Ганна Колесник

Ганна Колесник – українська оперна та концертна співачка (меццо-сопрано)

Окремі записи

Колесник-Ратушна Ганна Михайлівна народилась 3 червня 1935 року в с. Стилі Старобешівського району Донецької області. Її шлях у велике мистецтво стелився щасливо – спів у шкільному хорі, участь в олімпіадах, навчання в Київському музичному училищі та консерваторії, яку закінчила в 1963 році в класі знаменитої Зої Гайдай, диплом на Республіканському конкурсі ім. М.Лисенка, праця в оперній студії консерваторії і нарешті в 1969 році успішний дебют на сцені столичної опери в партії Любаші в опері «Царева наречена» М.Римського-Корсакова.

З початку 70-х років в Україні активізувалась русифікація, наступ на культуру, репресії та утиски української інтелігенції. Не оминули ці події Ганну та її чоловіка, видатного музиканта та хореографа Володимира Колесника, через що вони змушені були виїхати з України. Маючи добрі контакти з друзями за кордоном, в серпні 1972 року родина Колесників у складі 7 осіб на 2-х автомобілях виїхала до Болгарії, а звідти через Югославію до Австрії.

Опинившись у Відні, Володимир і Ганна познайомились з імпресаріо Сіднейської опери і на його запрошення на початку 1973 року вони вилетіли в Австралію. Вже перший концерт Ганни, який відбувся в Сіднеї 14.01.1973 року і в програмі якого переважали оперні арії, романси українських композиторів і народні пісні, вилився в демонстрацію духовного єднання українців, Батьківщини та діаспори.

Після Київської опери праця в Сіднейській була малоцікавою і в кінці 1973 року Ганна Колесник з чоловіком відлітають до США. Тут нею заопікувався Український конгресовий комітет Америки, який в січні лютому 1974 року організував 16 концертів у найбільших містах США. З 7 березня по 7 квітня під патронатом Комітету українців Канади (КУК) вона здійснила грандіозне турне по 15 найбільших містах Канади від Монреаля на сході до Ванкувера на Заході.

У 1975 році «Союз українців у Великій Британії» влаштував її концерт в Лондоні, а в жовтні-листопаді велике турне по 17 містах Англії. В грудні вона виступала в Парижі, містах Бельгії, Німеччини, Австрії.

Після принижень і інтриг на Батьківщині, після морального та творчого терору співачка відчула свободу творчості, радість самореалізації та віру в силу свого таланту. Ганна Колесник бажаний гість в найпрестижніших залах США і Канади, вона виступала з славетною капелою бандуристів ім. Т.Шевченка з Детройту, в ансамблі з видатними співаками, як бас Й.Готуляк, баритон М.Мінький, сопрано М.Кокольська та ін.

Ганна Колесник активно включилася в громадсько-політичне життя української діаспори. Річниці української державності, тижні поневолених націй, акції допомоги українським дисидентам, Шевченківські концерти в США і Канаді рідко проходять без участі співачки.

Другий концертний тур містами США Ганна Колесник здійснила в грудні 1978 року. Цього разу вона виступила з концертами в Лос-Анжелесі, Сан-Франциско, Міннеаполісі, Сієтлі, Сан-Дієґо й інших.

1991 року Ганна Колесник вперше після довгої розлуки відвідала Україну. Товариство «Україна» та Спілка театральних діячів України влаштували концерти співачки в Києві, Полтаві, Львові, Харкові та Івано-Франківську. Тут вона мала намір реалізувати свою давню мрію – здійснити запис виконуваних нею класичних романсів у перекладі Юрія Отрошенка. На жаль, того разу їй це зробити не вдалося, але за наступних відвідин 1995-го справу було зроблено. Музичний супровід здійснив оркестр Київської опери під орудою Івана Гамкала. Сюди увійшли шедеври світової класики – Ave Maria Шуберта, «Елегія» Ж. Массне, «Полюбила я на печаль свою» С. Рахманінова, «Очі чорнії» Є. Гребінки, «Візник, не жени так коней» та інші. Загалом було записано 16 романсів. Запис було зроблено в Україні, а альбом під назвою «Солов’їною мовою до Вас, мої рідні» випущено в Канаді 1997 року.

Після смерті чоловіка 18 листопада 1997-го й дотепер п. Ганна живе в роздвоєнні між Україною та Канадою. Чоловіка вона поховала на Байковому кладовищі в Києві. І ще донедавна виступала в столиці України з концертами, останній із яких відбувся 15 травня 2013 року в Будинку вчених Національної академії наук України. А в канадському Річмонд-гіллі в неї – люба її серцю родина: син, його дружина й онук.

