Богачук Олександр – поет, журналіст. Член Спілки письменників України
Олександр Теофілович Богачук народився 18 грудня 1933 року в селі Сокіл Рожищенського району Волинської області в сім’ї коваля.
Закінчивши Луцьку середню школу робітничої молоді, вступив на історико-філологічний факультет Луцького інституту ім. Лесі Українки. Саме тут він почав виявляти свої літературні здібності та почав публікувати свої вірші в обласних і республіканських періодичних виданнях.
У 1958 році Олександр Богачук закінчив навчання в інституті. В цьому ж році вийшла його перша поетична збірка «Незабутнє», а вже через рік вийшла і друга – «Вересневий грім».
Після закінчення інституту Олександр Богачук кілька років працював у районній і обласній газетах. Пізніше, будучи старшим редактором обласного управління у справах преси, письменник видав третю невеличку за обсягом, але вагому за змістом поетичну збірку під назвою «Ні».
З 1969 році Олександр Богачук вступив до Спілки письменників України. Багато пише, поповнює свій літературний доробок книгами «Вересневий грім», «Зелене руно», «Крик попелу», «На лісовому озері», «Стогін землі», «Цвіт роси», «Горно», «Прощай, Волинь».
У грудні 1985 року Олександр Богачук переїхав на роботу до Рівного, де очолив новостворену обласну організацію Спілки письменників УРСР (1985-1989 рр.). Тут митець створив багато поетичних творів, тут минули і останні роки його напруженої письменницької праці, а в 1988 році вийшла його остання прижиттєва збірка – «Цвіт роси». Останні роки життя Олександр Богачук працював відповідальним секретарем Рівненської письменницької організації.
18 травня 1994 року Олександр Теофілович помер. Похований на місцевому кладовищі у Луцьку.
У 2003 році його дружина Неоніла Богачук видала посмертну збірку віршів письменника «А час не жде».
Олександр Богачук залишив багату літературну спадщину з широким жанрово-тематичним діапазоном: вірші-роздуми, вірші-спогади, філософські мініатюри, вірші-реквієми, публіцистичні поезії, пісні-думи, ніжні ліричні акварелі, бризки-імпровізації, вірші-перестороги, гумористичні вірші, вірші-заповіти, поеми. Він є автором і двох п’єс («На заході сонце сходить», «Брат із шатра»), які з успіхом йшли на сцені Волинського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.
Десятки мелодій на слова Олександра Богачука створили відомі композитори Г.І. Майборода, А.А. Горчинський, В.М. Верменич, А.М. Пашкевич, Георгій Мірецький, Климентій Домінчен, Віталій Кирейко, Іван Сльота.
Такі пісні, як «Тиша навкруги», «Троянди на пероні», «Іду я росами», «Димить туман», «Тихо падає цвіт», «Щедрик», «Журавлі», «Моя родина – Україна», «Заспівай мені, мамо моя» та багато інших апробовані широким загалом виконавців. Він є автором не лише вірша, а й музики до пісні «Тиша навкруги», вона стала своєрідною візитівкою відомого тріо Мареничів. Інша пісня – «Троянди на пероні» (музика Анатолія Горчинського) – облетіла весь світ. Її визнано «Шлягером XX століття», а поета нагороджено дипломом на підтвердження всенародного визнання цієї пісні.
1. Богачук Олександр Теофілович. Сілкова О. Г., (Волинська обласна бібліотека для дітей / biblioteka.volyn.ua).
2. 18 грудня 80 років від дня народження О.Т. Богачука (1933–1994) – українського поета. Людмила Кревська. Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2013 рік / упр. культури і туризму Волин. ОДА; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки; ред.-упоряд. Є.І. Ковальчук, А.А. Понагайба. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2012, стор.: 178-181.
