Антін Дербіш

Антін Дербіш – український співак (баритон)

Антін Дербіш народився 13 червня 1921 року в місті Ярославі (Польща) у багатодітній сім’ї. У його батьків було десятеро дітей. Він – найстарший – завжди був першим помічником батька в господарських справах, а заразом й перейнявся від нього національною свідомістю та духом. У 19-річному віці Антін став членом об’єднання ОУН, а коли молоді українські сили згуртовувалися в дивізії «Галичина», був там одним із перших.

Наприкінці Другої світової війни полковий вишкіл, де перебував Антін Дербіш, опинився в Словаччині, згодом – в Австрії.

Ще у війську Антін Дербіш співав у чоловічому секстеті. Пізніше, уже після втечі з полону, співав у чоловічому хорі ім. О. Кошиця під керівництвом М. Проценка, а від 1947 року — у хорі «Ватра». Саме спілкування з керівником цього хору – Левом Туркевичем, стало для співака справжньою школою хорового та вокального співу.

У 1947 році, під час одного з виступів хору, що відбувся в Вілляху (Villach), Антін Дербіш познайомився з своєю майбутньою дружиною Дарією з родини Зарицьких. Згодом хор «Ватра» перебазувався до Брегенца, що поблизу Інсбрука. Там, у 1949 році, закохані й обвінчались.

Ще деякий час Дербіші жили в Австрії, а у восени 1949 році емігрували до Канади де поселилися в Едмонтоні. Там вже мешкала чимала кількість хористів «Ватри», які, приїхавши кожен окремо, знову згуртувалися в один колектив під керівництвом Лева Туркевича. Було відновлено діяльність хору «Ватра». Антін Дербіш співав у цьому хорі тільки на початках його діяльності, бо невдовзі, разом з дружиною і донькою Любою виїхав до Торонто, де проживали батьки Дарії. У 1952 році до Торонто перебрався й Лев Туркевич, який очолив хор церкви Св. Покрови, а пізніше приступив до керівництва чоловічим хором «Прометей». Протягом тривалого періоду співав у цих хорових колективах і Антін Дербіш.

Невдовзі після приїзду в Торонто Антін Дербіш познайомився з Леонідом Яблонським, який був керівником оркестру, що виконував музику легкого жанру.

Саме Яблонський і спонукав Антіна до виконання пісень любовної лірики композиторів Богдана Весоловського та Степана Гумініловича. Це було щось нове й давно очікуване, особливо для молоді. Та й багато хто тоді сприймав ці пісні, як щедрий дарунок, як чистий промінь, як ковток свіжої джерельної води: «Лети, тужлива пісне», «Прийде ще час», «Було не тужити», «Море радості», «Ти моя найкраща пісня», «Вечірній сумерк», «Ніч», «Галльо», «Вона не прийде» (дивізійне танго С. Гумініловича).

Особливо популярними стали ці твори, коли вийшли в записах на платівках. Популяризації цих пісень сприяв і автор багатьох із них — поет і композитор Богдан Весоловський, який проживав у Монреалі. Протягом довгих років тривали творчі зв’язки співака й композитора. Щоразу, навідуючись до Торонто, Весоловський провідував Дербішів і обов’язково привозив нові пісні.

Однак не цурався співак і хорових колективів. У Торонто, він співав у церковному хорі Св. Покрови, в хорі церкви Св. Миколая, чоловічому хорі «Прометей» і в хорі «Бурлака», відновленому Степаном Гумініловичем у 1975 році.

У 1997 році, за популяризацію української пісні в містах США й Канади, Антіна Дербіша було нагороджено Золотим хрестом «За заслуги» та грамотою Братства Дивізійників 1-ї дивізії. Саме з хором «Бурлака» у 1990 році Антін побував в Україні, де виступав у містах Львові, Тернополі й Києві.

Любов до пісні передалася й Антіновій доньці Любі, яка, навчаючись у Торонтському університеті, була учасницею жіночого тріо «Троянда». Це був доволі популярний в українській громаді мистецький колектив, спів якого наближався до професійного.

Помер Антін Дербіш на сімдесятому році життя, 7 грудня 1991 року.

Джерело:
1. Житкевич А. Дербіш Антін Іванович / А. Житкевич // Розсіяні світами. Нариси з життя та творчої діяльності відомих українських діячів музичного мистецтва на заокеанських берегах Америки. Т.1 – Тернопіль: Підручники і посібники, 2015, стор.: 133 – 137.
2. Фото з поліграфії до платівки «Сніжинка» (Harmony records – HRS 1031).

ПІДБІРКА ПУБЛІКАЦІЙ

Як грім з ясного неба наспіла сумна вістка, що в ранніх годинах (4:30), в суботу, 7-го грудня 1991 року, несподівано перестало битися серце співака-баритона, «короля» наших пісень легкого жанру св. п. Антона Дербіша з Торонто, Канада. Антін, популярно званий «Антось» (помер у своєму домі, а його дух злетів в його рідне Засяння. Господь післав йому легку смерть, бо він зі сну вже не пробудився. Був ще вповні своїх духовних і фізичних сил, веселий і зовсім не хворів. Дивні діла Твої, Господи, і Твоїй Волі треба коритися.