Джерело:
1. Гамкало І. Велика співачка, чудова людина… / Укр. культура: щомісяч. кул.-освіт. та літ.-мист. ілюстр. журн. – 2005. – №11/12. – с. 18-19.
2. Житкевич А. «Королева українського романсу». 11.06.2015, Тижневик “МІСТ Online” (meest-online.com).
3. Фото з обкладинки до альбому «Солов’їною мовою до Вас, мої рідні» (ZNAK Records – 906).

Колесник-Ратушна Ганна Михайлівна | Ганна Колесник | Hanna Kolesnik

ПІДБІРКА ПУБЛІКАЦІЙ

У великодній час можна б подумати, що мова про наші звичаї, які пригадують людині наш особливий побут, національну відмінність, що навіть у релігійній ділянці створила своєрідні прикмети української культури. Хапається за неї людина, втоплена у морі різних культур, закована у дивовижні і холодні залізобетони нашого сторіччя, як, може, за останній причілок надії. Але мова не про це.

Адже можна святкувати Великдень подвійно, якщо маєте щастя. До тих щасливців належала цього Великодня й міннесотська українська громада, якою потрусила вістка: до нас їде Ганна Колесиик. Уже сама вістка наробила передвеликодніх чуд — сквашені обличчя, які часто і під церквою із собою не віталися, розхмарилися, гурти, які роками із собою на зустрічалися, спільно розносили летючки про концерт, спільно плянували успіх. Сила культурного тяжіння? Сила найсвіжішого і свідомого подиху Дніпра і Києва?

Бог його знає, що то воно було, але коли б прийняти логіку деяких американських центрів досліду публічної опінії, коли вони, для висновків про якісь події, навмисно вибирають менші поселення, що віддалені від великоміської суматохи, то на прикладі недавнього концерту Ганни Колесник в Міннеаполісі можна б зробити далеко йдучі передбачування. Наша культура має ще силу взагалі, а животворчу, що наснажує вас наче б електричний струм новою енергією, зокрема. Це ще нас тримає і лише примітивність підходу до цієї оправи по різних центрах нашого життя не дозволяє розгорнути цю пре важливу ділянку у потрібний, широкий діапазон.

Так, до речі, й розуміють цю проблему й наші люди в Україні, яких безперечно. Ганна і Володимир Колесники репрезентують із більшим правом, як уже наша еміграція із зморшками. Не даремно, на громадській зустрічі після концерту, Володимир Колесник цитував чиїсь слова, про, мабуть, під сучасну пору можна б розцінювати нашу культуру за важливішу навіть від держави, бо, втративши державу, її можна збудувати знову, але втрата культури — це смерть нації. Цей фактор, додаймо від себе, розуміють і в Кремлі, а тому удар за ударом по нашій культурі і русифікації в Україні — зовсім не випадкові.

Щоб нести цю культуру, її не лише треба знати, але нею жити. Переживати нюанси кожним фібром нервової системи, найдальшим за-кутком душі, кожним віддихом, усміхом і сльозою.

Я дивився на Ганну Колесник очима любителя нашої музики і пісні, але й очима лікаря, і не міг знайти медичної формули, психологічної дефініції, яка могла б пояснити, звідки і за якими біологічними законами природа обдарувала, цю постать із гордим поглядом козацької доньки такою величезною кількістю переживань у виконанні «звичайної» пісні. Хай високопарні критики вам скажуть, що Ганна Колесннк вибрала репертуар дещо базований на тематиці ностальгії або національних сентиментів. Не вірте їм. Ганна Колесник нічого не вибирала, бо це наша пісня вибрала її, вклала в її душу всю свою силу народної творчости і кращих українських композиторів, і послала її на сцену. Ганна Михайлівна — не мікрофон, а екран української пісні. Лише люди, які, нервово шукаючи «за виходом у широкий світ», почали кланятися чужим богам, цього не бачать. Українська пісня перестала бути для них фенікс-птицею, яка і ніколи не згоряє, і яка спроможна винести окремі варіанти нашої культури у цей широкий світ. І нас у ньому знайти живими.

А втім і дещо про програму. Чимало слухачів, мабуть, думає, що в першій частині концерту Ганна Колесник поставила деякі арії із т. зв. світових опер для «піднесення престижу» концерту, але воно чомусь видасться уважному спостерігачеві доволі підозріло. Якось мозолить думка, що обоє Колесники не знечев’я, а навмисне поставили після арії Г.Генделя арію Насті із «Тараса Бульби» М.Лисенка, щоб показати слухачеві, сказати б, порівняння на місці. Адже у красі музики обох арій навіть не може бути і мови про те, котра краща, бо арія Насті — неперевершена. Не обезцінюємо «Трубадура» Верді, але, даруйте, арія Варвари із «Богдана Хмельницького» слухається краще від пісні Азучени. Справа не у «національному сатнменті», а просто у композиції.

