Ольга Добахова – народна поетеса-піснярка, організатор і художній керівник самодіяльного народного хору с. Кирдани Овруцького р-ну Житомирської обл.
Ольга Пилипівна Добахова народилась 25 вересня 1910 року в с. Першки (зараз с. Кирдани) Овруцького району Житомирської області.
У 1925 році Ольга Пилипівна вступила в комнезам, в 1928 – одною з перших пішла в артіль, яку організували в селі. Разом з чоловіком–військовослужбовцем жила і працювала на Далекому Сході, Вірменії, Грузії, в Азербайджані. Там, а пізніше в Харкові, працювала піонервожатою, організовувала художню самодіяльність.
Учасниця Німецько-радянської війни. Працювала в шпиталі, була зв’язковою партизанів, потім санінструктором в партизанському з’єднанні генерала О. Сабурова. Тоді почала складати вірші та пісні.
Після війни сім’я Добахових повернулась в рідне село. Ольга Пилипівна вирішує організувати хор. Для першого виступу хору (1949 рік) пише пісню про своє село, передовиків колгоспу, які відновлюють зруйноване війною господарство. Так з’явилась її перша пісня про хмелярок.
З 1949 по 1976 рік Ольга Добахова – незмінний керівник самодіяльного хору села Кирдани. Хор заслужив численні грамоти, дипломи, медалі фестивалів та конкурсів. В грудні 1968 року Міністерство культури УРСР присвоїло Кирданівському хору звання народного.
Ольга Добахова – автор багатьох віршів, пісень (слів та музики) які виконував хор. В них оспівується рідна поліська земля, її працьовиті люди. В творчості поетеси також є твори, що мають ознаки тогочасного соцреалізму та пропагандистської тематики.
Загалом, творчий доробок Ольги Добахової – 220 віршів, 85 пісень, покладених на музику, яку сама ж і писала. Твори народної поетеси видані в збірках (дві з них власні: «Сяють зорі на Поліссі» (1957 р.), «Серце співає» (1961 р.) та книга – збірка «З піснею на вустах» (1971 р.).
Померла Ольга Добахова 7 жовтня 1982 року.
1. Людмила Гусаревич. Бібліотека – територія інтелектуальної комунікації: від витоків до сьогодення: матеріали наук.–практ. конференції, присвяченої 150-річчю Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О.Ольжича (22 верес. 2016 р.) — Житомир, 2016. — стор.: 187 – 190.
2. Скуратовська Л. Добахова Ольга // Редакторський практикум: Літературні портрети сучасних українських письменників: Студентські дослідницькі роботи / Упоряд. В.І. Башманівський. Кафедра новітньої української літератури та соціальних комунікацій. – Випуск 2. – Житомир: Вид–во ЖДУ ім. І.Франка. – 2012. – С. 66–72 (текст – eprints.zu.edu.ua).
3. Фольклор у науковій і художній творчості Максима Рильського / Т.П. Руда // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. – Вип. 9., стор.- 19.
4. Добахова Ольга Пилипівна. Видатні люди і Овруч / 27.12.2012 (ovruch.info).
(Популяризація творчості народної поетеси–піснярки Ольги Добахової в бібліотеках району)
Українське Полісся. Край лісів і боліт, грибних та ягідних місцин, край льону та хмелю. З діда–прадіда вміли українці працювати до знемоги, від зорі і до зорі, та вміли і відпочивати. І, мабуть, за це наші предки так сподобалися Богу, що їм було даровано таку унікальну, надзвичайно мелодійну та милозвучну мову. Особливо це відчувається у народних піснях, знаних і шанованих в усьому світі, бо в них звучить душа українського народу. Яке це диво – народна пісня! І яку владну силу таїть вона в собі! Бо пісня – це голос душі народної, поетичний вияв його працелюбної і співочої вдачі, образне втілення його історії, моралі, мрій і прагнень.
