Марія Байко – українська концертно-камерна співачка (сопрано). Педагог, бандуристка, солістка вокального тріо сестер Бойко. 3аслужена артистка. УРСР (1969), Народна артистка УРСР (1979)

Марія Байко народилась 2 березня 1931 року в с. Яблуниця Берегівського району на Лемківщині, Ряшів., тепер Жешувського воєводства, Польща.

Дитинство Марії Байко та її сестер проходило у селі Яблуниця на Лемківщині. Батьки були заможними і шанованими у селі господарями, національно свідомими українцями. Але найбільшим багатством батька Якова Тимофійовича і мами Магдалинн Павлівни були їхні доньки: Зеня, Даня, Маруся, Ніна, Ірина, усі напрочуд вродливі й музично обдаровані. На їхній шлях до музики безпосередньо вплинув м’який, щирий, душевний спів матері.

У 1945 році сім’я поселилась у місті Буську, що на Львівщині. Тут минули шкільні роки сестер. Вони часто виступали в гуртках художньої самодіяльності у Буській школі, їх як кращих виконавиць посилали на районні, обласні, навіть республіканські олімпіади.

З 1947 до 1952 року Марія Байко разом із старшою сестрою Даниїлою, а згодом і Ніною навчалась на відділі бандури у Львівському музично-педагогічному училищі.

У 1953 – 1958 роках Марія Байко навчалась у Львівській національній консерваторії ім. М. Лисенка в класі видатної співачки і педагога Одарки Карлівни Бандрівської (племінниці й учениці Соломії Крушельницької), а також паралельно навчалась на відділі бандури в класі професора Василя Герасименка.

В класі О. Бандрівської проходили уроки вокального ансамблю і двоє інших сестер – Даниїла та Ніна. Саме О. Бандрівська відчула, наскільки природно зливаються їхні голоси в ансамблі. Завдяки Одарці Карлівні Марія, Ніна і Даниїла Байко сформувалися як творча одиниця – тріо сестер Байко.

Марія Байко від 1959 року поєднувала виконавську діяльність з педагогічною та науковою. З 1959 року почала працювати викладачем у Львівської консерваторії: на кафедрі солоспіву, в оперній студії, з 1977 року – доцент кафедри сольного співу, а з 1982 року – професор.

У цей час Марія Байко організовувала драматичні концерти, у програмі яких – старовинні романси, стрілецькі пісні, твори репресованих композиторів, пісні різних регіонів України і народів світу. Водночас виступала з сольними концертами. Як солістка співпрацювала спочатку з піаністкою Тетяною Лаголою, а пізніше з Ярославою Матюхою.

Сольний репертуар Марії Байко охоплює близько 500 творів української і зарубіжної класики, старогалицьких композиторів, сучасних авторів, численні обробки народних пісень М. Лисенка, Є. Козака, С. Людкевича, М. Колесси, А. Кос-Анотопьського, Д. Задора та ін. У репертуарі також солоспіви Д. Січинського, В. Барвінського, О. Нижанківського, Н. Нижанківського, Р. Сімовича, Б. Фільц, М. Скорика, І. Соневицького, В. Флиса, Ю. Ланюка та ін., концертні програми з творів композиторів – М. Колесси, М. Лисенка, С. Людкевича, Б. Фільц, на вірші одного поета – Лесі Українки, І. Франка. Т. Шевченка, тематичні концерт з творів репресованих композиторів, вечір пам’яті січових стрільців. Марія Байко також виконувала твори західно-європейських композиторів – Б. Бартока, А. Дворжака, З. Кадая, М. Равеля, О. Реслігі, К. Шимановського та ін. За участю Марії Байко знято т/фільми: «Романси Лесі Українки» (1987); «До 100-річчя С. Людкевича» (1979).

Як солістка Марія Байко концертувала у Франції (1992), Бельгії (1992, 1993), Угорщині (1993, 1994), Польщі (1994), Німеччині (1995). У складі Тріо сестер Байко гастролювала у багатьох країнах Європи, містах Америки й Канади та Радянського Союзу.

За час педагогічної роботи в консерваторії випустила багато вокалістів, поміж яких – заслужені артисти України й Росії, солісти Великого театру (Москва), обласних філармоній, лауреати міжнародних конкурсів М. Зубанич, Л. Клопотовська, Л. Кондрошевська, Н. Петренко, В. Сліпак, Г. Чорноба та ін.