Хочеться поставити тезу, що коли б Україна була незалежною останніх сотню років, її опери співали б на світових сценах, як і співають «Євгенія Онєгіна» чи «Пікову даму». Ганна Колесник хоче своїм виконанням та добором репертуару цю тезу доказати. Допомогти їй у цьому, чи критикувати з-під поли за «ностальгію» ?

Прибула Ганна Михайлівна у Міннесоту вщерть утомлена, і це не тільки із-за форсованого турне, але й, як перекликуються із нами деякі канадці, після подорожі і концертування в Канаді, які б швидше пригадували подорож по Казахстані, а ніж по «канадській Україні». Про це варто б нашій пресі згодом поговорити.

До того всього обоє Колесннків не минула азійська грипа. Доводилося підтягати їм струни антибіотиками, зокрема у Володимира Андрієвича. Боялися ми, що у нас повториться із Ганною Михайлівною те, що вже раз було у Філадельфії, але ми всі патріотично рішили, що співає або не співає, а ми її посадимо на сцені і будемо на неї дивитись. А вона ж гарна, як наш степ весною. Мені видасться, що коли б хтось хотів собі уявити, як виглядала донька або дружина Лубенського чи Переяславського козацького полковника, хай дивиться на Ганну.

Не вірте, що артисти хворіють. Для них — це видумка медицини. Вистачило для Ганни Колесннк набиту залю із святковою й ентузіястичною громадою, звук роялю під руками її небожа Володимира Ратушного, теплий і заохочуючий погляд її чоловіка, який чомусь залюбки тримається у тіні, і кашель із антибіотиками забувся.

Ішов концерт. Артистка із слухачами обернулися в один суцільний тон. Це просто аж дивно, як природа обдарувала цю співачку мистецтвом поєднання себе із слухачем, бо контакт між нею і слухачами такий міцний, що ви перетворюєтеся у напружені струни, стаєте резонатором, ви переживаєте глибоко кожний тон, кожне слово, ваше хвилювання росте понад сподівання. Це вже справа не лише голосу, техніки співу чи навіть самої композиції, а якийсь глибший зміст, який єднає вас із артисткою. Це особливо відчувалося, у деяких піснях, а в тому в окремих аріях у першій частині та таких, як, наприклад, «Жита, жита» Олеся і Гнатншииа, «Києве мій» Шамо тощо.

Вам скажуть деякі критики, які ще самі не створили жадної пісні, що широко прийнялася б, що треба розцінювати кожну ноту, кожний віддих, застосовувати логіку і таке інше. Не слухайте їх. Слухайте пісню, дайте себе вести Ганною Колесник у світ краси нашої творчости, що робить вас резонатором. Якщо ви справді відчуєте у виконанні Ганни Колесник як, за словами Шевченка, пливе Дніпро, якщо проспівані слова «Києве мій», які Ганна Михайлівна передає неперевершено, впадуть вам у серце так глибоко, що ви відродитеся і відчуєте, що він справді ваш — ви іспит слухача перейшли. Хоч раз про логіку забудьте. Дихайте євшан – зіллям.

Оповідають, що Ганну Колесник треба б готувати на «великі сцени», дати її у міжнародні опери. Дозвольте висловитися, що це буде це одною, черговою нашою трагедією. І соромом. Чи такі сподівання у нас тому, що ми не хочемо або не спроможні дати її і таким, як вона, достатньої опори у нашій українській громаді по широкому світі? Скільки ми вже віддали наших талантів на ці «міжнародні» ринки, і яка із цього користь?

Ні, ми можемо іноді позичити Ганну Колесник на інші сцени, але її повністю затримати собі. Будучи співачкою високої якости і непересічного художнього рівня, вона могтиме виступати по чужинних сценах, але вона мусить залишитися княгинею нашої сцени. Для цього треба її і таким, як вона, створити достатні умовини. І до цієї теми треба повернутися не так у «концертовому репортажі», як у громадській тематиці.

Написав Михайло Данилюк
Свобода. Український щоденник
20.04.1974, №75 – с.1, 3

Ганна Колесник-Ратушна та Володимир Колесник

Ці слова взяті з рецензії на американський дебют 19.1.1974 р. в Нью-Йорку нової емігрантки з СРСР, співачки Ганни Колесник-Ратушної, яку помітила найстаріша й найвпливовіша українська газета в США «Свобода». Після концерту співачку вітав глава УПЦ в США, майбутній перший Патріарх УПЦ Мстислав, її попередники на Київській сцені, які в 1932 р. теж покинули СРСР – знаменита співачка М.Сокіл і композитор і диригент А.Рудницький, які по-батьківськи підтримали дебютантку в пресі. З цього концерту почалася успішна кар’єра співачки в найпрестижніших залах США, Канади, Європи.