Ольга Пилипівна Добахова – українська народна поетеса–піснярка, була організатором і художнім керівником самодіяльного народного хору с. Кирдани, народилась 25 вересня 1910 року в с. Першки (зараз с. Кирдани) Овруцького району в бідній сім’ї, де було дев’ятеро дітей. При таких злиднях єдиною розрадою була пісня. А в сім’ї їх знали безліч. Гарно співали батьки Ольги.
В 1925 році Ольга Пилипівна вступила в комнезам, в 1928 – одна з перших пішла в артіль, яку організували в селі. Разом з чоловіком–військовослужбовцем жила і працювала на Далекому Сході, Вірменії, Грузії, в Азербайджані. Була вожатою, організовувала художню самодіяльність.
Учасниця Великої Вітчизняної війни. Працювала в шпиталі, була зв’язковою партизанів, потім санінструктором в партизанському з’єднанні генерала О. Сабурова. В часи перепочинку між боями почала складати вірші, пісні.
Після війни сім’я Добахових повертається в рідне село. Ольга Пилипівна вирішує організувати хор. Для першого виступу хору (1949 рік) пише пісню про своє село, передовиків колгоспу, які відновлюють зруйноване війною господарство. Так з’явилась її перша пісня про хмелярок. З 1949 по 1976 рік О.П. Добахова – незмінний керівник самодіяльного хору села Кирдани. Хор заслужив численні грамоти, дипломи, медалі фестивалів та конкурсів. В грудні 1968 року Міністерство культури УРСР присвоїло Кирданівському хору звання народного. О.П. Добахова – автор багатьох віршів, пісень (слів та музики) які виконував хор. В них оспівується рідна поліська земля, її працьовиті люди. Значне місце в творчості поетеси займають пісні патріотичного звучання та ліричні твори.
Наполегливість, як правило, винагороджувалась народженням гарних творів. Досить сказати, що одна з її пісень «Розійдися, туманочку» довгі роки перебувала в репертуарі такого професійного мистецького колективу, як Поліський державний ансамбль пісні і танцю «Льонок.»
Ольга Добахова – людина завидної долі. Природа наділила її щедрим талантом поета, і вона віддає його народові. Творчий доробок Ольги Пилипівни ваговитий: 220 віршів, 85 пісень, покладених на музику, яку сама ж і писала. Твори народної поетеси видрукувані в багатьох збірках (дві з них власні: «Сяють зорі на Поліссі» (1957 р.), «Серце співає» (1961 р.) та книга – збірка «З піснею на вустах» (1971 р.).
Ім’я нашої землячки знаходимо серед авторів трьох збірників творів української народної творчості, випущених видавництвом «Мистецтво» (1969 р.) Поезії Добахової з’являються на шпальтах обласної, ряду республіканських і центральних газет та журналів. Вона постійний автор районної газети. Справжній художник пише не пензлем, не пером, а душею. Барвисті слова, рядки співанок Ольга Добахова черпає з глибини свого серця, з вічно живого джерела – творчої скарбниці народу. ЇЇ твори – це відлитий у рядки час, то поезія про оновлене Полісся, ніжні пахощі рідної землі і замріяні ліси, помережані квітами луки і пишноквітні гаї, то пісні і вірші про людину–творця, Батьківщину. А коли твори ідуть в народ – це чи не найвища нагорода, найбільше щастя для митця.
Ольга Пилипівна – натхненник і незмінний керівник славнозвісного Кирданівського самодіяльного народного хору. Репертуар його повністю складений з творів піснярки. Кирданівських хористок образно називають поліськими солов’ями. Вони – неодноразові учасники районних, обласних і республіканських оглядів і фестивалів. Ольга Добахова – активна учасниця громадського життя села: депутат сільради, член редколегії колгоспної стіннівки. ЇЇ груди прикрашені трудовими і бойовими нагородами, значком «За відмінну роботу», яким удостоїло її Міністерство культури СРСР, орденом «Знак пошани» (1960 р.), має звання Заслужений працівник культури УРСР (1971 р.) – перше в Овруцькому районі, і до 2009 року – єдине. У грудні 1968 року Міністерство культури УРСР присвоїло Кирданівському хору звання народного.