За заслуги на ниві музичного мистецтва, багаторічну активну виконавську діяльність Марія Байко відзначена численними державними нагородами та відзнаками: орден «Знак Пошани», медаль «За трудову відзнаку», почесні звання «Заслужений артист України» (1969) та «Народний артист України» (1979), лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (1976), «Орден княгині Ольги».

Померла Марія Байко 18 листопада 2020 року, похована на Личаківському цвинтарі у Львові.

Література та джерела:
1. «МАРІЯ БАЙКО» Мистецький олімп 2011. Стефанія Павлишин, доктор мистецтвознавства (who-is-who.ua).
2. Фільц Б. «БАЙКО Марія Яківна» // Українська музична енциклопедія, Т.1 – Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. 2006, стор. 121.
3. Співаки України. Енциклопедичне видання. — 2-ге вид., перероб. і допов. / Лисенко І.М. — К., 2011, стор. 154.
4. Допис (некролог) від 18.11.2020 року від Volodymyr Odrekhivskyi (facebook.com/volodymyr.odrekhivskyi) у facebook.com.
5. Відійшла у вічність українська співачка Марія Байко. Роксоляна Мисько-Пасічник. 18.11.2021 (photo-lviv.in.ua).

_____

Марія Байко | Байко Марія Яківна | М. Байко | Maria Baiko | Maria Bayko

ПІДБІРКА ПУБЛІКАЦІЙ

Марія Байко належить до найвидатніших українських співачок. Утім її неможливо оцінювати за звичайними стандартами вокального виконавства. Є у неї щось унікальне, неповторне: незвичайна музикальність, витончений слух… Спів артистки природний, вільний, вона з тих людей, про яких кажуть, що вони народилися співаючи. І дійсно, про цей зв’язок з довколишньою природою і народними джерелами свідчить її життєпис – місце народження. Батьківщина, батьки. Вона виросла на мальовничій чарівній Лемківщині, у селі Яблоннця. що біля Сянок. з її горами, річкою, лугами, капличкою і церквою під старими липами, серед давніх звичаїв і обрядів християнського люду з оригінальними колядами і святковими віншуваннями, з водохрещами на льоду, із безмежно багатими народними співами.

Батьки славетної артистки були заможними і шанованими у селі господарями, національно свідомими українцями. Але найбільшим багатством батька Якова Тимофійовича і мами Магдалинн Павлівни були їхні доньки: Зеня, Даня, Маруся, Ніна, Ірина, усі напрочуд вродливі й музично обдаровані. На їхній шлях до музики безпосередньо вплинув м’який, щирий, душевний спів матері.

Радісне, сонячне дитинство було брутально перерване примусовим виселенням. Опинившись у Буську. що на Львівщині, родина пережила трагічну загибель батька, що стало поворотним моментом на шляху сестер. Хоч усі п’ятеро співали прекрасно: чисто, акапела, – три сестри – Марія, Ніна і Даниїла – вибрали музику як свою є дину професію: закінчили Львівське музично-педагогічне училище, згодом – консерваторію (нині Музична академія), де домоглися створення класу бандури, хоча самі не конче потребували акомпанементу. Навчалися сестри Байко у класі професора Дарїї Бандрівської, яка передала їм від тітки Соломії Крушельницької незрівнянну італійську школу bel canto. Вони створили тріо, до якого ніхто не міг дорівнятися, чому неабияк сприяли виняткова витонченість їх музичного слуху, вміння не тільки передавати, але й вслухатися у кожен звук, співати вільно, безпосередньо, як птиці. І що б не співали сестри: народний чи професійний твір, – слухача зачаровувала широка гама витончених нюансів, навіть на дуже тихому динамічному рівні – piano. Спеціально для них писали твори А. Кос-Анатольськнй, Є.Козак. П.Майборода та багато інших композиторів.

Дуже стрімко розпочалася мистецька діяльність сестер. Зі студентських років вони беруть участь в ювілейних і тематичних концертах, виступають на пленумах композиторів, творчих звітах, у декадах культури, на радіо і телебаченні, готують музичні альбоми, телефільми, гастролюють. Ними захоплюється вся Україна, про них дізнається світ. Тільки в 1958 році сестри Байко побували в Канаді, Бельгії, Люксембурзі, Чехословаччнні. У цьому ж році вони стали лауреатами і отримали Золоту медаль Всесвітнього фестивалю молоді і студентів. У наступні роки сестри гастролюють у Німеччині (1960 р.), США (1974 р., 1979 р.), виступають в Організації Об’єднаних Націй (1974 р.).

