Григорій Китастий. Вставай, народе! Твори для капели бандуристів, хори, солоспіви.
© О. Коновал. Упорядкування, вступна стаття, короткі біографічні дані про авторів слів, 1996.
© «Музична Україна», 1996.
Видання здійснено коштом Фундації імені Івана Багряного
Нотне видання
Китастий Григорій Трохимович. ВСТАВАЙ, НАРОДЕ!
Твори для капели бандуристів, хори, солоспіви Упорядкування, вступна стаття, короткі біографічні дані про окремих авторів слів Олексія Коновала
Редактор В. Ф. Таловиря
Художній редактор В.Г. Котляр
Технічний редактор Н.А. Гальчинська
Формат 60×90 1/8 Умов.-друк. арк. 22. Облік.-вид. арк. 26,25. Вид. № 4726. Зам. № 6-3002.
Видавництво «Музична Україна», 252004, Київ, Пушкінська, 32.
Київська нотна фабрика. 234655, Київ-80, МСП, Фрунзе, 51а.
СЛОВО ПРО ГРИГОРІЯ КИТАСТОГО
Немов ластівки, що летять на рідну землю, повертаються в Україну твори тих поетів, письменників, композиторів, яких у роки Другої світової війни та сталінського лихоліття доля закинула на далекі береги. Відстоюючи ідею самобутності українського народу, не приховуючи своїх патріотичних почуттів, вони стояли на заваді тим, хто прагнув стерти «грані» між народами великої наддержави – СРСР. Тому їх, як і тисячі українських хлопців та дівчат, силоміць вивезених на роботу до фашистської Німеччини, котрі під страхом смерті не поверталися додому, записали в зрадники, поставили в один ряд з тими, хто, продавшись ворогові, повернув рушниці проти свого народу, і тим самим назавжди викреслили з пам’яті прийдешніх поколінь.
Та час поставив усе на свої місця. Україна здобула незалежність, і люди дістали змогу дізнатися імена митців, які, опинившись на чужині, не зрадили українському народові. Своїм мистецтвом вони всіляко підтримували дух і гідність земляків у роки війни та в еміграції, не давали забути їм і їхнім дітям, хто вони є. Це знайомство стало можливим значною мірою завдяки старанням української діаспори в США і Канаді.
Збірка «Вставай, народе!», видана на кошти Фундації ім. Івана Багряного (США), відкриває невідому донині сторінку літопису музичного життя української діаспори – вокально-хорову творчість видатного діяча української музичної культури, композитора, художнього керівника Капелі2 Бандуристів ім. Т. Шевченка Григорія Трохимовича Китастого. Його ім’я добре знали в Україні в 30-ті й на початку 40-х років. Повоєнні покоління, на жаль, нічого не чули про творчий і громадянський подвиг Капелі, її керівника в роки війни та про величезну концертно-популяризаторську роботу в еміграції.
Народився Григорій Трохимович Китастий 17 січня 1907 року в місті Кобеляки на Полтавщині у селянській співучій родині, що вела свій родовід з «козацького стану». Ще з молодих років він цікавився мистецтвом і був учасником різних гуртків: музичного, драматичного та співочого. На двадцятому році життя Г. Китастий вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хоровий відділ. Нелегко було вчитися і заробляти собі на хліб. У своїй «Автобіографії» він з вдячністю згадує директора технікуму, керівника Полтавської хорової капелі Федора Попадича, котрий, очевидно, помітивши неабиякий хист свого учня, приділяв йому особливу увагу, піклувався й про поліпшення умов його життя.
У 1930 році по закінченні музичного технікуму Г. Китастий вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка. Навчаючись на дириґентсько-капельмейстерському факультеті, він оволодівав технікою гри на скрипці і корнеті, та найбільше часу присвячував бандурі. Після закінчення курсу навчання на хормейстерському факультеті, у 1933 році Г.Китастий за порадою теоретика Г. Любомирського переходить на композиторський факультет. Про цей період свого життя він писав так: «Моїм великим щастям було, що мене прийняли тоді хористом до Київської Опери. З одного боку, така праця давала мені можливість вивчати оперовий репертуар і взагалі театральну специфіку, а з другого боку – це дало мені певну матеріяльну базу для прожиття і в якійсь мірі можливість допомогти батькам, що опинилися в біді. Це були роки загального голоду на Україні»3
Під час навчання Г. Китастий доволі часто виступав як бандурист у складі агіткультбригад. Тоді ж він познайомився з бандуристами Київської капелі, з якою спочатку час від часу виступав у концертах, а пізніше, у 1934 році, став дійсним її членом. У 1935 році Полтавська і Київська Капелі об’єдналися в одну – державну Зразкову Капелю бандуристів України. В ній Г. Китастий спершу був концертмейстером, а пізніше – заступником мистецького керівника.
З початком Другої світової війни Капелю не включили до списку художніх колективів, які підлягали негайній евакуації, натомість вона була розформована. Молодших за віком призвали до діючих бойових з’єднань, а старших – на копання протитанкових ровів навколо Києва. З тих, що пішли на фронт, багато загинуло, дехто потрапив у полон, серед них був і Григорій Китастий. З полону йому пощастило втекти і повернутися у Київ. В окупованому німцями місті він розшукав 16 артистів і з ними утворив нову Капелю, давши їй ім’я Тараса Шевченка. Після довгого чекання на початку 1942 року німецька влада дозволила двотижневі гастролі Капелі по селах Київщини. Концерти мали шалений успіх, і це окриляло артистів. Весною Капеля виїхала у концертну подорож по Волині і Галичині, з якої колектив було відізвано до Києва і невдовзі, у вересні 1942 року, під виглядом гастролей вивезено до Райху.