Народна поетеса розглядала пісню не тільки як жанр, який відображає думки, прагнення. «Треба вслухатися в пісню. Не тільки в її звучання, а і в зміст: про що розказує, до чого вона кличе». Її пісні пов’язані з життям села, друзів, рідних. Народжувалися вони із трудових буднів і, перш ніж вийти за межі села Кирдани, їх не раз заспівували у полі, вдома, в клубі. Саме тому, мабуть, і зараз їх співають і слухають не тільки в Кирданах.
Існує в народі повір’я: коли народжується людина, то загоряється на небі зірка. І чим яскравіше життя, тим яскравіша та зірка. Саме таким було воно в Ольги Пилипівни Добахової. І завжди жити їй у піснях свого народу, бо повноводним струмком вливаються вони в нашу могутню українську пісенну ріку. І світити зірці поетеси.
Творчість Ольги Пилипівни Добахової добре знана в нашому районі. Майже в кожній бібліотеці є збірка її поезій «Серце, що співає». Ця збірка є перлинкою краєзнавчого фонду бібліотек.
Свято бережуть пам’ять про свою землячку в рідному селі Кирдани. На фасаді сільського Будинку культури за спільної ініціативи районного відділу культури і туризму та Кирданівської сільської ради було відкрио Меморіальну дошку. В бібліотеці створено краєзнавчий куточок «Ольга Добахова – народна поетеса». Тут зібрано спогади односельців, яким довелося жити, працювати і співати разом з Ольгою Пилипівною, спогади учасників народного самодіяльного хору ім. О. Добахової різних поколінь. Також зібрано спогади людей, яким Ольга Пилипівна свого часу присвятила свої поезії. До речі, свято бережуть пісенні традиції своєї землячки учасники народного хору, що носить її ім’я, всі вони – великі ентузіасти, закохані в українську народну пісню. Кирданівські хористи знані далеко за межами нашого району, вони постійні учасники народних та фольклорних свят, фестивалів, конкурсів.
В краєзнавчо–інформаційному центрі Овруцької центральної районної бібліотеки ім. А. С. Малишка теж зібрано багато матеріалу, присвяченого творчості народної поетеси–піснярки. Зокрема, створено тематичну папку-досьє, яка нараховує понад 70 документів. Це і ксерокопії газетних публікацій районної «Зоря» та обласної «Житомирщина», починаючи ще з 1964 року, копії поезій Ольги Пилипівни, записаних власноруч. Тут також зберігаються збірки поезій, «Серце, що співає» та «З піснею на вустах» (це видання, до речі, гарно ілюстроване, пісні подано у нотних записах), які видані ще за життя поетеси. Є і збірочка «Перший сніп», в якій теж надруковані її твори.
В районі широко відзначалось 100–річчя від дня народження поетеси–піснярки. Так, в центральній районній бібліотеці було організовано літературно–музичну композицію «Її душа у пісню перелита, живе в тобі, Поліський краю мій…», де звучала поезія та її пісні у виконанні Кирданівського народного хору. До речі, в районної бібліотеки і Кирданівського хору дуже гарні дружні стосунки, адже пісні у його виконанні завжди стають окрасою заходів, що організовує і проводить бібліотека. До ювілею поетеси Овруцька ЦРБ також підготувала бібліографічний список літератури «У рідному краї і серце співає», в якому зібрано вся бібліографія про Ольгу Пилипівну Добахову.
Існує в народі повір’я: коли народжується людина, то загоряється на небі зірка. І чим яскравіше життя, тим яскравіша та зірка. Саме таким було воно в Ольги Пилипівни Добахової. І завжди жити їй у піснях свого народу, бо повноводним струмком вливаються вони в нашу могутню українську пісенну ріку, і світити зірці поетеси.