Марія Байко обдарована чистим ліричним сопрано. З юних літ. крім участі в тріо, виступає з сольними номерами. Незабутньою була її поява на захисті дипломної роботи у ролі Мавки в опері Кирейка «Лісова пісня», поставленій на сцені оперного театру. Такої Мавки з гармонійним злиттям зовнішності і ніжного співу, що линув з довкілля, глядачі більше не бачили: Марія Байко не прийняла пропозиції оперного театру і стала солісткою Львівської філармонії.

Окрім любові до ансамблевого співу, всі сестри мали різні нахили, замилування до праці. Марія з 1959 року працює в консерваторії: на кафедрі солоспіву, в оперній студії, з 1977 року вона – доцент кафедри сольного співу, а з 1982 року – професор. Виховала більше 40 вокалістів, які співають по всьому світу: в Італії, США, Німеччині, Росії, Китаї, Франції і звісно, в Україні. У цей час Марія Байко організовує драматичні концерти, у програмі яких – старовинні романси, стрілецькі пісні, твори репресованих композиторів, пісні різних регіонів України і народів світу. Водночас виступає з сольними концертами. Як солістка співпрацює спочатку з піаністкою Тетяною Лаголою, а пізніше з Ярославою Матюхою. Співає оперний репертуар лірико-колоратурного сопрано Россіні, Белліні, Доніцетті, романси Шумана, Шуберта, Лисенка, Людкевича, Барвінського, Скорика покладені на музику поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, І. Такубоку (Микола Колесса). Величезний успіх мали її сольні концерти у Бельгії (1992 р., 1993 р.), Польщі (1995 р.), Німеччині (1994 р., 1995 р.), Франції (1999 р.).

Усі пісні в її виконанні неповторні, а особливо пісні її роду – лемківські. Величезне захоплення лемківським фольклором спонукало її до пошуку автентичних творів. Почала від своєї матусі – лемкині, згодом поміж інших лемків, різних літературних джерел, стародруків – назбирала понад шістсот зразків з багатьма варіантами текстів і мелодій, які уклала в «Антологію лемківської пісні», що побачила світ у 2005 році.

Багато зусиль Марія Байко доклала для збереження української професійної музики, підготувала і здала до друку у видавництво «Музична Україна» збірки солоспівів Д.Січинського, О. і Н. Ннжанківських, В. Матюка, Я. Лонатннського, Я. Ярославенка, обробки народних пісень Людкевнча, а також збірку творів для фортепіано, зладжену Д. Січинським на початку XX століття, «Ще не вмерла Україна» і переробила її для голосу з фортепіанним супроводом (у співавторстві з Я.Матюхою).

За невичерпний талант і молодечу невгамовність має численні нагороди, у т. ч. орден княгині Ольги від Президента України. З 1969 року вона – заслужена, з 1979 року – народна артистка України. Разом із сестрами Ніною і Даниїлою удостоєна найпочеснішої Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Марія Яківна виховала двох синів: Володимира і Романа. її гордістю є онуки Василько і Марічка.

Марія Байко все успадковане від батьків стократ примножила своєю невтомною працею, і дай, Боже їй ще багато здорових, щасливих, сонячних літ для здійснення всього нею задуманого га вимріяного.

Мистецький олімп 2011. Стефанія Павлишин, доктор мистецтвознавства (who-is-who.ua).

Народна артистка України, лауреат Шевченківської премії, професор… Звання та нагороди Марії Байко можна перелічувати довго. Але щоб зрозуміти, наскільки великою є ця людина, варто послухати її пісні. Чистота інтонації та свіжість голосу вражають. Її можна слухати безустанно. Про шлях до визнання, своїх легендарних вчителів та учнів, наукову працю кореспонденту «ВЗ» розповіла Марія Байко.

Родина у нас велика. Батьки мали п’ятеро доньок. Жили у мирі та злагоді, – згадує Марія Байко. – Мама нас завжди кликала – Зенуся, Дануся, Маруся, Нінуся, Іруся. Я – середня донька. Хоча наше рідне село Яблониця на той час було українським, все ж у 1944-45 рр. зазнавали утисків з боку поляків, які набігали на село. Родина сповідувала всі українські звичаї та традиції. Наша хата стояла при дорозі серед села. Збоку текла невелика річечка. Через річку навпроти нашого обійстя була капличка, де святили воду. Напередодні Водохреща ми з батьком навпроти каплички поставили з льоду хрест. На ніч залили його водою, аби він обледенів. Зранку хрест пофарбували в синьо-жовті барви. А коли всі люди зібрались, отець вийшов святити воду, випустили голубів, на ніжках яких теж були прив’язані синьо-жовті стрічечки. Для українців це було справжнє свято! А поляки лише скоса позирали на це дійство, але нічого не казали.