Нещодавно виповнилося 15 років, як не стало відомого українського поета
А він же був звичайним чоловіком, Лиш незвичайно сяяло чоло… Радів і плакав із двадцятим віком, І не цурався пісні за столом. Умів із другом хліб і сіль ділити, Прощати і ненавидіти вмів… Вдягнулася могила в пишні квіти І золото каліграфічних слів. …Якби в житті ми вміли дарувати хоч половину тої теплоти, – на душу не лягли б неждані втрати крижинами могильної плити. О.Богачук
Від дня смерті поета Олександра Богачука минуло вже й не так багато часу, а лише 15 років. Але, на жаль, зараз його ім’я мало кому про щось говорить, є лише одиниці серед сучасної молоді, які знайомі з його життєвим та творчим шляхом. Після себе Олександр Теофілович залишив багату літературну спадщину з широким діапазоном: вірші-роздуми та вірші-спогади, філософські мініатюри і вірші-реквієми, публіцистичні поезії й пісні-думи, ніжні ліричні акварелі і бризки-імпровізації, вірші-перестороги і гумористичні вірші, вірші-заповіти і поеми. Його рядки поєднали у собі гордий злет думки й почуття з досконалою мовною формою-ритмом, звуковою тональністю, внаслідок чого й стали піснями.
Годинами може говорити про свого чоловіка Неоніла Богачук. Вона погодилася поділитися з читачами «РР» своїми спогадами, розповісти, якою він був людиною.
Народився Олександр Богачук 1933 року в селі Сокіл Рожищенського району на Волині у родині сільських ковалів. Сашко часто згадував свого дідуся, дуже любив його. Вдень дід працював у кузні, а ввечері брав до рук тонкостанну скрипку і вигравав найніжніші мелодії. Дуже багато часу проводив онук з дідусем, це, мабуть, і дало поштовх для розкриття його таланту, який був закладений у генетичному коді малого Олександра…
…Не оминула стороною Богачукове село й війна. Він на все життя закарбував у своїй пам’яті те лихо, яке згодом описував у віршах. Після війни, закінчивши Луцьку середню школу, Сашко вступив до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. Саме тут він починає виявляти свої літературні здібності та бере активну участь у літературному житті, починає публікувати свої вірші. Після закінчення інституту Олександр видає першу збірку «Незабутнє», а вже через рік виходить і друга – «Вересневий грім», яка, на думку критика та літературознавця Степана Крижанівського, стала значною подією в українській літературі.
Працюючи старшим редактором обласного управління у справах преси, Олександр Богачук видає у світ третю поетичну збірочку «Ні!». Згодом одна за одною з’являються Богачукові книжки: «Зелене руно», «Крик попелу», «Стогін землі», «Світи мені, Дніпре», «Горно». Також у бібліотеці журналу «Перець» виходить його сатирична книжка «Золота жінка».
Після багатьох років праці у Луцьку йому пропонують роботу в Рівному, де у 1985 році він очолив Спілку письменників. Навіть переселившись в іншу область, Олександр не забував про рідну землю, його серце навіки залишилося на Волині. У 1988 році виходить його остання збірка – «Цвіт роси».
Пані Неоніла з посмішкою на устах згадує, як і наскільки її чоловік любив життя, любив все, що дихає: туман, росу. Він був людиною слова, все і завжди робив злагоджено. «Сашко боявся лицемірства, непорядності і фальші. А найбільше він боявся забуття, але, слава Богу, цього не сталося, він і надалі продовжує жити у своїх віршах», – розповідає дружина.
Олександр Богачук усього себе віддавав роботі, співпрацював із молодим поколінням, давав йому поради, вирішував побутові проблеми. Поет був непоступливим у відстоюванні своїх життєвих інтересів. Він тісно співпрацював із композиторами та виконавцями. В Олександра було безліч друзів, і саме їм він віддавав свій дорогоцінний час, але як поет, і як людина, він ніколи про це не жалкував, все робив для блага інших, а не для себе. Він був дуже щедрою людиною, усіх вражала його доброзичливість, радість душі, інтелігентне вміння володіти собою. Олександр Теофілович був справді Людиною з великої літери і Великим поетом. З-під його пера вилітали шедеври, а книги ніколи не залежувалися на полицях книгарень. Його твори завжди привертали увагу читацької аудиторії. Це була чуйна, з добрим серцем, дотепним гумором людина, яка оспівувала в своїх поезіях важку працю своїх земляків, висміювала нероб та чиновництво.
