІНА
«Кримська Свiтлиця»
#42 за 17.10.2014
Богдан Безкоровайний — нащадок відомого українського композитора Василя Безкоровайного — разом з дружиною Наталею, заслуженою артисткою України, завітали до Києва з окупованого півострову, аби презентувати нотний збірник: «Василь Безкоровайний. Вокальні твори». Це вже четверте, здійснене протягом кількох останніх років Сімферопольським міським науково-творчим товариством композитора В. Безкоровайного видання його музики.
Як зазначив пан Богдан для них було вкрай важливим привезти до столиці та презентувати твори композитора, які день за днем вже протягом 20 років збирала кримська родина, аби поповнити скарбничку української культури. Адже спадщина Василя Безкоровайного: композитора, диригента, піаніста, педагога, культурно-громадського діяча, який після Другої світової війни емігрував за кордон і проживав у США, тривалий час залишалася невідомою в Україні не лише широким колам меломанів, а й музикантам-професіоналам.
«Піднімаючи з архівів на поверхню спадщину митця, яка так довго залишалася недослідженою, світила не тільки численними пустками, а й обросла об’ємною неточною інформацією. Ми змушені були з дружиною займатися як своїм безпосереднім завданням – збиранням і редагуванням нот солоспівів Василя Безкоровайного, так і почасти відкривати в собі таланти детектива – в пошуках бракуючих ланок ланцюга, реставратора – складаючи з неповних, уривчастих, іноді «затертих» повідомлень цілісну картину, а також виявляти докладність історика, художню інтуїцію естетика, філософа. Інакше справді неможливо вибудувати обґрунтовану панораму його вокальної творчості, як і творчого доробку в усьому обсязі», — сказав пан Богдан, згадуючи щоденну клопітку родинну працю над спадщиною пращура.
Під час концерту-презентації, атмосфера у Великій концертній студії Національної радіокомпанії України, де відбувався захід, була надзвичайно затишною, а для багатьох присутніх на ній — до болю рідною. Адже концерт відвідали кримчани, які волею долі стали вимушеними переселенцями. Вони з теплотою згадували ті дні, коли збиралися разом на концерти родини Безкоровайних в Криму. «Так сталося, що доля нас розкидала по всій Україні, але ми не втрачаємо зв’язок один з одним. Ми дуже раді що родина Безкоровайних завітала до Києва. В Криму залишилося багато наших друзів, однодумців. Я хочу щоб вся Україна розуміла, що там є українці, є українська пісня, культура. Там досить багато чого є українського», — сказав Андрій Щекун, голова «Кримського центру ділового та культурного співробітництва «Український дім».
Довідково: Новий нотний збірник, в якому понад 180 сторінок, надруковано тиражем одна тисяча примірників при фінансовій підтримці Роми Стецьків-Лонґ і Андрія Стецьківа – внуків композитора Василя Безкоровайного в пам’ять про своїх батьків – Неонілу Стецьків-Безкоровайну і доктора медицини Євгена Стецьківа.
Вікторія Чорноморська
31.08.2015
«Голос Криму»