Людмила ГУСАРЕВИЧ, бібліограф Овруцької центральної районної бібліотеки
Бібліотека — територія інтелектуальної комунікації: від витоків до сьогодення: матеріали наук.–практ. конференції, присвяченої 150–річчю Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О.Ольжича (22 верес. 2016 р.) — Житомир, 2016. — стор.: 187 – 190
Чи закипала спека серед літа
Чи лютував січневий зимовій
Її душа, у пісню перелита,
Живе в тобі, Поліський краю мій.
Гідні претенденти на незабутність є, звичайно, в усіх сферах життя і діяльності. Серед них значиться й ім’я селянки-полісянки з Кирданів Овруцького району Ольги Пилипівни Добахової. Не титул народної поетеси чи звання заслуженого працівника культури УРСР дають нам право возвеличувати її до рівня славетних дочок нації. На жаль, високі звання і нагороди в роки культивування бездуховності в суспільстві не завжди були справедливими критеріями оцінки таланту і національної гордості людини. Хоча Ольга Добахова одержала їх за реальні заслуги перед народом. І світла пам’ять про неї криється в доброму духовному спадку, який вона залишила прийдешнім поколінням.
Вона – виходець із бідної родини. Народилася 25 вересня 1910 року в с. Першки (тепер с. Кирдани) Овруцького р-ну в бідній сім’ї. Родина була велика, дев’ятеро дітей. Хліб – і той не щодня. Взуття – одні латані чоботи на всіх. При таких злиднях єдина розрада – пісні. А в сім’ї їх знали безліч. Гарно співав батько.
Після смерті двох сестер Ольга – старша в сім’ї. Вона і нянька, і господарка. Про своє дитинство розповіла в оповіданні «Ожина». В роки громадянської війни від тифу помирає батько. Захворіла й Ольга.
В 1925 році Ольга Пилипівна вступила в комнезам, в 1928-му – одна з перших пішла в артіль, яку організували на селі. Але хвороба наступає. Райком комсомолу посилає на лікування в Ялту.
В 1933 році дівчина виходить заміж за військовослужбовця Володимира Добахова. Разом із чоловіком жила і працювала на Далекому Сході, у Вірменії, Грузії, Азербайджані. Там, а пізніше в Харкові, працювала піонервожатою, організовувала художню самодіяльність.
Коли почалася війна, гостювала з чоловіком у рідному селі. Була учасницею Великої Вітчизняної війни. Працювала в шпиталі, була зв’язковою партизанів, потім санінструктором у партизанському з’єднанні імені Сабурова. В короткі хвилини перепочинку складала пісні, частівки й виконувала їх сама. Після війни разом із чоловіком назавжди оселяється у рідних Кирданах. Її мрія – створити сільський хор.
Творча біографія Ольги Пилипівни почалася несподівано, коли їй уже четвертий десяток літ спливав. У ті повоєнні роки рідне її село, як і сотні інших, стогнало від горя і тяжкої праці, потопало в злиднях і духовній убогості. З війни не повернулося в село багато чоловіків, які раніше забезпечували йому радість життя і добру надію. Весь тягар відродження лягав на плечі інвалідів, підлітків, старих жінок і молодиць, які лишилися з малими дітьми. Але люди не впадали у відчай. Навпаки, вміли хоч на якусь мить звеселити життя піснею, краков’яком, полькою і «стражданнями», бо інакше танців ні грати, ні танцювати не вміли. Проте здебільшого вечорами як у клубі, так і на вулицях, згадувала пізніше Ольга Пилипівна, було так тихо, що хоч мак сій.