… Шлях у велике мистецтво сільської дівчини з с. Стила на Донеччині, батько якої вже в 1942 р. загинув на фронті, стелився щасливо. Спів у шкільному хорі, участь в олімпіадах, навчання в Київському музичному училищі та консерваторії, яку закінчила в 1963 р. в класі знаменитої Зої Гайдай, диплом на Республіканському конкурсі ім. М.Лисенка, праця в оперній студії консерваторії і нарешті в 1969 р. успішний дебют на сцені столичної опери в партії Любаші в опері «Царева наречена» М.Римського-Корсакова відкрили їй шлях у високе.

За партією Любаші пішли партії Амнеріс в «Аїді» та Азучени в «Трубадурі» Дж. Верді, Одарка в «Запорожці за Дунаєм» С.Гулака-Аремовського, Насті в «Тарасі Бульбі» М.Лисенка та інші.

Проте не так все склалося, як гадалося. В 1969 р. її чоловік Володимир Колесник, головний хормейстер театру, видатний музикант і енергійний організатор був призначений директором Київської опери. Людина сучасного мислення, яка підтримувала контакти з багатьма діячами західного театру, він хотів зробити український театр наближеним до європейського. Тому взявся за створення наукової лабораторії організації творчої праці, детальне планування щоденної роботи на цілий сезон, перспективне планування на кілька сезонів уперед соціологічне опитування театральних слухачів, реформу літературної та видавничої час-тини, рекламного відділення, художньої ради та диригентсько-режисерської колегії і поповнення трупи молодими перспективними співаками. Тоді в трупу Київської опери влилася ціла когорта майбутніх зірок, на постановки запрошувалися цікаві режисери, художники, балетмейстери, диригенти з новими творчими ідеями. Звичайно, таким енергійним і самостійно мислячим директором не просто було керувати чиновникам від культури, бо в починаннях директора вони мало тямили і його активність їх врешті-решт навіть дразнила. В самому театрі опір чинили й деякі солісти, які частіше співали на дачах партійних функціонерів, ніж на сцені театру. Вони не хотіли, а може й не могли вписатися в нові вимоги творчого процесу й зі своєї сторони інформували начальство в вигідному їм руслі.

Звичайно, в тій ситуації молодій співачці ще й дружині директора не просто було працювати. Ситуація загострилася в 1972 р., коли з посади 1-го секретаря ЦК КПУ був зміщений П.Шелест і його замінив В.Щербицький зі своєю командою, яка різко змінила й політичний курс в Україні, активізувала русифікацію, наступ на культуру, репресії проти української інтелігенції. Якось перед виставою, яку диригував В.Колесник, зателефонували з ЦК з вимогою затриматися на півгодини виставу, бо В.Щербицький з високим гостем (здається, це був Й.Б.Тіто) збираються на виставу, але затримались на полюванні й не встигають. Директор сказав, що у світовій оперній практиці це недопустимо, тим більше, що понад тисячу людей купили квитки й не можуть чекати. Вистава почалася в точно призначений час й високі гості змушені були пробиратися до своїх місць під час вистави в погашеному залі. Звичайно, ця вість не подобалась партійному начальству. Почалися пошуки компромату, перевірки, активізувалась в театрі й п’ята колона. В.Колесник спершу був знятий з посади директора, а в кінці сезону 1971-72 і з посади головного хормейстера. Брутальність дійшла до того ступеня, що в день вистави Галині Михайлівні зателефонували з театру й заявили, що в сьогоднішній виставі вона співати не буде. Подружжя зрозуміло, що на їх праці в рідному театрі поставлено крапку, а захищати свої права в цій державі безперспективно. Але в своїй всесилі влада не змогла до кінця розгледіти особистості та сили характеру В.Колесника. Маючи добрі контакти з друзями за кордоном, в серпні цього ж року родина Колесників у складі 7 осіб на 2-х автомобілях виїхала на відпочинок до дружньої тоді Болгарії. Звідти не трудно було переїхати до Югославії, а тут рукою подати до Австрії. Хоч з великим ризиком, але операція вдалася, і вони опинились у Відні. Так звані «ворожі голоси» повідомили про це на весь світ. На гастролі театру було накладено карантин і колектив 5 років не виїжджав на зарубіжні гастролі.