Село Яблониця відрізнялось культурними настроями. Тато, який був шанованим заможним чоловіком, старостою села, виділив частину своєї садиби, аби побудувати культурний осередок – хату-читальню. Туди вечорами сходились люди, відбувались виступи, засідання, концерти…

В 1945 році вже несила було терпіти постійні утиски. Війна ще не закінчилась, а ми мусили покидати рідну домівку. Тато хотів, аби цілим селом виїхали на Велику Україну і організували там свій колгосп. Але так не виходило. Виїжджали окремими сім’ями. Перевезли нас у село Красне, що на Львівщині. Не встигли розпакувати речі на новому місці, як до хати завітали нічні гості. Хотіли, аби старша сестра пішла з ними в партизани. Мама порадила їм ще зачекати, не забирати дитину серед ночі в зимові ліси…

– Чи бували після переїзду в рідній Яблониці?

– Нещодавно навідувались. Тепер це польське село. Після від’їзду у нашу хатину вселилась польська сім’я. Цікаво, що у того хазяїна було п’ятеро синів. Нам переказували, що він любив повторювати: «Коли до моїх синів приїдуть ті п’ятеро дівчат, які тут жили?» (сміється. – І. К.).

– У другій половині ХХ століття окрасою української концертної сцени було тріо сестер Байко – Даниїли, Ніни та Марії. З чого почалось ваше знайомство з піснею?

– З маминих співанок. Вона гарно співала. І всі п’ятеро сестричок Байко мали гарні голоси, тому записались у церковний хор. Старші люди з усмішкою казали: «Послухайте, як гарно байченята співають»…

– Тріо сестер Байко об’їздило півсвіту. Розкажіть про закордонні гастролі…

– Багато подорожували з концертами по світу. Неодноразово бували в Польщі, Росії, Білорусії, багатьох республіках колишнього СРСР. Їздили у Бельгію, Люксембург, тодішню Чехословаччину, Канаду, США, Францію, Німеччину… Ніколи не забуду виступу в Організації Об’єднаних Націй. Там всі були вражені голосами сестер Байко, з цікавістю розглядали наші українські строї. Кажуть, у їхній штаб-квартирі досі висить наше фото з виступу.

– Зараз сестер Байко практично не видно на сцені…

– Роки вже не ті… Зрештою, довгий час жили у різних містах. Інколи на концертах мені доводилось виконувати соло за трьох, бо сестрички не могли приїхати на виступ. Ніна вже залишила викладацьку діяльність у Київському університеті культури та мистецтв і переїхала до Львова. Тепер всі живемо в одному місті і зустрічаємося частіше.

– Ваші сини пішли стопами батька – відомого митця Василя Одрехівського. Вашу стежину не обрали…

– Горджусь своїми синами. Пригадую, вечорами збирались дружньою сім’єю і ділились здобутками за день. Старший син – Володимир Одрехівський – відомий скульптор, професор Львівської національної академії мистецтв, заслужений діяч мистецтв України. Молодший – Роман Одрехівський – теж досяг визнання у галузі декорування скла. Зараз готується до захисту наукової роботи. До речі, донька Романа, моя внучка Марічка, має талант до співу. Їй лише вісім, але я вже активно навчаю її музичної грамоти.

– З 1959 року викладаєте у Львівській консерваторії. Якими випускниками особливо пишаєтесь?

– З моєї викладацької лави вийшло в світ чимало талановитих вокалістів. Галина Чорноба стала солісткою Большого театру у Москві, вона – заслужена артистка Росії та народна артистка України. Свій старт починав з мого класу відомий народний артист України Іван Попович. Виховала я ще двох народних артисток України – Лідію Кондрашевську та Марію Зубанич. Серед моїх учнів – солістка Львівської опери, заслужена артистка України Світлана Мамчур. Чимало моїх студентів роз’їхались по світу. Заслужена артистка України Надія Петренко зараз в Італії, заслужена артистка України Любов Клопотовська – в Німеччині, лауреат багатьох конкурсів Сюзанна Фрадіна-Корецька – в Ізраїлі-США, ще одна лауреат міжнародних конкурсів Любов Щибчик – у США. Не можу не згадати лауреата міжнародних конкурсів, володаря рідкісного для чоловіка голосу контр-тенора Василя Сліпака, який зараз у Франції. Навчала кількох студентів з Китаю. Найталановитіша з них Лін Хань зараз є солісткою Пекінської опери. Важко всіх перелічити. Загалом з мого класу вийшло понад вісімдесят студентів.