Не оминули своєю увагою поезію Олександра Богачука й відомі українські композитори: Георгій Майборода, Климентій Домінчен, Володимир Верменич, Віталій Кирейко, Олександр Білаш, Анатолій Пашкевич, Анатолій Андрухов, Василь Горностай, Віктор Герасимчук, Микола Корейчук та багато інших. Його вірші, які стали піснями: «Тиша навкруги», «Іду я росами», «Димить туман», «Тихо падає цвіт», «Щедрик», «Троянди на пероні», «Журавлі», «Моя родина – Україна», не раз хвилювали і радували серця людей. Найвлучніше про поета та його творчість сказав Георгій Майборода: «Поезія Олександра Богачука приваблює композиторів різних поколінь. Кожен знаходить у ній нові смислові й звукові інтонації, теплі барви образної гами. Сила його поетичного слова, насамперед, в емоційній правдивості. Воно природньо пульсує з душі поета, переплітається невидимими стебельцями почуттів із мотивами народної пісні. Ця невимушеність, висока емоційна напруга поетичного вислову ставить Олександра в ряд поетів ща-сливої долі, його поезія знаходить найкоротші шляхи до людських сердець. Олександр Богачук – поет високого громадянського звучання. То ніжний лірик, то зосереджено суворий оповідач, – він завжди вірний своїй самобутній творчій манері… свіжий голос якої живиться чистими джерелами волинського краю». Нічого не додаси і нічого не викинеш…
Безсмертні слова Олександра Богачука викарбувані на гранітних плитах меморіалу в Кортелісах, на пам’ятниках; вони знайшли відгук у серцях небайдужих людей. Він так написав про трагедію цього села, що в його поезії жила, пульсувала думка, і той біль, і трагедія, які випали на долю його жителів. Олександр ні на мить не забував про своє високе покликання і завжди ніс відповідальність за час, у якому жив і працював. Він ніколи не відкидав загальнолюдських цінностей – завжди їх тримався.
Досить сміливо і влучно про поета Олександра Богачука говорить його колега по перу Борис Олійник: «Впродовж усього свого життя Сашко працював на Україну, і не робив із того «політики». Це просто суть його єства. Вітаючи суверенітет, він ніколи не опускався до обпльовування минулого. Не топтав могили своїх дідів і батьків, які на бранних полях Великої Вітчизняної відстояли і передали у спадок нам батьківщину і Батьківщину… Від нього віяло особливим теплом і ніжною прохолодою Полісся».
Можна по-різному ставитися до «життєвої позиції» поета. Він ніколи не належав до числа борців. У нього була своя правда, що не співпадала з правдою багатьох. Але не потрібно забувати, що Олександр Богачук був не лише цікавим поетом, а його пісні допомагали мільйонам українців у важкі часи «застою» згадувати, хто вони, і яке їхнє родове коріння. А це, погодьтеся, немало.
…Олександр Богачук 15 років тому відійшов у вічність – 15 травня 1994-го року його не стало. Цій жахливій втраті для його близьких та рідних передувала автокатастрофа, яка трапилася за п’ять років до смерті. Неоніла Михайлівна розповідає, що після аварії Олександра Теофіловича не можна було впізнати, він втрачав пам’ять та взагалі дуже змінився і став занепадати, його життєва енергія день за днем згасала. До аварії Олександр Богачук працював відповідальним секретарем Рівненської письменницької організації.
…Тепер у Луцьку його могила, там він знайшов свій спочин. А пам’ять про нього живе у серцях рідних, близьких, друзів, тисяч людей, які знають, люблять, шанують Богачукову поезію. Пам’ятають його й у рідному селі, жителі якого виступили ініціаторами спорудження і відкриття пам’ятника у Соколі.
Девізом усього життя Олександра Богачука був заповіт, особливо актуальний і сьогодні:
Шануймося, єднаймося та будьмо,
Тримаймося родинного стебла.
Забудьмо чвари і себе не гудьмо.
Доволі нас упало із сідла.
Кожен може себе запитати: чи актуальна його поезія зараз? Чи сучасна вона? Справжня поезія завжди вражає до глибини душі, нею переймаються і з трепетом сприймають. Вона починається від чистих народних джерел, від маминої колискової.
Минає час… Ідуть за обрій дорогі нам люди. Немає з нами Олександра Богачука, але його вірші досі зігрівають душі, його пісні й донині линуть поміж людей, його кращі твори залишаються серед надбань української літератури. Неоніла Богачук намагається зробити все, щоб пам’ять про її чоловіка жила вічно, хоча пройшло вже 15 років і біль втамувався, проте з серця його не зітреш. «Хай не забуває його Україна і пам’ятають друзі», – просить дружина поета. Як нам нині його не вистачає… Тож пам’ятаймо його. Пам’ятаймо і шануймося.