Опинившись у Відні, Володимир і Ганна познайомились з імпресаріо Сіднейської опери і на його запрошення на початку 1973 р. вони вилетіли в Австралію. Вже перший концерт Ганни, який відбувся в Сіднеї 14.1.1973 р. і в програмі якого переважали оперні арії, романси українських композиторів і народні пісні, вилився в демонстрацію духовного єднання українців, Батьківщини та діаспори В.Онуфрієнко на сторінках нью-йоркської «Свободи» від 21.IV.1973 р. писав: «Поводиться на сцені вона як королева в свойому царстві, з тим, однак, що сила її влади – в красі й силі голосу та в особистому чарі. «Її концерти відбулися в найбільших містах континенту, і їх великий успіх не тільки вселив співачці віру в свій талант. Ці концерти підняли хвилю патріотизму української еміграції і звернули їх погляди в сторону України, де тоді відбувався наступ на все українське, де жорстоко переслідували патріотів. Недаром під час другого туру гастролей співачки по містах Австралії у вересні 1973 р. на афішах її концертів можна було прочитати: Весь прибуток від концерту Г.Колесник віддає на боротьбу, за права людини та підтримку переслідуваних і засуджених патріотів на рідній Батьківщині».

Після Київської опери праця в Сіднейській була малоцікавою і в кінці 1973 р. вона з чоловіком відлітає до США. Нею заопікувався Український конгресовий комітет Америки, який в січні лютому 1974 р. організовує 16 концертів у найбільших містах США. Великі зали від 1500 до 2000 місць заповнювали не тільки українці, але й корінні американці хотіли почути мало відому їм музику, «навіть ті, хто не розумів мови, відчули душу музики, що так чудово передала пані Колесник» – писав у філадельфійській газеті «Дейлі тайме» Дж. Олівер. З 7 березня по 7 квітня під патронатом Комітету українців Канади (КУК) вона здійснює грандіозне турне по 15 найбільших містах Канади від Монреаля на сході до Ванкувера на Заході. В програму концертів крім творів Й.С.Баха, Ґ.Ф.Генделя, О.Страделла, Дж.Верді ввійшли арії з опер С. Гулака-Артемовського, М.Лисенка, А.Вахнянина, К.Данькевича, Г.Майбороди, романси та пісні Д.Бортнянського, М. Лисенка, Д. Бонковського, А. Гнатишина, П.Майбороди, І.Шамо, О.Білаша, на-родні пісні. Зали переповнені, газети одноголосно відзначають великий успіх співачки. «Вона має прекрасний голос, якість якого є типовою для її країни» – пише Р.Гіпсон в «Вінніпег Фрі Пресс» від 25.ІІІ.1974 р. Наступний рік знову виступи в США та Канаді з програмою, присвяченою 150-річчю від дня смерті Д. Бортнянського.

28.ІХ.1975 р. «Союз українців у Великій Британії влаштовує її концерт в Лондоні, а в жовтні-листопаді велике турне по 17 містах Англії. В грудні вона виступає в Парижі, містах Бельгії, Німеччини, Австрії. Після принижень і інтриг на Батьківщині, після морального та творчого терору співачка відчула свободу творчості, радість самореалізації та віру в силу свого таланту. Г.Колесник бажаний гість в найпрестижніших залах США і Канади, вона виступає з славетною капелою бандуристів ім. Т.Шевченка з Детройту, в ансамблі з видатними співаками, як бас Й.Готуляк, баритон М.Мінький, сопрано М.Кокольська та ін.

Вона активно включилася в громадсько-політичне життя української діаспори. Річниці української державності, тижні поневолених націй, акції допомоги українським дисидентам, Шевченківські концерти в США і Канаді рідко проходять без участі співачки. Влітку 1977 р. вона знову співає в містах Австралії. Коли в 1978 р. В.Колесник організовує в Торонто «Товариство української опери Канади», до роботи якого залучає професійних співаків як українців так і інших народностей, звичано, Галина Михайлівна бере участь в багатьох його прем’єрах, виконуючи партії Галі в «Купало» А. Вахнянина, Одарки в «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Федора та Історі ї в «Роксолані» Д. Січанського та інших, які виставляються в Торонто та Едмонтоні. Вона бере участь в симфонічних концертах, фестивалях української опереної музики, прем’єрах вокально-симфонічних творів, як ораторія «Неофіта» М. Кузана та сл. Т. Шевченка з нагоди 1000-річчя християнства в Україні та інших, якими керує В. Колесник. Готує нові програми з творів К. Стеценка та творів на сл. О.Олеся до їхніх пам’ятних дат, з творів Д. Бортнянського, М.Березовського, А. Веделя, з якими знайомить слухачів в Канаді та США.

Та які б овації не супроводжували її концерти в широкому світі, яким облаштованим не було її приватне життя – на всіх зустрічах з українською громадою вона з чоловіком весь час повторяла: «Ми не втекли з України, ми її покинули в знак протесту проти утисків української культури та свобод людини». Тому серцем вона завжди була з Батьківщиною, марила нею та мріяла зустрітися з друзями, особливо з шанувальниками її таланту.