– За роки викладацької діяльності маєте, мабуть, чимало секретів постановки голосу. Чи можна навчити співу кожного?

– Станіслав Людкевич говорив, що 99 відсотків українців – співочі. Але у співі велику роль відіграє талант, Божа іскра. Потрібно мати голос, слух, внутрішнє чуття музики, правильно володіти диханням… У викладанні притримуюсь школи Соломії Крушельницької. Чи я сміюся, чи я плачу, а ноту треба заспівати гарно, надати їй характеру.

– Хто з визначних артистів став вашим наставником, провідником у житті?

– Прийшла в консерваторію в епоху викладання потужних митців, композиторів… Дякую Богу, що доля звела мене з такими світочами, як Станіслав Людкевич, Микола Колесса та його родина, Анатолій Кос-Анатольський, Одарка Бандрівська (племінниця славної Соломії Крушельницької), Марія Білинська, Стефанія Павлишин… Ці великі митці створювали для тріо сестер Байко геніальні твори.

– Хто, на вашу думку, з сучасних виконавців гідний представляти українську пісню у світі?

– Останнім часом зацікавив колектив «Піккардійська терція», який гідно носить звання лауреата Шевченківської премії. Акапельний спів – найвища грань співочого мистецтва. Захоплююсь їхнім виконанням народних пісень.

– Чи є у вашому репертуарі пісні, особливо дорогі вашому серцю?

– Найдужче запали в душу та серце пісні, які наспівувала мама. Згодом почала співати їх сама. Це народні композиції «Марусенька по саду ходила», «Гаданочка», «Ой горами волоньки», Ходжу по саду, сіно городжу», «Чи то мій Іванко на кларнеті грає»…

– Маріє Яківно, ви – видатна співачка, професор… Незважаючи на вашу зайнятість, знайшли час на те, аби понад тридцять років їздити селами поміж лемків і збирати їхній фольклор. Ваша титанічна праця вилилась в унікальне видання – «Антологія лемківської пісні»…

– Слухаючи мамині пісні, закохувалась у них знову і знову. Поставила собі за мету зберегти цей унікальний скарб Лемківщини. Люди відходять, забираючи з собою безцінну фольклорну спадщину пращурів. Потрібно якнайшвидше рятувати українську пісню, і не лише лемківську. Свого часу славні родина Колесс, Кос-Анатольських та інші збирали народний фольклор. Я долучилась до збереження культурних надбань своєї малої Батьківщини – Лемківщини. Моя антологія – це велика культурна пам’ятка для лемків. Шукаю людину, яка би продовжила мою роботу.

– Працюєте над автобіографічною книгою. Коли плануєте її презентувати?

– Це буде моя книга життя. Зараз підшукую світлини для ілюстрацій певних подій, дописую останні розділи. Важко сказати, коли вона побачить світ. Все залежить від того, чи дасть Бог здоров’я.

– У 1976 році ви стали лауреатом Шевченківської премії. В останні роки найвищою державною нагородою намагаються спекулювати. Що думаєте з цього приводу?

– Шевченківська премія – велика нагорода, честь, яку потрібно відпрацьовувати гідними справами все життя. Щодо скандалу, який постав навколо «Чорного ворона» Василя Шкляра, то це показово для нас. Маємо у важкий час стояти на своєму. Шкляр гідний отримати Шевченківську премію, на відміну від багатьох інших, яким цю велику державну нагороду таки вручили. Ми з сестрами довго співали, відроджували бандуру, яка була у забутті. Долучались і до відновлення сопілок, які теж зникали з музичного світу. Чимало працювали, перш ніж стати лауреатами Шевченківської премії.

– Які кроки інтелігенція та загалом український народ повинні робити, коли відверто придушують наші цінності, правду?

