Львівське ретро, ансамбль (Львів, Україна)

Львівське ретро – вокально-інструментальний ансамбль, що існував протягом 1989 – 1994 років у Львові. Назва ансамблю народилася в колективі, а благословив її вибір великий аматор старих львівських шлягерів – письменник Роман Іваничук. Репертуар ансамблю складався в основному з творів української побутової музики міжвоєнного періоду (в часи її творення вона називалася музикою «легкого жанру»).

Мистецькі орієнтири колективу були обумовлені демократичними віяннями кінця ХХ ст., що огорнули Україну напередодні здобуття нею незалежності. Ці віяння покликали до життя загострений інтерес до історії, а також до мистецьких творів минулих років, що були вилучені тоталітарним режимом з культурного життя українців. В радянські часи такі твори трактувалися або як пережитки минулого, або як твори «загниваючого заходу», або, що видавалося найстрашнішим, творіннями рук «українських буржуазних націоналістів».

Власне, на гребені цього культурницького піднесення і виник ансамбль. Друкованих нот на той час майже не збереглося. Зате «ретровий» репертуар зберігся в пам’яті старшого покоління меломанів, які в часи своєї молодості (20-ті, 30-ті роки) чули ці пісні на концертах, співали їх вдома, або танцювали під їхні мелодії на молодіжних вечірках. В основному з їхніх уст і було складено першу програму колективу. Ансамбль виніс на сцену три завершені програми: «Знову у Львові», «Русь-Україну храни» та «Це – Львів» ( остання в повному обсязі показана лише в Коломиї). Поява цих призабутих творів на сцені викликала надзвичайно високий ентузіазм публіки. Часто концерти закінчувалися маніфестаціями, на яких промовцями ставали визначні діячі української культури (в тому числі Р.Іваничук, Р.Братунь, Р.Лубківський та інші).

У склад ансамблю входили: вокальний чоловічий квартет, два солісти, інструментальний ансамбль (скрипка, акордеон, гітара, контрабас), ведучий та звукорежисер. Прем’єрними виконавцями ансамблю були: Л.Боровець (солістка), М.Богач (соліст та перший тенор в квартеті), Михайло Сало (другий тенор), Микола Сало (баритон), І.Хитра (бас), М.Андрухів (скрипка), М.Іванів (акордеон), Є.Балух (гітара), О.Лучанко (контрабас), звукорежисер – Анатолій Гребенщиков, ведучий – П.Остапишин. Декорації спроектував та намалював палкий прихильник колективу художник Олег Микита, автор афіш – художник Кауфман. Музичний керівник ансамблю – М.Іванів, художній керівник – О.Зелінський. Пізніше, на різних етапах діяльності, склад колективу оновлювали такі виконавці: Богдан Косопуд та Орест Сидір (баритони-солісти) С.Разіна (солістка), Олег Лихач (соліст, 1-й тенор), В.Кириченко (соліст), М.Заборський (перший тенор), Б.Генгало (2-й тенор), В.Матвіїв (другий тенор), М.Дацюк (звукорежисер), ведучий – Б.Червак.

У Львові ансамбль виступав у філармонії, у Палаці школярів та юнацтва, в Будинку офіцерів (Народному Домі), та на інших сценах. Серед українських міст, де виступав ансамбль , зокрема, – Київ, Чернігів, Коломия, Дрогобич, Чернівці. У 1990 році ансамбль здійснив гастрольну подорож по Польщі, а наступного року до Канади та США. Там колектив мав нагоду зустрітися з багатьма учасниками довоєнного музичного процесу у Львові, зокрема з композиторами Іриною Чумою та Володимиром Тритяком, співаками Антоном Дербішем та Мирославою Зарицькою, а також з п. Оленою Весоловською – дружиною на той час вже покійного Богдана Весоловського.

Ансамбль «Львівське ретро» проіснував недовго. Але він виконав велику просвітницьку місію – пробудив інтерес громадськості до побутової української музики минулих літ, зокрема, до музики «легкого жанру», наочно підтвердивши, що українська побутова професійна музика має в цьому жанрі свої великі та оригінальні традиції. Виступи ансамблю породили велику кількість наслідувань. Першим колективом, що продовжував традиції «Львівського ретро» стала «Галицька ревія». Вона ж була найближчою до «Львівського ретро» по формі, репертуару і режисурі. Її очолив композитор і диригент Ростислав Демчишин з солісткою Лесею Боровець. Пізніший час продемонстрував появу ще кількох ансамблів з подібною назвою, що певною мірою відтворюють репертуар та сценічні знахідки першоосновного «Львівського ретро». В XXI ст. термін «Львівське ретро» вживається переважно в своєму первинному семантичному значенні, узагальнюючи собою український музичний естрадний репертуар міжвоєнного та частково часів війни Львова.

Література:
1. К.Чавага. Повернення львівського шлягера. «Вільна Україна». 17 червня 1989 р.
2. Борис Криштупа. Ансамбль «Ретро». «Ленінська молодь». 3 серпня 1989 р.
3. Г. Вербицкая. Возвращение. «Львовская правда». 25 травня 1990р.
4. Радіо та телепередачі 90-х років.

Олесь Музика (uk.wikipedia.org).