Ця хвиля настала після 19 років розлуки з рідною землею. В лютому 1991 року Товариство «Україна» та Спілка театральних діячів України влаштували концерти співачки в Києві, Полтаві, Львові, Харкові та Івано-Франківську. Концерт в переповненому Великому Залі рідної консерваторії, епіграфом якого співачка об-рала слова «Я знов з тобою, Україно», зібрав культурну еліту Києва. Сльози радості від зустрічі з друзями та рідною Землею перетворили цей концерт в мистецько-патріотичну маніфестацію. Хоч пройшло з тих пір майже 15 років, але я дотепер чую зворушливу інтерпретацію таких шедеврів, як «Дума про гетьмана Нечая» Д.Січанського, та «І ви покинули» К. Стеценка, яких наша вокальна еліта чомусь не знає. Коли на завершення концерту прозвучала пісня М. Костецького «Люблю я тебе, Україно», зал стоячи та вигуками «Браво», «Слава Україні!» не відпускав співачку зі сцени. Тоді вона звернулась до залу словами: «Дорогі мої! Я сьогодні у своєму співі говорила до вас словами геніальних поетів України, яка прокинулась і відчула могутні крила. Я вірю в її прийдешню долю й славу серед світів і народів!»

Цим концертом Г.Колесник-Ратушна продемонструвала, що роки вимушеної еміграції не пройшли даром – вона сформувалася у видатного майстра вокалу, продемонструвала високий рівень музичної інтерпретації та акторського мистецтва, вміння логічно формувати програму в першу чергу з незаслужено забутих шедеврів національної спадщини. Тому Київська преса відгукнулася захоплюючими рецензіями співака С.Козака, поета М.Сингаївського, лікаря О.Отрощенка та інших. …У кінці 1995 р. тодішнє керівництво Київської опери запросило її для виконання партії Одарки в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, яку 14.1.1996 р. мав диригувати В. Колесник. Цій виставі вони надавали особливо великого значення, так як після 24-х років вимушеної розлуки вистава мала б бути зустріччю з рідним колективом, якому В.Колесник віддав 22 роки успішної праці, а може і прощанням. Вони відкорегували свої творчі плани в Канаді, купили квитки з Торонто до Києва і назад. І раптом в невдовзі перед виставою їх сповіщають, що вистава відміняється. Звичайно обуренню музичної громадськості не було меж, скандал вилився на сторінки преси, бо в цивільному світі в такій ситуації театр мав би виплатити їм великий штраф. Хоч «сірі кардинали», які в 1972 р. помагали владі виїсти їх з театру й дотепер затаївши злобу, все зробили, щоб зірвати виставу, їх перемога була Пірровою. Тільки в 2003 р. при іншому кліматі в театрі відбулася вистава «Запоріжжя», присвячена пам’яті В.Колесника з нагоди його 75-річчя, але його вже 6 років не було між нами.

Прощальним концертом співачки в Києві 8.IV.1996 р. став її вечір старовинного романсу в приміщенні Національного академічного драматичного театру їм. І.Франка. Особливістю цього концерту, який ішов у супроводі інструментального ансамблю (оркестровка В.Губа), було те, що музика Ж. Массне, О. Аляб’єва, П. Булахова, С. Рахманінова звучала українською мовою в прекрасних перекладах лікаря Ю.Отрошенка. Ці переклади прекрасно зливалися з чудовою музикою, тим більше, що деякі твори були написані на російські варіанти поезій Т.Шевченка, Є.Гребінки. Концерт, який пройшов у переповненому залі з надзвичайним успіхом і в емоційному контакті з публікою, яка дихала й переживала разом з співачкою знайому та любиму музику і заставляла багато творів повторяти, був прощанням співачки з українською публікою. Записаний в Києві на компактдиск, він став підсумком її великої та плодотворної праці по пропаганді української духовності в широкому світі.

Іван Гамкало, народний артист України,
член-кореспондент Академії мистецтв України
Українська культура: щомісяч. кул.-освіт. та літ.-мист. ілюстр. журн. — 2005. — №11/12. — с. 18-19

Був час, коли українці Торонто мали нагоду насолоджуватися звучанням голосів співачок Іванки Мигаль, Стефанії Федчук, Роксоляни Росляк, Соні Сахно, Раїси Садової, Лесі Зюбрак, Маркіяни Бубляниці-Гузар. До цієї плеяди співочого сузір’я слід зачислити й ім’я заслуженої артистки України Ганни Колесник, котру на берегах Америки назвали королевою українського романсу.