А яким же пісенним було с. Кирдани до війни! І в домівках, і в клубі звучали чарівні мелодії. Навіть коли трудівниці поверталися з поля, так весело виводили, що й солов’ї замовкали, слухаючи людські мелодії рідного Полісся. Порівнювала Ольга Пилипівна все те з гірким повоєнням, довго терпіла, і все ж таки взялася за непосильну працю – створити колгоспний хор. А, може, щось і вийде. Ризикнула. Незважаючи на свою серйозну фізичну недугу, на те, що не вміла ні читати, ні писати, не кажучи вже про нетямущість у нотному письмі. Зате в неї була дужа воля зробити життя селян радіснішим.
Умовити жінок, які гарно співають, вдалося швидко. Вони, напевно, цього довго чекали. Складніше було порозумітися з дівчатами. Вони часто уникали кілька довгих вечорів на тиждень проводити із заміжніми жінками та солдатками-вдовами. Як кажуть, не склеїлось і змішаного хору. Чоловіки хоч і виявляли готовність стати хористами, ніяк не могли підстроїти свої голоси в унісон жіночим. Далася взнаки давня сільська традиція співати окремо жіночим і чоловічим гуртам, а хормейстера в селі так і не знайшлося, щоб допоміг досягти ансамблевості.
Все ж таки через кілька місяців хор заспівав. У травні 1949 року відбувся перший концерт хору під керівництвом О.П. Добахової. Вона зібрала спочатку співучі родини Марії Шваб, Христини Жили, Марії Першко. Клуб не вміщав усіх бажаючих послухати хористів, тому, порадившись, вирішили виступати просто на подвір’ї клубу. І залунало в надвечір’ї:
Коли сади цвіли кругом,
Ми вийшли на лужок,
Й злетіла пісня над селом
Із наших мрій, думок.
«У лузі калина стояла», «Я в середу родилася», «Копав, копав криниченьку», «Реве та стогне Дніпр широкий», як і місцева пісня «Ой зійди, місяцю» люди сприймали як почуті вперше.
Хор проклав дорогу художній самодіяльності. У хоровий колектив прийшли талановиті співачки. Невдовзі він уже нараховував двадцять голосистих дівчат і жінок. При хорі утворили групи: вокальну, танцювальну, художнього читання, а також сатиричний «Червоний перчик» і агіткультбригаду.
Кирданівці полюбили свій хор. Узимку співачки виступали перед хліборобами в клубі, а влітку – в полі, біля голубих озер льону, зеленого моря картоплі, на сіножаті, току, будовах, лісорозробках.
Йшли роки. З кожним днем хоровий колектив міцнів, відчував виконавську майстерність. Слава про нього сягнула далеко за межі села. Наприкінці 1950 року кирданівський хор став відомим і в селах району, і в самому Житомирі. Відтепер Ольга Пилипівна вже твердо знала, що вистачить сил не тільки на художнє керівництво хором, а й на те, щоб він мав свій власний самобутній репертуар, у тому числі й авторські пісні. І вона починає писати. Репертуар хору вже вміщує мелодійні пісні, частівки, байки, вірші та гуморески, створені О.П. Добаховою. Наполегливість, як правило, винагороджувалась народженням гарних творів. Досить сказати, що одна з її пісень «Розійдися, туманочку» довгий час перебуває в репертуарі такого професійного мистецького колективу як Поліський державний ансамбль пісні і танцю «Льонок».
Творчий доробок Ольги Пилипівни ваговитий: 220 віршів, 85 пісень, покладених на музику, яку ж сама і писала (до речі, премудрість нотної грамоти їй так і не відкрилась). Твори народної поетеси надруковані в багатьох збірках (одна з них «Серце співає» – власна). Поезії Добахової з’являлися на шпальтах обласної, ряду республіканських і центральних газет і журналів. Ольга Пилипівна – постійний автор районної газети.
Справжній художник пише не пензлем, а душею. Барвисті слова Ольга Добахова черпає з глибини свого серця, з вічно живого джерела – творчої скарбниці народу. Її твори – це відлитий у рядок час, то поезія про оновлене Полісся, ніжні пахощі рідної землі і замріяні ліси, помережані квітами луки і пишноквітні гаї; то пісні і вірші про людину-творця, радянську Батьківщину, мудру ленінську партію. А коли твори ідуть в народ – це чи не найбільше щастя для митця!