18.06.2009
Алла БІДЮК
Газета «Рівне-Ракурс»
Олександр Теофілович Богачук – син Волині – і за велінням долі, і за творчими поривами. Народився 18 грудня 1933 року у волинському селі Сокіл Рожищенського району в сім’ї коваля.
Навчався в середній школі та в Луцькому педінституті ім. Лесі Українки на історико-філологічному факультеті, який закінчив у 1958 році. Вірші почав писати ще за шкільною партою. Перший вірш «Як живі з живими» був надрукований у 1953 році в газеті «Радянська Волинь». З тих пір систематично друкувався в обласній газеті, літературних альманахах, у республіканських газетах «Молодь України», «Радянська Україна» та в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Жовтень». «Незабутнє» – перша збірка поета – вийшла в Луцьку 1958 року, а наступного, 1959, – «Вересневий грім» – друга книга поета, – у видавництві «Радянський письменник» (Київ). І хоч загалом переважна більшість віршів збірки присвячена «темі дня» – 20 річчю «воз’єднання українських земель в єдиній Українській радянській соціалістичній державі», але у ній є ліричні твори: «Ой, чого ти, чайко», «Жайворонок», а також вірші, що стали піснями: «Там, де Стир до Луцька тулиться», «Тиша навкруги».
Після закінчення Луцького педінституту Олександр Теофілович Богачук працював у районній та обласній газетах, у Волинському управлінні в справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі. В. П. Осипенко згадує про цей період співпраці: «… в січні 1977 року сталися деякі зміни в складі колективу. З тим, щоб присвятити себе суто поетичній творчості, звільнився з роботи О. Т. Богачук, автор багатьох чудових збірок віршів та пісень. Він залишив прекрасні спогади про себе. Це була чуйна, з добрим серцем, дотепним гумором людина, яка оспівувала в своїх поезіях ратний труд земляків, висміювала нероб та чиновництво. Згадаймо хоча б тему про драму Кортеліс «Крик попелу» або збірку гуморесок, байок «Нуль». Вдячні волиняни ще й нині співають його пісні, згадують теплим словом».
Олександр Богачук прожив активне й наповнене життя, впродовж якого він був справжньою людиною і талановитим поетом. Він залишив нам багату спадщину. Олександр Богачук – автор двох п’єс. На його вірші написано чимало пісень і романсів відомими композиторами – Георгієм Майбородою, Климентієм Домінченим, Віталієм Кирейком, Володимиром Верменичем, Іваном Сльотою. Поет і сам пробував свої сили в музиці. Одна з перших його пісень «Тиша навкруги», присвячена дружині Люсі, співається далеко за межами України.
Членом спілки письменників України став у 1969 році. Останні роки життя працював відповідальним секретарем Рівненської письменницької організації.
У 1988 р. виходить остання збірка поета «Цвіт роси». Посмертна збірка «А час не жде» видана дружиною поета.
Помер Олександр Богачук у травні 1994 року в м. Рівне. Похований в м. Луцьку. Пам’ятник відомому волинському поету О. Богачуку відкрито в селі Сокіл Рожищенського району, на його малій батьківщині (автор пам’ятника – скульптор Ірина Дацюк).
Він тут, на своїй Волині, був, є і буде. І буде його поезія така пісенна, проста і мудра, напоєна дивовижними барвами волинської природи, істинно синівською любов’ю до рідного краю.
Людмила Кревська
Література:
Богачук О. Т. А час не жде… : вибране / О. Т. Богачук . – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 364 с.
Богачук О. Вересневий грім : поезії / О. Богачук. – К. : Рад. письм., 1959. – 70 с.
Богачук О. Горно : поезії / О. Богачук. – К. : Дніпро, 1984. – 214 с.
Богачук О. Дідусева казка / О. Богачук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 20 с.
Богачук О. Зелене руно : поезії / О. Богачук. – Львів : Каменяр, 1976. – 71 с.
Богачук О. Золота жінка : сатира і гумор / О. Богачук. – К. : Рад. Україна, 1976. – 63 с.
Богачук О. Крик попелу : поезії / О. Богачук. – К. : Рад. письм., 1978. – 70 с.
Богачук О. На лісовому озері : поезії / О. Богачук. – К. : Веселка, 1974. – 16 с.
Богачук О. Незабутнє : поезії / О. Богачук. – Луцьк, 1958. – 34 с.
Богачук О. Ні : поезії / О. Богачук. – К. : Рад. письм., 1967. – 70 с.