Вона побачила світ 3 червня 1935 року в с. Стилі Старобешівського району Донецької області. Вищу музичну освіту здобула в Київській консерваторії, по закінченні якої стала солісткою Київського театру опери та балету. Починаючи з 1965-го впродовж семи років дівчина виконувала провідні партії в операх «Запорожець за Дунаєм» (Одарка), «Катерина» (Мати), «Царева наречена» (Любаша), «Пікова дама» (Поліна), «Аїда» (Амнеріс), «Сільська честь» (Лола), «Хованщина» (Марфа).

Улітку 1972 року разом із матір’ю, чоловіком Володимиром, сином Максимом і племінником Володимиром Ратушним Ганна поїхала до Болгарії, а вже звідти добрі люди допомогли їм благополучно дістатися Австрії. Невдовзі родина еміґрувала до Австралії, де майже відразу по приїзді співачка розпочала свої концертні виступи в Аделаїді, Сиднеї, Дрізбеку, Ессендоні та Мельбурні.

Слава про виконавицю з України полетіла Австралією зі швидкістю звуку. А особливо після того, як увесь гонорар від концерту в Сиднеї — 1 650 AUD — вона віддала до фонду оборони політичного переслідування в Україні, що стало найбільшим внеском від однієї особи з-поміж австралійських українців. Але скоро стало зрозуміло, що бажаного результату в Австралії родина Колесників не досягне. Вигідніші умови їм запропонували в Канаді.

Першим у жовтні 1973-го туди виїхав голова сім’ї Володимир, а 17 грудня прибула Ганна з сином Максимом і племінником Володимиром. Родина оселилася в Торонто, й уже в березні наступного року, підготувавши відповідну програму, Ганна розпочала свій концертний тур містами США.

27 січня 1974 року в залі «Гантер Коледжу» відбувся її перший виступ для української громади Нью-Йорка. Рішуча, напориста та смілива співачка почувалася на сцені королевою. У розмові з відомим поетом Леонідом Полтавою вона сказала: «Я відчула на собі якусь високу місію. Коли виходила на сцену й бачила наших людей отут, за океаном, я відчувала в собі якусь неймовірно героїчну силу — силу нашого народу. Мені здавалося, що, коли б моя воля, я б усіх цих людей зібрала в один сніп і перенесла на рідну землю, щоби він не був розділений кордонами й океанами. Але коли здійснити цього не могла, то вирішила об’єднати людей піснею. Я не співала. Я ридала, намагаючись звуками пісні передати свої душевні почуття».

А вже наступного після виступу дня в «Нью-Йорк Таймс» сповіщалося, що співачка відразу заволоділа аудиторією підкреслюючи могутність свого вишколеного голосу, і, як вільна донька України прекрасно представила публіці велич своєї країни й її народу.

Довгих чотири місяці тривали концертні виступи Ганни Колесник й її акомпаніатора Володимира Ратушного містами США та Західної Канади. Її голос лунав на сценах Вашинґтона, Міннеаполіса, Філадельфії, Чикаґо, Пітсбурга, Клівленда, Бостона, Вінніпега, Едмонтона, Ванкувера, Калґарі. Загалом співачка здійснила більше 20 виступів, що стало вагомим здобутком української музичної культури.

Характерною ознакою виступів Ганни Колесник було те, що кожен із них вона закінчувала славнем «Ще не вмерла Україна», який підхоплювали всі присутні в залі.

Удруге до Нью-Йорка співачки прибула з новою програмою, до якої увійшли твори українських класиків Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артема Веделя й українські народні пісні. Це відбулося 2 лютого 1974-го в престижному «Тавн-голі».

На цей же період припадають виступи співачки в Торонто й Оттаві. Про один із них в оттавському часописі The Citizen писалося: «Пані Колесник має справді великий козир — голос великих оперних пропорцій, якого вистачає щоби досягти найдальших закутків зали. Тим більше, що вона анітрохи не вагається уживати його на повну силу своєї мецо-сопранової шкали, причому в досить привабливому звучанні середнього та високого регістрів. Їй до вподоби грандіозний стиль інтерпретації, а це означає, що не потрібно сидіти в перших рядах залу, щоби відчути висловлені нею почуття радості чи смутку».

Другий концертний тур містами США Ганна Колесник здійснила в грудні 1978 року. Цього разу вона виступила з концертами в Лос-Анжелесі, Сан-Франциско, Міннеаполісі, Сієтлі, Сан-Дієґо й інших. Щоправда, з прибуттям на береги Америки співачці довелося різко змінити свій репертуар, позбавивши його російськомовного змісту й терміново вишукувати досконалі українські переклади відомих світові романсів. Можна стверджувати, що, якби не п. Ганна, ми б і сьогодні не мали змоги слухати рідною мовою такі романси світової класики, як «Аве Марія» Ф. Шуберта, «Елегія» Ж. Массне, «Не серджусь» Р. Шумана, «Весняні води» С. Рахманінова, «Всяк час шануючи Вітчизну» О. Бородіна, «Жебрачка» О. Аляб’єва, «Очі чорнії» Є. Гребінки й інші.

