Іван Лисенко – дослідник історії української музичної культури, літературознавець, краєзнавець, журналіст, енциклопедист. Член Національної спілка журналістів України (1977) та Національної спілки письменників України (2005). Заслужений діяч мистецтв України (2009)
Іван Лисенко народився в с. Черемушна Валкiвського району Xapківської області в сім’ї Максима та Ганни Лисенків. У родинному колі в особливій пошані була народна українська пісня. Співали всі: і батько, і мати, і сестра, і він сам. З початком окупації, під час Друга світова війна, УРСР вермахтом батька мобілізували, а після окупації прийшла звістка про його загибель.
Від 1946 року Іван Лисенко навчався: спочатку – в 7-річній школі в рідному селі, потім – у середній школі в сусідньому селі Огульці. По закінченні, у 1957 році, середньої школи працював у колгоспі, а згодом влаштувався токарем на Харківському трактороскладальному заводі. Не маючи помешкання в Харкові, на роботу добирався з рідного села пішки та потягом.
У 1961 році став студентом Харківського університету. Співав у місцевому хорі, познайомився з музикантами й диригентами, від яких дізнався чимало правди про нещодавнє минуле, у т. ч. про трагічну долю багатьох репресованих митців. Відтоді почав збирати відомості про своїх земляків, зацікавився історією Слобідської України.
По закінченні університету, у 1966 році, викладав українську мову та літературу в середній школі с. Руська Лозова Дергачівського району Xapківської області.
Від 1967 року – на редакторській роботі в Києві. Працював на українському радіо та у видавництвах, зокрема в «Українській радянській енциклопедії», «Музичній Україні», «Радянській школі». Водночас досліджував найрізноманітніші джерела з історії музики, листувався з «усім музичним світом», у т. ч. з українською діаспорою, 1970 – 1972 роках брав приватні уроки в піаністки О. Шипович, 1972 – 1974 роках навчався в Київській народній консерваторії. Почав друкувати літературознавчі та музикознавчі статті в газетах «Літературна Україна», «Культура i життя», журналах «Вітчизна», «Жовтень» (з 1991 – «Дзвін»), «Музика», «Київ», «Березіль» та ін.
У різні роки Іван Лисенко здійснив кілька приватних експедицій по багатьох регіонах України, під час яких записував спогади літніх людей та збирав цікаві відомості про місцевих співаків і композиторів. На основі цих матеріалів, листування та інформації з друкованих джерел створив приватний літературно-музичний архів. Зібрав унікальну колекцію платівок «Україніка».
Після проголошення 1991 році незалежної Української держави активізував і розширив свої зв’язки з українською діаспорою, зокрема з М. Коцем, і почав видавати книги. Побачили світ як його власні літературознавчі й музикознавчі праці – «Словник співаків України» (1997), «Поет з душею вогняною» (1999; про О.Олеся), «Поезії видіння осяйне» (2002), «Речник української культури» (2003; про М.Йогансена), «Українські співаки у спогадах сучасників» (2003), «Музики сонячні дзвони» (2004), «Словник музикантів України» (2005), «Музична культура України в спогадах, матеріалах, листах» (2008), «Поет зболеного серця» (2009, про О.Коржа), «Словник українських приватних бібліотек» (2009), «Співаки України» (2012), «Енциклопедіїукраїнської пісні» (2017) та ін., – так і упорядковані ним рукописи творів забутих та репресованих укр. поетів: Павла Савченка («Червоний вечір», 1991), Олександра Коржа («Шумiти прошу листя», 2006), Mapyci Вольвачiвни («Кажи жiнцi правду, та не всю», 2007),
У 2010 році вийшло друком цікаве видання І. Лисенка «Любові висока струна». Вибране, де вміщено поезії автора, його історичні та публіцистичні твори, літературно-критичні та музикознавчі матеріали.
Підсумком краєзнавчих захоплень Івана Лисенка стала перша в Україні повноформатна (багатоаспектна) вузькорегіональна 4-томна енциклопедична праця «Валкiвська енциклопедія».
З 2000 по 2008 рік Іван Лисенко працював науковим редактором у видавництві «Наукова думка» Національної академії наук України.
Джерело:
1. Грузін Д.В. ЛИСЕНКО Іван Максимович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2009. (history.org.ua)
2. Грабовський Володимир. «На вівтар української культури. До 80-річчя від дня народження Івана Лисенка». Українська музика, 2018/2 (28), стор.: 135 – 140.