Богачук О. Світи мені, Дніпре / О. Богачук. – К. : Муз. Україна, 1984. – 80 с. – (Вокал. твори на слова укр. поетів).
Богачук О. Стогін землі : поема / О. Богачук. – Львів : Каменяр, 1983. – 70 с.
Богачук О. Вишита колоссям і калиною / О. Богачук // Волинь : всеукр. сусп. – політ., літ.-мистец. часоп. – Луцьк, 2004 – Чис. 6. – С. 11–26.
Богачук О. Джерело ; Пісня сивої туги ; Руки матері ; Народна пісня ; «Обнялися журавлі з весною…» ; На лісому озері / О. Богачук // Уроки рідного слова : письм. Волині – дітям. – Луцьк, 2003. – С. 9–17.
Богачук О. Дзвони : поема // Луцький замок у мистецькому просторі України : темат. ант. віршів ХІХ–ХХІ ст. – Луцьк, 2012. – С. 30–44.
Богачук О. Монолог Мавки ; Землячці Українці ; Франко в Колодяжнім / О. Богачук // Стежками «Лісової пісні» : до 100-річчя драми-феєрії Лесі Українки : збірник. – Луцьк, 2011. – С. 114–116.
Богачук О. Руки матері / О. Богачук // Книга про матір : укр. поети 19–21 ст. – К., 2003. – С. 22–23.
Богачук О. Товариші / О. Богачук // Діалог. – 2010. – 29 лип. – С. 4.
Богачук О. Щедрик : поезія / О. Богачук // Дніпро. – 2009. – № 12. – С. 25.
* * *
Іменна культурно-мистецька премія імені Олександра Богачука // Наш край. – 2008. – 7 серп. – С. 12.
Положення про районну іменну культурно-мистецьку премію імені О. Богачука // Наш край. – 2007. – 28 черв. – С. 1.
* * *
Горик Н. Поет – це його біографія : Олександрові Богачуку – 75 / Н. Горик // Світязь : альм. Волин. обл. Нац. Спілки письм. України. – Луцьк, 2008. – Вип. 14. – С. 108–111.
Золоті сторінки Волинського Національного університету імені Лесі Українки. Випускники. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – 147 с. Про О. Т. Богачука – С. 88.
Корнелюк Д. Духовне небо Волині : презентац. альм. / Д. Корнелюк. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 288 с. Про О. Т. Богачука – С. 226.
Дубина М. Вдивляючись у вічність / М. Дубина // Літ. Україна. – 2010. –21 січ. – С. 7.
Кралюк П. Співець автохтонного. Виповнилося 75 років із дня народження Олександра Богачука / П. Кралюк // День. – 2008. – 25 груд. – С. 2.
Пам’ять : він крила дарував пісням // Волинь-нова. – 2008. – 20 груд. – С. 1.
Пирожко С. Поет від Бога / С. Пирожко // Телерадіогазета. – 2008. – 17 груд. – С. 17.
Сасовська І. Його твори цвістимуть веснами новими : поети не помирають / І. Сасовська, О. Романюк // Наш край. – 2008. – 18 груд. – С. 4.
Солдат одягнений в граніт // Рад. Волинь. – 2008. – 25 груд. – С. 3.
Яковлєва Н. «… А кохання не можна топтать» / Н. Яковлєва // Наш край. – 2008. – 25 груд. – С. 3.
Яковлєва Н. «Братаймося від серця до серця …» / Н. Яковлєва // Віче. – 2009. – 21 трав. – С. 10 ; Наш край. – 2009. – 21 трав. – С. 3.
Яковлєва Н. Нашому роду нема переводу / Н. Яковлєва. // Наш край. – 2009. – 24 груд. – С. 3.
* * *
Гаган С. Пам’яті Олександра Богачука : вірш / С. Гаган // Педагогічний пошук : наук.-метод. вісник. – Луцьк, 2006. – № 1. – С. 78.
Пащук І. Богачук Олександр Теофілович / І. Пащук // Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини / І. Пащук . – Рівне, 2005. – С. 20.
Шморгун Є. Богачук Олександр Теофілович / Є Шморгун // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2004. – Т. 3. – С. 125.
Текст: КраєЗнавці
Ці рядки з вірша визначного українського поета Олександра Богачука «Я – Мавка» з певністю можна вважати епіграфом як до всієї творчості Олександра Теофіловича, так і до присвяченого 80-річчю від дня народження митця вечора пам’яті, що відбувся 18 грудня в Палаці культури м. Луцька.