На концертах Ганна часто виконувала арію Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм» і співала її так зворушливо, що в слухачів на очах з’являлися сльози. Були в її концертному репертуарі й арії з опер «Трубадур», «Аїда», «Тарас Бульба», «Богдан Хмельницький», але основу завжди складали твори світової та української романсової класики. 9 квітня 1978-го в залі «Вест-Парк» відбувся її концерт із програмою музики композитора Кирила Стеценка на тексти поета Олександра Олеся. Вражаючими були в її виконанні його «Порвалися струни», «І ви покинули», «Зустрілися, щоб зразу розійтися», «Ти все любив його», а також пісні на слова Лесі Українки «Стояла я і слухала весну» та «Вечірня пісня» і «Цар Горох» В. Самійленка.

1978-го п. Колесник заснував у Торонто Українсько-канадський оперний хор, основне ядро якого склали професійні співаки, а в їх числі й солістка Ганна Колесник. І вже тоді в подальші плани цих митців входило питання постановки українських опер з метою пропаганди їх серед інтернаціональної публіки Канади. І вже 13 червня наступного року співачка взяла участь у одній із них. П’ять днів представники української громади й інтернаціональної публіки насолоджувалися цією виставою в залі театру «Мак-Міллан». Головні партії виконували Роксоляна Росляк (Одарка), Ганна Колесник (Галя), Богдан Чаплинський (Степан), Леонід Скірко (Максим) та Мирон Гошуляк (Посол). Про це журналістка Надія Климовська в журналі «Жіночий світ» у вересні 1979-го писала: «Ця опера мала оркестр із високою репутацію, знаменитий хор, а ще знаменитішого дириґента Володимира Колесника».

Того ж року в Торонто співачка випустила платівку з назвою Songs For My Son, куди увійшли пісні композиторів Б. Веселовського, Г. Китастого, П. Гайдамаки, П. Майбороди, І. Шамо, І. Марченка, В. Івасюка. Музичний супровід здійснив спеціально організований Володимиром Колесником естрадний оркестр. Загалом було записано 12 пісень. Слід зазначити, що цей проект було втілено в життя за підтримки Українсько-канадської фундації ім. Тараса Шевченка.

1 квітня 1984 року відбувся тріумфальний концерт українського оперного хору під орудою маестро Колесника в знаменитому нью-йоркському «Карнеґі-голлі». Ганна виступала в ранзі солістки хору, який виконував кантату-симфонію «Кавказ» Станіслава Людкевича.

18 і 19 червня 1984-го під орудою п. Колесника відбулися постановки опери «Купало» в Едмонтоні, що стало для міста великою культурно-мистецькою подією. І цього разу співачка виконувала свою улюблену партію Галі.

1991 року Ганна Колесник вперше після довгої розлуки відвідала Україну. Тут вона мала намір реалізувати свою давню мрію — здійснити запис виконуваних нею класичних романсів у перекладі Юрія Отрошенка. На жаль, того разу їй це зробити не вдалося, але за наступних відвідин 1995-го справу було зроблено. Музичний супровід здійснив оркестр Київської опери під орудою Івана Гамкала. Сюди увійшли шедеври світової класики — Ave Maria Шуберта, «Елегія» Ж. Массне, «Полюбила я на печаль свою» С. Рахманінова, «Очі чорнії» Є. Гребінки, «Візник, не жени так коней» та інші. Загалом було записано 16 романсів. Запис було зроблено в Україні, а диск випущено в Канаді 1997 року.

Важливо, що автори цього проекту дали згоду на його використання в Інтернеті, й тепер кожен охочий може їх послухати й відчути красу українського слова та чаруючого голосу Ганни Колесник.

Після смерті чоловіка 18 листопада 1997-го й дотепер п. Ганна живе в роздвоєнні між Україною та Канадою. Чоловіка вона поховала на Байковому кладовищі в Києві. І ще донедавна виступала в столиці України з концертами, останній із яких відбувся 15 травня 2013 року в Будинку вчених Національної академії наук України. А в канадському Річмонд-гіллі в неї — люба її серцю родина: син, його дружина й онук.

Цими днями наша шановна співачка відзначила своє 80-ліття. Тож побажаємо їй довголіття при доброму здоров’ї у барвистому квітнику своїх пісень, мрій, надій і світлих сподівань. Їй же, як писалося в одному із часописів, дано багато: «Від Бога — талант, від батьків — щира вдача, від сонця — краса, а від козацького роду — простота й задушевність у взаєминах із людьми».

Анатолій Житкевич
11.06.2015, Тижневик “МІСТ Online”

ДИСКОГРАФІЯ