– Люди зневірилися. При владі – товстосуми. Наші можновладці – не українці, їм байдужа доля України. Але не варто опускати рук, особливо інтелігенції. Ми повинні боротись – словом та ділом. Як, наприклад, письменник Роман Іваничук. Він написав чимало історичних романів, де розкривається правда минулого і змальовується напрям дій на сьогодення. Таким чином він вніс свою лепту в історію. Я на своєму місці теж, думаю, зробила чимало. І на цьому не зупиняюсь. Щодня працюю на благо Вітчизни. Ми – нація з давньою культурою, своїми звичаями та віросповіданням. Не дамо чужинцям при владі знищити це. Надіюсь, підростаюче покоління підхопить нашу хвилю спротиву і боротиметься за своє.

– Розкажіть про свій ювілейний вечір. Чи знаєте, які сюрпризи готують вам ваші студенти, колеги по сцені?

– Мій ювілейний вечір відбудеться 25 березня у великому залі Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Не хочу бозна-яких церемоній. Все буде скромно, по-домашньому. Надіюсь, приїдуть мої випускники з усіх куточків України та з-за кордону. Просила їх, аби не готували мені жодних матеріальних презентів. Їхня пісня – найкращий подарунок. Є музика, під яку хочеться заснути і навіть відійти в інший світ. Музика і добра пісня – це для мене все. Гарний спів – це святе продовження мови, її прикраса, малювання мовних картин. Співу потрібно віддаватись усім серцем та душею. Велике щастя, коли можеш співати. Небеса подарували мені це щастя на все життя.

Довідка «ВЗ»

Марія Байко народилася 2 березня 1931 р. в с. Яблониці Березівського району (Польща). Розпочала свій творчий шлях у 1950-і рр. у вокальному тріо з сестрами Даниїлою та Ніною (періодично брали участь також Зеновія та Ірина). 1953-1958 рр. – навчання у Львівській державній консерваторії (спеціальність – оперна, концертно-оперна співачка, викладач сольного співу та спецдисципліни). 1963-1969 рр. – депутат районної ради депутатів трудящих у Львові. 1971-1975 рр. – депутат обласної ради депутатів трудяхих у Львові. 1976 р. отримала звання лауреата Шевченківської премії. З 1979 р. – народна артистка України. 1982 р. здобула звання професора. З 1969 р. з сестрами Байко брала участь у телефільмах. 1965-1989 рр. у світ вийшло п’ять платівок «Співає Марія Байко». 1965-1989 рр. – сім платівок «Співають сестри Байко». 2000 р. – аудіокасета «Ой співаночки мої». 2003 р. – вийшов компакт «Марія Байко» та подвійний компакт «Сестри Даниїла, Марія, Ніна Байко». 2008 р. отримала орден Княгині Ольги від президента України за багаторічну плідну працю в галузі культури.

Інна КОРЧУК. Фото Інна КОРЧУК.
Високий Замок – інтернет версія. (wz.lviv.ua)

Місяць тому свій 80-річний ювілей відзначила народна артистка України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, професор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, видатна лемкиня і видатна українка Марія Байко.

Вона належить до найвидатніших співачок України. Її витончений слух і відшліфований наполегливою працею голос протягом багатьох років зачаровував світ.

На своєму ювілеї Марія Байко була бадьорою і енергійною

Марія Яківна Байко народилася 2 березня, 1931 року, у лемківському селі Яблониця, що біля міста Сянок (тепер Польща). Її батьки були національно свідомі, заможні і шановані в селі люди. Виховали 5 доньок: Зеновію, Даниїлу, Марію, Ніну та Ірину. Батьки їх ніжно називали: Зенуся, Дануся, Маруся, Нінуся та Іруся. Усі п’ятеро були музично обдарованими, змалечку гарно співали, але тільки троє стали професійними співачками: Марія, Даниїла і Ніна. Пізніше вони стали знаменитим «тріо сестер Байко», до яких ніхто не міг прирівнятися. Любов до пісні передалася сестрам від їхньої матері, яка куди не ходила – всюди співала. Заохочувала до цього і своїх доньок. Особливо запам’яталася пісня «По сей бік гора». Батько сестер Байко був «писарем» на кілька сіл. Біля обійстя родини Байко росли дві великі тополі. Коли потрібно було людям написати якогось листа, чи заяву, то із сусідніх сіл йшли і питалися, де мешкає родина Байко, а їм відповідали: «Там, де ростуть дві тополі». Також від батьків передалася любов до рідного краю. А ще вплинула місцевість, де вона народилася і виросла: мальовнича природа, прадавні християнські традиції і спів.

Ректор Львівської консерваторії Ігор Пилатюк прийшов привітати видатну співачку

Вона часто наголошувала: «Рідний край і рідна земля – найважливіше, що у нас є. І ми маємо берегти цю землю, маємо дарувати їй усі свої сили, а в її варіанті – весь свій спів і свій голос». Сестри Байко закінчили Львівське музично-педагогічне училище, а пізніше – консерваторію.