Антось родився, як один з численної родини (9 дітей), 13-го червня 1921 року в Ярославі. В часі польської окупації наших земель цілу родину з дрібними дітьми вивезено і вони проживали серед невідрадних умовин. В часі Другої світової війни Антось включився в парамілітарні українські формації і був воїном Української Дивізії «Галичина». Співав як соліст в різних хорах та імпрезах, а в Торонто, новому місці поселення, працював як менеджер на державній службі. В 1986 році відійшов на пенсію. Був щирим патріотом, погідної вдачі, товариським і скромним. Господь обдарував його гарним голосом, милозвучного тембру, та вродженою музичною культурою. Його інтерпретація пісень була ніжна і переконуюча. Незабутніми залишаються його платівки і пісні композиції покійного д-ра Богдана Весоловського з Монтреалю, ностальгійно – сентиментального жанру, різноманітного змісту і фолкльору.

Наше знайомство з Антосьом датується повоєнними 1947-1949 роками, коли в Австрії зорганізувалася поважна і професійна вокальна одиниця у формі хору «Ватра» під дириґентурою покійного проф. Лева Туркевича. Осідком було місто Бреґенц над Боденським озером і співаки зліталися на пробу хору наче журавлі з різних сторін, точно і зорганізовано. Проф. Туркевич потрапив цей хор поставити на високий мистецький рівень, маючи до диспозиції добрі голоси і музикальні квалітети співаків. Антось Дербіш був одним з чільних солістів хору та виступав дуже успішно як соліст-баритон в зріжничкованому репертуарі хору.

Славний хор «Ватра» виступав по більших містах Швайцарії, Німеччини і Австрії. Публіка з ентузіазмом вітала хористів і диригента та їх перфектне виконання пісень в релігійному, патріотично-історичному, сентиментальному і розривковому аспектах. Коли з початком 1949 року проф. Туркевич з групою хористів виїхав вже до Канади, хор «Ватра» далі концертував в зменшеному складі під батутою маестра і співака Ореста Евгена Садовського. Антось з групою своїх товаришів з під стягу Дивізії «Галичина» жили в Брегензі, в таборі переселенців.

«Ватра» з піснею на устах несла в широкий світ нашу культуру, традиції і ідеї змагу за незалежність України. Наш оратор мґр Володимир Баран успішно запізнавав чужинецьку публіку зі змістом наших пісень, хто ми є і чиї ми діти, та говорив про наші ідеали.

Крім нашого співацького пов’язання, мене лучив з Антосьом і приватний чинник. Антось одружився з моєю кузинкою Дарією Зарицькою, стриєчною сестрою довголітнього в’язня польських і совєтських тюрем та заслання, героїні Катрусі зі Зарицьких – Сороків. їх шлюб відбувся в католицькій церкві Інсбруку, Австрія, в 1949 році, а прийняття в затишній, романтичній гірській околиці в Лянсерзее на узбіччях альпійської Іґлс в пасмі гір Патшеркофель, коло Інсбруку. Я мав навіть щастя бути дружбою молодій парі.

Опісля, восени 1949 року, наші шляхи розійшлися. Антось з групою співаків і диригентом виїхали до Канади, а інші до ЗСА. На новому місці поселення, в інших і не легких умовах довелося ще хорові «Ватра» якийсь час працювати і концертувати. Треба було більшої фінансової допомоги, аби задержати хор як компактну мистецьку одиницю.

Спроби підняти хор з того скрутного становища не були продуктивними, співаки розбрелися і після кількох виступів в Канаді хор розв’язався.

Антось, як і інші колишні члени хору, включилися в музичне життя на нових місцях їхнього поселення в ЗСА, Канаді і Австралії і проявляли себе як диригенти хорів, солісти та дяко-вчителі. Спеціяльно і вийнятково виявив себе покійний Антось своїми платівками, які розходилися по всіх закутках нашої діяспори і були дуже популярними. І хоч Антося вже нема, але звук його голосу та якість виконання залишиться з нами і з прийдешніми поколіннями назавжди. Антось був членом і солістом в багатьох хорових ансамблях в Торонто та співав ролі у вокальних п’єсах і імпрезах. Останньо співав у дивізійному хорі «Бурлаки» в Торонто. Мимоволі думається, що покійному проф. Туркевичеві бракувало ще голосів для його «Ватри» в засвітах, бо число «ватрівців» у відході чимраз збільшується. Спи спокійним сном, дорогий Антосю, і про кращу долю України Господа моли. Нехай прихильна канадська земля буде Тобі легкою. Людина вмирає тільки фізично, але її дух і добрі діла житимуть вічно. Родині покійного, опечаленій горем, передусім дружині Дарці, дітям Ромкові, Любі і Ліді, трьом козакам – внукам – Адріянові, Антонові і Костикові, ближчій і дальшій родині в імені колишніх членів хору «Ватра» складаємо щирі слова співчуття. Хай Всевишній має Вас у своїй опіці, а душу Антося поселить в небесних хоромах, де немає ні горя, ні печалі, але життя безконечне. Вічна Йому Пам’ять! Замість нев’янучих квітів на свіжу могилу покійного складаємо дар для дітей Чорнобиля, згідно з бажанням родини в сумі дол. 140.