Два місяці артисти провели у таборі остарбайтерів (робітників зі сходу) Шупен 43 в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи якісь деталі для підводних човнів. У святкові дні давали концерти для робітників табору. Завдяки втручанню редактора газети для остарбайтерів «Українець» Андрієві Луцеву Капелю вдалося вирвати з табору. Наприкінці листопаду надійшло повідомлення з Берліну про переведення колективу на концертну роботу. Залишаючись в статусі остарбайтерів протягом усієї війни, капеляни постійно роз’їжджали по німецьких містах, де було найбільше українських робітників, доводилося виступати і перед інтернаціональними аудиторіями. І скрізь їх виступи проходили з тріумфом. А для українців ці концерти були немов ковток свіжого повітря, давали сили вижити і надію побачити рідну землю.
У 1943-1944 роках Капеля дев’ять місяців перебувала на гастролях в Галичині. Спершу зупинилася у Львові, а пізніше, в 1944 році, переїхала до маленького гірського міста Турка, що було розташоване поблизу залізниці Львів–Ужгород. Там капеляни зустріли поета Івана Багряного. Г. Китастий подружив з ним, і ця дружба й творча співпраця тривали до останніх днів життя Івана Багряного (1963 р.). В Турці поет написав кілька патріотичних бойових віршів, які окрилив Г. Китастий. Вони одразу увійшли до репертуару Капелі, з яким вона виступала в селах, містах Західної України та в лісах перед вояками Української Повстанської Армії (УПА).
Після закінчення війни музиканти Капелі опинилися в таборі переміщених осіб. Г. Китастий невтомно працював над концертними програмами Капелі, виступи якої користувалися непересічним успіхом у таборах ДП у Західній Европі. В 1949 році Капеля залишила Европу, і артисти поселилися в Детройті (США). Мистецький колектив побував з концертами у багатьох великих містах США, Канади, Західної Европи та Австралії. Г. Китастий зробив сотні обробок та перекладень народних пісень для бандури та фортепіано, невтомно працював над створенням власних оригінальних творів різних за характером і тематичною спрямованістю. Він написав чимало хорової, в тому числі й релігійної музики, солоспівів у супроводі фортепіано, бандури, а також інструментальних творів. Для пісень та хорів Г. Китастий брав переважно вірші поетів української діаспори, а найбільше – Івана Багряного. Пробував він свої сили і в літературі.
Г. Китастий разом зі своєю Капелею активно пропагували бандуру серед молоді української діаспори. Завдяки їх невтомній праці за межами України, на всіх континентах почали діяти ансамблі, капелі та гуртки молодих бандуристів. Упродовж багатьох років Г. Китастий їздив на курси бандуристів США, Канади, щоб передати свої знання й любов до бандури молодим поколінням.
Г. Китастий жив у Детройті, пізніше короткий час у Каліфорнії, в 1964 році переїхав до Чікаґо, де очолив перший ансамбль бандуристів Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ). Наприкінці 1967 року він переїхав до Клівленду і звідти автомобілем їздив у Детройт на проби (репетиції) Капелі Бандуристів.
Інтереси митця не обмежувалися мистецтвом. Він був активним у суспільному та політичному житті української громади в діаспорі, з задоволенням грав у шахи. На честь 70-річчя Григорія Китастого осередок Української Революційної Демократичної Партії (УРДП), членом якої він був, привітав його виданням «Збірника на пошану Григорія Китастого». Книга вийшла у 1980 році коштом Фундації ім. Івана Багряного й містить розвідки, статті, рецензії, спогади, а також вірші, присвячені ювілярові, та деякі його твори.
У 1984 році Григорій Китастий, завжди повний енергії й життя, несподівано захворів і невдовзі, 6 квітня, помер від раку. Похований він на українському православному кладовищі, побіч церкви-пам’ятника в Баунд-Бруці, в штаті Нью-Джерзі (США).
Збірник «Вставай, народе!» – це перша в Україні публікація творів Григорія Китастого, написаних у різні роки. Більшість з них входила до концертних програм Капелі Бандуристів ім. Т. Шевченка. Видання вміщує три розділи: хорові твори для чоловічої капелі бандуристів та мішаних хорів у супроводі ансамблю бандур; вокальні твори у супроводі бандури або фортепіано; солоспіви у супроводі фортепіано. У збірці подаються короткі біографічні дані про окремих авторів слів. Пропонуємо також деякі матеріяли про життєвий і творчий шлях Г. Китастого та діяльність Капелі Бандуристів ім. Т. Шевченка, а саме: «Промову на святі 60-ліття Григорія Китастого» відомого письменника Уласа Самчука, уривки з «Автобіографії» Г. Китастого та інші матеріали, які дадуть більш повне уявлення про творчий подвиг, що здійснили в роки війни артисти і художній керівник Капелі Г. Китастий.
Олексій Коновал
__________
1 Зі слів дружини Г. Китастого Галини, цей портрет був намальований Іваном Павловичем Багряним на шматку обгорткового паперу під час його першої зустрічі з Г. Китастим 1 травня 1944 р. Г. Китастий склав малюнок навпіл і зберігав його в такому вигляді. Через кілька місяців друзі знову зустрілися. Розгорнувши малюнок, вони побачили, що зображення голови відбилося внизу аркуша. Тоді І. Багряний трохи підретушував відбиток, підрівняв краї аркуша і праворуч внизу зробив напис: «Був один Гриць і стало два. Підождемо рік – буде три.»
2 У матеріалах про життя і творчість Г. Китастого, що увійшли до збірки, збережено написання деяких слів, прийняте в українській діаспорі.– Ред.
3 Григорій Китастий. Автобіографія / Збірник на пошану Григорія Китастого у 70-річчя з дня народження. Нью-Йорк, 1980. С. 15.