Без цієї непересічної постаті важко уявити літературу Лесиного краю, Першовитоки творчості поета (й зокрема пісенної) міцно корінилися в його дитинстві. У родині Богачуків завжди панувала любов до української народної пісні, й саме це трепетне ставлення ще в ранні літа посіяло в душу вразливого Сашка зерна ліричного сприймання, які згодом заколосилися щедрою нивою, ім’я якій – поезія Олександра Богачука.
Тетяна Федчик – ведуча вечора, доклала усіх зусиль, аби атмосфера була теплою і зворушливою. Цьому слугували численні поезії у її виконанні, прониклива розповідь про життєвий шлях поета. Доречним штрихом до портрета Олександра Теофіловича був кольоровий документальний фільм про митця.
Концерт розпочався піснею Георгія Майбороди на вірші О. Богачука «А зозуля кує», яку виконала народна артистка України Зоя Комарук. Музичні номери чергувалися зі споминами тих, хто знав поета, працював разом із ним, був свідком того, як творилися його вірші. Перед присутніми виступили голова Волинського осередку Національної спілки письменників України Олег Потурай, члени НСПУ Іван Чернецький, Володимир Лис, гості з Рівного, де тривалий час працював Олександр Теофілович (зокрема голова Рівненського осередку НСПУ Лідія Рибенко та її колега по перу Віктор Мазаний), удова поета – Неоніла Михайлівна.
Схвильовано, пригадуючи найбільш зворушливі моменти, говорив про свого співавтора визначний український композитор, диригент, хормейстер, заслужений діяч мистецтв України, голова Волинського осередку Національної ліги композиторів України, лауреат премії імені Степана Кривенького, почесний професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Мирослав Стефанишин.
До речі, в рамках згаданого вечора пам’яті відбулася й презентація збірки «Де калиною пахнуть світанки», яку цьогоріч благословив у світ поліграфічно-видавничий дім «Твердиня». До неї увійшли пісні М. Стефанишина на вірші О. Богачука. Ясна річ, більшість вокальних творів, виконаних у концертній програмі, була саме з цієї збірки. Виняткова гармонія поезії й музики присутня, либонь, у кожній із пісень, що стали наслідками цього чудового творчого тандему. Це насамперед соло «Я – Мавка» у виконанні викладача Луцької музичної школи № 1 імені Фридерика Шопена, співачки Ірини Марчук-Котлицької, чий спів привернув увагу багатьох високим професіоналізмом, широким голосовим діапазоном, приємністю тембру, відмінною інтонацією та розумною інтерпретацією твору, а також «Пісня про Луцьк», яку представило тріо бандуристок «Лелія» Луцького районного будинку культури, «Чарівна калина» (виконав вокальний ансамбль «Кралі в коралях» ЛМШ № 1), «Заспівай мені, мамо» в інтерпретації Олени Богдан та інструментального ансамблю цієї ж школи, «Солов’ї над Вижвою» (вокальний ансамбль Луцької музичної школи № 3).
Звучали того дня й твори інших композиторів, зокрема пісні Петра Свиста «А час не жде» і «Дивоцвіт» представив слухачам народний артист України, професор Інституту мистецтв СНУ Василь Чепелюк (виконання останньої з пісень супроводжувалося показом серії світлин із життя Олександра Богачука). Апофеозом вечора стала пісня Олексія Онишка «Моя родина – Україна», її виконав вокальний дует «Душа Волині».
Олександр Богачук полишив цей світ, ледь переступивши межу свого 60-річчя, та згаданий вечір пам’яті ще раз засвідчив, що слово поета – щире, ліричне, патріотичне, людяне – завжди знаходитиме відгук у серцях шанувальників українського слова й пісні.
Ігор БЕРЕСТЮК
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Народився 18 грудня 1933 року в селі Сокіл Рожищенського району на Волині в сім’ї коваля. Талант до слова та пісні почав проявлятися у нього ще в ранньому дитинстві.
Після війни, закінчивши Луцьку середню школу робітничої молоді, вступив на історико-філологічний факультет Луцького інституту ім. Лесі Українки. Саме тут він починає виявляти свої літературні здібності та бере активну участь у літературному житті, починає публікувати свої вірші в обласних і республіканських періодичних виданнях. У 1958 році вийшла перша поетична збірка “Незабутнє”, а вже через рік виходить і друга – “Вересневий грім .