Колишні члени хору
Свобода. Український щоденник
08.01.1992, №4, – с.3

Живемо у вирі поспіху, який мов швидкий гірський потік несе нас до чергового дня, щоб відновили ми у ньому наші зусилля, наш талант, наші надії. Але у якусь назначену годину, яка нам усім колись трапиться, на таємний заклик наша душа залишає тіло та торкається вічности.

Сьомого грудня 1991-го року, о 4-ій год. ранку, перестало битись серце мого друга з юних літ, визначного співака Антося (так його усі звали) Деребіша. Так дивно обставини зложились, що в цей самий день, коли я довідався про його несподівану смерть, отримав від телефонічної компанії рахунок за розмову з ним три тижні перед його смертю, яка тривала 23 хвилини. Цей рахунок зберіг я собі до сьогодні. Ми говорили про сучасне, згадували минуле, жартували. Антось, як звичайно передше, запрошував мене знову відвідати його в Торонто. Голос його у телефоні звучав бадьоро, майже так само гарно, як він співав. Вислів автора статті колишніх членів хору «Ватра» у «Свободі» із 8-го січня 1992 р. у некролозі п. н. «І соловейко вже заснув» не був переоцінкою Антосевого великого голосового таланту.

Після закінчення 2-ої Світової війни, Дербіш був найкращим солістом у чоловічому хорі у Вілляху, Австрія, під дириґентурою М. Проценка, пізніше проф.

В. Тритяка та проф. Л. Туркевича, бурю оплесків завжди отримував під час наших концертів у Каринтії за його баритонове сольо у піснях «Ой зійшла зоря» та «Гуляли-гуляли». Пізніше із хористами переїхав до Брегензу, де засновано славний хор «Ватра» під дириґентурою проф. Л. Туркевича, а пізніше О. Садовського. Переселившись із дружиною Дарією, із Зарицьких, до Канади, ще деякий час знову співав у хорі «Ватра», а пізніше був членом і головою дивізійного хору «Бурлаки» в Торонто. Із цим хором відвідав нашу вільну Україну.

Особливо виявив свій великий голосовий талант пок. Антін Дербіш піснями, наспіваними на платівки естрадної музики гарних танг, вальсів та фокстротів, композиції майстрів того жанру, Весоловського та Гумініловича. Однією з перших пісень, наспіваних ним на платівку ще 1950-их років, було прекрасне танго «Лети, тужлива пісне», яке до сьогодні є дуже популярним, бо текст цієї пісні поетичною фразеологією лучить нас через широке море і буйні вітри з далеким рідним краєм. Також заслуговує на особливу увагу гарне танго, муз. С. Гумініловича, слова Ю. Форися, «Вона не прийде». Ця пісня представляє весну, яка не прийде до полонених дивізійників в таборі Ріміні в Італії, бо «дроти кругом», а весна не хоче втратити волі, вона «тільки всміхнеться і зникне неначе у сні»… Цю тужливу пісню Антось як колишній дивізійник інтерпретує дуже гарно, з дійсним відчуттям. Й інші шляґери Антін Дербіш наспівав на платівки, наприклад, Весоловського: «Верба», «В альбом», «Ноктюрн», «Намалюй мені ніч», «В гаю», «Жоржина», «Кожний раз», «В кафе», «Катеринка», та Гумініловича: «Тінь», «Ніч» «Ні, я забуть тебе не міг», «Будь зі мною», «Мрійлива ніч», «Ліхтарі», «Спомин», «Останнє танго».

Видається, що багато пісень наспівав Антось на платівки, але тепер, коли його не стало між живими, хотілося б слухати його ще багато-багато більше. Приємно є сказати, що завдяки сьогоднішній техніці можемо любуватись його вийнятково гарним голосом. Ліричний, непересічно милий баритон звучить дужо, а при тому ніжно і переконливо. Чітка дикція, усі крещенда чи притишення віддані із дійсним зрозумінням пісні. Відчувається в його голосі влучні інтерпретацію усіх химерних переживань радості чи туги. Належиться також відзначити, що Покійний був добрим українським громадянином, дуже радів, що його батьківщина здійснила свою мрію і стала незалежною. Був добрим товаришем життя своїй вірні дружині Дарці та батьком гарно вихованих дітей. Мав щирий характер, був дуже товариський і добродушний. Тому наше громадянство численною участю із помітною тугою звеличало його похоронні відправи.

Ми, котрі з ним разом виступали на концертах та дружили, в цю першу річницю його смерти висловлюємо наше бажання, щоб ці пісні-мелодії, які Антось так відчутливо і сердечно вмів передавати, снували йому вічну колисанку безтурботного буття у поза-зоряних просторах.

Любомир Калинич
Свобода. Український щоденник
23.12.1992, №243, – с.6

ДИСКОГРАФІЯ