Ольга Пилипівна і надалі натхненник і незмінний керівник славнозвісного Кирданівського самодіяльного хору. Кирданівських хористок образно називають поліськими солов’ями. Хор неодноразово виступав на районних, обласних оглядах та республіканських конкурсах і радіофестивалях самодіяльного мистецтва. За активну участь у художній самодіяльності і високу виконавську майстерність нагороджений Почесною грамотою Міністерства культури Української РСР, дипломами Державного Комітету Ради Міністрів УРСР по телебаченню і радіомовленню та оргкомітетів конкурсів, цінними подарунками. А в грудні 1968 року колегія Міністерства культури України присвоїла жіночому хору с. Кирдани почесне найменування народного.
Висока відзнака додала співачкам нових сил, натхнення.
Знадобилось би дуже багато місця, аби розповісти про гастрольні маршрути уславленого колективу. Після одного з успішних виступів хору перед киянами в Палаці культури харчовиків Ольга Добахова з радісним хвилюванням говорила про те, що ладна знову пережити своє босоноге й убоге дитинство, коли малесенька скибка чорного хліба була великим щастям, пройти знову через болота й хащі, де пролягав шлях її партизанського загону, місяцями боротися з тяжкою хворобою, що дедалі прогресує, аби бачити, як з малесенької іскриночки, що принесла і передала своїм співучим землякам, розпалюється ватра, посилаючи людям світло і тепло духовної сили й наснаги. Бо і їй велику силу волі давали люди, які глибоко розуміють красу – моральну, душевну, фізичну.
Пісні самодіяльного хору з захопленням сприймаються слухачами. Про це свідчать численні листи, які надходили на адресу поетеси. «Шановна Ольго Пилипівно! – пише керівник сільського хору з Ровенської області І.В. Павленко. – Познайомився з Вашими творами, які я записав для виконання у нашій області. Надішліть мені пісні «Поліські дівчата» та «Вийди, мила». «Ваші пісні, – пише працівник Тирновської бібліотеки з Болгарії комсомолка В. Генова, – потрібні болгарським людям як повітря, як сонце, як вода».
Ольга Добахова – активна учасниця громадського життя села: депутат сільради, член редколегії колгоспної стіннівки. Її груди прикрашені трудовими і бойовими нагородами, значком «За відмінну роботу», яким удостоїло її Міністерство культури СРСР. Золотом виблискує ювілейна медаль із зображенням безсмертного Ілліча. Чимало пісень Добахової стали народними, а це – найвища нагорода поетеси.
В 1992 році обласним відділенням Українського фонду культури встановлена щорічна премія імені Ольги Добахової. Першим її лауреатом став самодіяльний хор села Кирдани.
Існує повір’я в народі: коли народжується людина, то загоряється на небі зірка. І чим яскравіше життя, тим яскравіша та зірка. Саме таким було воно в Ольги Пилипівни. І завжди жити їй у піснях народу, бо повноводим струмком вливаються вони в нашу могутню українську пісенну ріку. І світити зірці поетеси. Ці рядки хочеться завершити словами самої поетеси: «Я з гордістю думаю, що недаремно прожила життя, бо все, що є у мене, все, що люблю, все, чим багата, – все віддаю людям… Працюєш добре – мрієш про краще, працюєш краще – мрієш про ще більші успіхи. Таке вже наше бурхливе, неспокійне життя».
Скуратовська Л. Добахова Ольга // Редакторський практикум: Літературні портрети сучасних українських письменників: Студентські дослідницькі роботи / Упоряд. В.І. Башманівський. Кафедра новітньої української літератури та соціальних комунікацій. – Випуск 2. – Житомир: Вид–во ЖДУ ім. І.Франка. – 2012. – С. 66–72
(текст – eprints.zu.edu.ua).