Марія Байко добре пам’ятає, коли вперше батько набив її. У них була улюблена корова «Красуля». Пані Марія її дуже любила і часто пастушила. Одного разу загнала її в жито, аби корова добре напаслася. Але раптом «Красулі» щось не сподобалося, і вона почала шалено бігати. Випадково зачепила пані Марію рогом нижче ока і поранила. Батьки перелякалися, бо все око заплило, а коли вже стухало, то тоді батько набив її по одному місці.

Про Марію Байко легко говорити, бо є що говорити. Її ім’я вже визначне і прикрашене почестями. Вона стала символом, оберегом, совістю української народної пісенної спадщини. Бог дав безмежно великий талант, який співачка вдосконалює до сьогодні. Нам потрібні такі велетні, котрі показують, як любити Бога і Україну. Перебуваючи в невеликій, але гостинній домівці Марії Байко, я був вражений її енергійністю. Вона не жалілася на здоров’я, як це часто буває в такому віці, а тільки на те, що завжди бракує часу, бо має багато роботи. Три години нашої розмови, замість запланованих 20-ти хвилин, минули непомітно. Було що розповісти про пережите.

Марія Байко розпочала свій творчий шлях у 1950-х рр. у вокальному тріо із сестрами Даниїлою і Ніною, будучи студентками. Їхнє тріо було окрасою української і закордонної сцени. Їхній спів захоплював слухачів в Україні і за її межами. Голос Марії Байко, – ліричне сопрано, – був провідним у цьому тріо.

Вплинула на формування талановитої співачки Одарка Бандрівська, котра перейняла італійську школу «bel canto» від славетної Соломії Крушельницької, а також С.Людкевич, Василь Барвінський, Микола Колесса. Марія Байко з приємністю згадує свого педагога О.Бандрівську, адже саме вона побачила у тріо сестер Байко великий потенціал.

 Всі сестри Байко

Вперше тріо сестер Байко витупило у 1953 році і з того часу активно розвивалося. Блискучу перемогу тріо отримало на 6-му Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві. Вони зачарували слухачів українськими народними піснями. За це були нагороджені Золотою медаллю і Дипломом І ступеня. Пані Марія з приємністю згадує про цю подію: «Коли ми дізналися про перемогу на фестивалі, стало зрозумілим, що спів у складі тріо відтепер – головне, а потім – усе решта. Хоча, по правді, я завжди роздиралася між співом і викладацькою роботою».

До репертуару Марії Байко входять українські народні пісні, солоспіви Лисенка, Людкевича, Кос-Анатольського, Фільца, Барвінського. Її легкий і теплий, ніжний голос ллється напрочуд вільно. Їй притаманна природність звукодобування, вирівняність усіх регістрів, плинність мелодичного ведення.

У 1968 році сестри Байко мали концертну подорож містами Канади. Їх гаряче вітали як українці, так і канадці. Зате, протягом усіх гастролей по Канаді, за ними стежили агенти КДБ. А на гостині їм навіть не дозволяли сидіти разом: поміж них садили КДБ-істів, котрі, взагалі, не спілкувалися. На одній фотографії з архіву М.Байко зафіксовано перекошений погляд агента.

У 1974 році сестри Байко виступили в Організації Об’єднаних Націй. Успішними були виступи сестер Байко у Бельгії, Німеччині, Люксембурзі, Польщі, США, Чехії, Словаччині, Франції, Росії і Білорусі. Об’їздили з концертами майже всі області України.

Сестри Байко були активними і в консерваторії. Вони часто брали участь у звітних і тематичних концертах у Києві та Москві, на пленумах композиторів. Часто їх чарівний спів можна було почути на радіо і телебаченні. За їх участю було створено кілька поетичних кінокартин: «Сійся-родися, жито-пшениця», «Співають сестри Байко», «Трьома голосами», «Сестри Байко і родина» та ін.