Після закінчення інституту Олександр Богачук кілька років працював у районній і обласній газетах. Пізніше, будучи старшим редактором обласного управління у справах преси, письменник видає третю невеличку за обсягом, але вагому за змістом поетичну збірку під назвою «Ні».
У 1968 році вступає до Спілки письменників України. Багато пише, поповнює свій літературний доробок книгами «Вересневий грім», «Зелене руно», «Крик попелу», «На лісовому озері», «Стогін землі», «Цвіт роси», «Горно», «Прощай, Волинь».
Творчість письменника цього часу — це пристрасть, лірика, ніжність, розкутість, щирість і відвертість почуттів. Теми його поезії вічні і незмінні: рідна земля, любов, синівська вірність, повоєнні лихоліття, нескореність народу.
Писав поет і для дітей. У 2009 році за сприяння дружини О. Богачука була видана його книжка „Дідусева казка”, яка в 2014 році отримала перемогу в обласному конкурсі „Краща книга Рівненщини” в номінації „Краще видання для дітей”.
У грудні 1985 року Олександр Богачук переїздить на роботу до Рівного, де очолює новостворену обласну організацію Спілки письменників УРСР (1985-1989 рр.). Тут митець створив багато поетичних творів, тут минають останні роки його напруженої письменницької праці, а в 1988 році виходить його остання прижиттєва збірка – “Цвіт роси”.
18 травня 1994 року Олександр Теофілович помер. Похований на місцевому кладовищі у Луцьку.
У 2003 році його дружина Неоніла Богачук видала посмертну збірку віршів письменника «А час не жде».
Олександр Теофілович залишив багату літературну спадщину з широким жанрово-тематичним діапазоном: вірші-роздуми, вірші-спогади, філософські мініатюри, вірші-реквієми, публіцистичні поезії, пісні-думи, ніжні ліричні акварелі, бризки-імпровізації, вірші-перестороги, гумористичні вірші, вірші-заповіти, поеми. Він є автором і двох п’єс («На заході сонце сходить», «Брат із шатра»), які з успіхом йшли на сцені Волинського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.
Десятки мелодій на слова Олександра Богачука створили відомі композитори Г. І. Майборода, А. А. Горчинський, В. М. Верменич, А. М. Пашкевич, Георгій Мірецький. Такі пісні, як «Тиша навкруги», «Троянди на пероні», «Іду я росами», «Димить туман», «Тихо падає цвіт», «Щедрик», «Журавлі», «Моя родина — Україна», «Заспівай мені, мамо моя» та багато інших апробовані широким загалом виконавців. Він є автором не лише вірша, а й музики до пісні «Тиша навкруги», вона стала своєрідною візитівкою відомого тріо Мареничів. Інша пісня — «Троянди на пероні» (музика Анатолія Горчинського) — облетіла весь світ. Її визнано «Шлягером XX століття», а поета нагороджено дипломом на підтвердження всенародного визнання цієї пісні.
Сила його поетичного слова насамперед в емоційній правдивості, воно природно пульсувало з душі поета. Олександр Богачук був поетом високого громадянського звучання. То ніжний лірик, то зосереджено суворий оповідач — він вірний своїй самобутній, творчій манері. Завжди пам’ятав про своє високе покликання і ніс відповідальність за час, у якому жив і працював.
Рядки його поезії, висічені на гранітних плитах меморіалу в Кортелісах, на інших пам’ятниках.
2 листопада 2003 року, напередодні 70 річниці з дня народження у рідному селі поета за ініціативи громади було встановлено погруддя Олександра Богачука (скульптор – Ірина Дацюк).
У м. Луцьку на стіні будинку №8 по проспекту Волі, де колись жив поет, встановлено пам’ятний знак. А вулицю Щорса переіменовано на вулицю Олександра Богачука.
Сілкова О.Г.
Волинська обласна бібліотека для дітей / biblioteka.volyn.ua
01 – Першоджерело не встановлено (соцмережа Facebook.com), 02 – volyn.tabloyid.com, 03 – visnyk.lutsk.ua, 04 – Першоджерело не встановлено (соцмережа Facebook.com), 05 – rozhyshche.rayon.in.ua, 06 – Фото з архіву Михайла Маслія, 07 – Фото з архіву Anatoliy Pohilyuk, 08 – lutskrada.gov.ua