Визначною стала сольна кар’єра Марії Байко. Як соліст, виконувала твори визначних європейських композиторів Ф.Шуберта, Й.Брамса, Б.Бартоки, М.Равеля, М.Лисенка, С.Людкевича, Р.Сімовича, А.Кос-Анатольського, М.Скорика. Звучали арії українських і зарубіжних композиторів, котрі згодом увійшли до репертуару співачки. Загалом, було понад 500 творів, включаючи також оперні. Марія Байко дуже ретельно і прискіпливо ставилася до опрацювання цих творів. Вона часто виступала із сольними, концертно-камерними програмами, завжди була вимоглива у підборі репертуару, сумлінна в опрацюванні вокальних творів. Супроводжували сольні концерти співачки її партнери – Тетяна Лагола, Марія Макара, Ярослава Матюха. Спільна праця зачаровувала глядачів і творила високе мистецтво. Її першим рецензентом була згадана О.Бандрівська, котра стежила за творчим ростом талановитої співачки.

Усе своє творче життя Марія Байко поєднувала солоспів із педагогічною працею. Уже понад 50 років викладає на кафедрі сольного співу Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Виховала понад 50 вокалістів. Серед них – народна артистка Лідія Кодрашевська, народна артистка Званич, заслужена артистка, солістка Великого театру Галина Чорноба, молода львівська співачка Софія Федина. Її вихованцем був народний артист України Василь Попович. Своїм вихованцям прищеплює любов до камерних творів українських композиторів, а, особливо, – до української народної пісні.

Марія Байко та сестри брали активну участь у відзначенні ювілейних дат видатних українських діячів культури: Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки С.Людкевича, М.Колесси та багатьох інших. Тривалий час М.Байко співала у квартеті Львівського обласного радіо.

Українські народні пісні у виконанні Марії Байко, а також тріо сестер Байко завжди користувалися великим успіхом. У 1982 р. побачила світ нотна збірка «Українські народні пісні в репертуарі Марії Байко», упорядником якої був доцент Львівської консерваторії Т.Лагола. До збірки ввійшли українські народні і маловідомі, зокрема, лемківські пісні.

«Ой, співаночки мої» у виконанні Марії Байко

Вагомою у творчості співачки стала фольклористична праця. Вона стала невтомною збирачкою народних пісень, для прикладу, лемківських, звідки походило її коріння. Співачка порятувала від повного забуття сотні лемківських пісень, працювала над «Малою антологією лемківської пісні», куди ввійшли різножанрові обрядові пісні. Таким чином, назбирала понад 600 пісень з нотами і варіантами виконання. Також упорядкувала збірку «Українські народні пісні в обробці С.Людкевича», яку видали у 1980 р. Більшість з тих пісень вперше заспівала упорядниця збірки, а її улюбленою і найбільш популярною серед людей стала пісня «Ой, співаночки мої». Ще більшим здобутком у фольклорній праці співачки стала. «Антологія лемківської пісні,» видана у 2005 р, до якої ввійшли 900 пісень.

Марія Байко є доброю матір’ю. Виховала двох синів – Володимира і Романа. Обидва – скульптори.

Приємна подія для талановитої співачки відбулася 25 березня цього року. В актовій залі ЛНМА ім. М.Лисенка відбувся ювілейний вечір Марії Байко. Привітати ювілярку прийшло багато людей. Були присутні львівська міська і обласна влада, ректорат академії, представники громадських організацій і церков, учні співачки різних років навчання. Приємно здивували ювілярку своїми виступами лемківські колективи з Калуша, Івано-Франківської області і Тернополя. Голова Львівської обласної ради Олег Панькевич вручив Марії Байко «Відзнаку Львівської обласної ради». У своєму привітанні О.Панькевич зазначив: «У цьому залі відчувається особливий дух і атмосфера. Завдяки Вашій подвижницькій праці збереглася українська пісня і українська культура. Ви працювали і працюєте в нелегкі часи, але Ваша діяльність була завжди вище над усіма тими проблемами. Ви є вище над усіма владами. Завдяки Вам українська пісня буде вічною».

Юрій Атаманюк, Львів.
Спеціально для «Час і Події» 04/27/2011 (chasipodii.net)

ГАЛЕРЕЯ
  • 01
  • Сестри Байко
    02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 06

Примітки до галереї:

01 – Марія Байко (1958 рік), 04 – 1973 рік;
02 – Сестри Даниїла, Марія та Ніна Байко (1958 рік);
06 – Марія байко з своїми учнями (27 червня 2011 року).

Джерело: 01, 02, 04, 05, 06 – світлини з сторінки Volodymyr Odrekhivskyi у Facebook (facebook.com/volodymyr.odrekhivskyi); 03 – світлина з сторінки Ольги Бенч (Olga Benc) у Facebook (facebook.com/olga.bench.9).

ДИСКОГРАФІЯ